Олександр Божик: «Мені подобається виступати на сході України…»

Нещодавно він зі своєю командою повернувся з Польщі, де кожен концерт супроводжувався аншлагом і неймовірною енергетикою. Зарядившись любов’ю шанувальників, Олександр Божик активно готується до нових феєричних концертів, на які запрошує у п’ятницю, 25 квітня,

у Театр ім. М. Заньковецької —

о 17.30 та о 20.00. Про нові «фішки» для прихильників, майбутнє нинішніх музикантів, активність на Майдані та те, чому він любить виступати на сході України, Олександр Божик розповів кореспондентові «ВЗ».

— Сашко, сольні концерти даєш не часто, але стабільно. І щоразу дивуєш публіку новими неймовірними номерами. Торік ти встановив рекорд України, загравши на чотирьох скрипках одночасно. Що буде цього разу?

— Сольні концерти у Львові даю раз на рік. Не люблю повторюватися, тому завжди готую цікаву програму. Почують нові авторські твори, а також відомі композиції в новому аранжуванні. Вперше залучаю до свого концерту заслуженого артиста України Олега Лихача — зробили із ним неймовірно цікаву постановку. Не відкриватиму усіх секретів, але скажу, що це буде відомий класичний твір в рок-варіанті. Дивуватиме і Оксана Муха. Усі звикли до неї як до виконавиці українських пісень, а на моєму концерті вона матиме і європейський репертуар. Встановлювати рекордів уже не буду, але вражати не перестану. Презентую щонайменше три свої авторські прем’єри. Виступлю і у ролі шоумена. Струн різати не буду, грати на чотирьох скрипках теж… Натомість буде багато нових фішок. Глядачі ніколи такого не бачили, це будуть мої авторські «нововведення» щодо гри на скрипці.

— Проводиш кастинги у своїй школі…

— Так, у моїй школі ім. С. Крушельницької провели міні-кастинг під назвою «Божик шукає талант». Знайшли юного і талановитого скрипаля, який вийде зі мною на сцену під час сольного концерту і виконає класичний твір. Це — третьокласник Назар Шутяк. Він виступить не лише з симфонічним оркестром, а й із рок-колективом.

— Чи правда те, що тебе кілька разів хотіли «попросити» зі школи?

— Було діло. В 11 класі кілька разів мене хотіли виключити. Адже фактично пропадав на уроках скрипки, багато їздив і концертував, виступав на конкурсах та фестивалях. Не встигав вчитися. Завдяки вчительці, яка викладала загальне фортепіано, мене залишили. Люблю свою школу, наві­дую її часто, зустрічаюся з дітьми. Усі хочуть вчитися у мене гри на скрипці. Поки що не відкриваю своєї школи, але це цікава ідея на майбутнє. Голов­не, аби у держави змінилося ставлення до культури та покращилося фінансування цієї сфери.

— Як зараз з музичною освітою і яке майбутнє чекає тих, кого випускають з музичних вузів?

— Рівень наших музикантів достатньо хороший. Вони затребувані скрізь, у всьому світі. Хороші українські музиканти без проблем знаходять собі роботу за кордоном — як оркестранти чи солісти. Після закінчення наших навчальних закладів, і Львівської консерваторії зокрема, вони сміливо вступають до європейських вузів. Хотілося б, аби змінилося сприйняття нас у самого слухача. У нас досі цінується поп­сова музика, яку чуємо на музичних телеканалах, а не та, яку можна почути у філармонії. Усюди в Європі класика завжди на першому місці. У кращих концертних залах сезонні абонементи на концерти розкуплені на два-три роки вперед. Усі зали забиті, класичні твори люди впізнають буквально з перших акордів. У нас для того, щоб людина таки пішла у філармонію чи в Оперний театр, потрібно привезти якогось відомого соліста, провести потужну рекламну кампанію. Звісно, свій слухач є, але хотілося б, щоб таких було більше. У Європі, наприклад, популярне є класичне радіо. У нас його взагалі немає. Це моя маленька мрія.

— Як свого часу ти прийшов до «правильного» музичного смаку і як його привити іншим?

— Смак до класичної музики мають виховувати батьки ще з раннього віку. Не жарти й ті рекомендації лікарів, які радять слухати класику вагітним жінкам. Кажуть, добре впливає на малечу Моцарт. Коли людина слухає класичну музику, вона стає добрішою, інтелектуальнішою, аніж та, яка слухає попсу на три акорди з примітивними словами. Треба популяризувати класику, чим я і займаюся. Працюю у форматі музичного кросоверу — ми граємо Баха, Моцарта, Бетховена в сучасних обробках: у рок-варіанті, фольк-варіанті… Після наших концертів люди приємно здивовані тим, наскільки багата скрипка і як класно вона звучить. Мовляв, ми думали, що це нудно і від цього хилить на сон. А насправді все не так.

— Ти готуєш свій перший диск, як іде робота над його наповненням?

— Спершу задум полягав у записі звичайного диска з популярною класичною музикою. Та я зрозумів, що зараз цим нікого не здивуєш. Безліч скрипалів у всьому світі записують такі платівки у цікавих аранжуваннях. Хочу випустити диск лише зі своїми авторськими творами. Усе, що придумую, одразу записуємо в студії. Потім це переслуховуємо, переписуємо, доопрацьовуємо. Буде і драйвова музика, і лірична. Чомусь мені зараз до вподоби творити у ліричному амплуа. Моя скрипка, фортепіано дружини плюс оркестр — це все в суміші має неймовірне звучання.

— Ти був активним під час подій на Майдані…

— На львівському Майдані виступав кілька разів. У Києві був уже не як музикант, а як громадянин. Спершу себе трохи «беріг» — коли почалися перші сутички, намагався не втручатися, бо коли скрипалю відіб’ють бодай палець, це ставить хрест на кар’єрі. Але коли вдруге розігнали Майдан, я, не порадившись з дружиною, сів за кермо і поїхав. Написав у «Фейсбуці»: «Хто зі мною на Київ?». Зібрав трьох людей, яких бачив вперше в житті, і поїхав. Одного разу приїхав на зйомки на один день, зупинився на Банковій, опинившись наступного дня в епіцентрі подій, серед «Беркута». Мене попередили, що коли мене звідти випустять, назад вже не впустять. Пробирався крізь коридор з “беркутівцями”, чув, як їхній керівник розмовляв з ними і дякував за службу…

— Чи виникали серед колег політичні суперечки? Майдан зумів показати, хто є хто?

— Серед мого оточення такого не було, адже ми всі люди з однаковим напрямом думки. Негативно представилися ті артисти, які виступали на Антимайдані. Я, щоправда, із ними не знайомий. Вони показали своє справж­нє лице. У Львові вони вже точно ніколи не виступатимуть, адже наша публіка пам’ятає все дуже добре. У мене багато друзів в Криму, товаришую із Ялтинським оркест­ром. Там, звичайно, настрої різні. Хтось радий, що нібито став частиною Росії. Хтось глибоко засмучений, бо ж не може полишити домівку, рідню, роботу. Вони все життя відчували себе українцями, а тепер їх приму­шують приймати російське громадянство. Закликаю їх більше спілкуватися між собою і з нами, не вірити сліпо тому, що показують по телевізору.

— Є ідеї поїхати з концертами на схід чи південь?

— Мене запрошували виступити в Ялті 8 березня. Тоді якраз ввели війська. Повідміняли рейси. А я — людина зі Львова з двома чорними футлярами в руках… Думаю, мене б точно обшукали (усміхається. — Ю. Т.-Ч.). На сході дуже хочу виступити з концертами. Мені подобається спілкуватися там українською мовою. Я для них є певною екзотикою. Граю не російський шансон, а виконую українську класику. Скажімо, вони ніколи не чули українських коломийок. Щасливий, що спілкуюся інтернаціональною мовою і не повинен співати російською, англійською, італійською… Мову музики розуміють усі.

— Ти б погодився взяти участь у передвиборчому агітаційному турі когось із кандидатів у президенти?

— Питання не фінансове, а ідеологічне. Якщо мене повністю влаштовуватиме позиція, яку представляє кандидат, я готовий його підтримати. Не люблю тих артистів, які цього тижня виступають за одного, а наступного — за іншого. Якби виступав за певного політика, це б означало, що я автоматично ставлю за нього позначку в бюлетені. Тож буду довго думати перед тим, як когось підтримувати. Мені імпонує проєвропейський підхід, коли керуються не зброєю, а послуговуються юридичними аспектами. Я за люстрацію, хочу бачити нові незаплямовані обличчя та молодь.

— Зважаючи на важкі часи в краї­ні і твої пропозиції з-за кордону — подумуєш над тим, аби таки скористатися цими запрошеннями?

— Хочу, щоб моя база завжди була у Львові. Пропозицій і справді багато, та й, зрештою, за кордоном тепер легше організувати концерт, аніж у нас. Нещодавно мали серію неймовірних концертів у Польщі, які щоразу супроводжувалися аншлагами. Тамтешні люди привчені ходити на концерти. Вони жартували, що у них зі своїми скрипковими номерами я б збирав стадіони. Поки що не уявляю, аби до мене в Украї­ні зібрався стадіон (усміхається. —

Ю. Т.-Ч.). Як би добре нам з дружиною не було за кордоном, ми завжди повертаємося додому.

— За цей час ви з дружиною злагоджено працювали не лише на сцені, а й у всьому, що стосується твого менеджменту. У чому секрет вашого успіху?

— Мені неймовірно пощастило. Юля фактично є моїм продюсером. Усе, що вона радить, завжди йде на користь. Вона у всьому мене підтримує, інколи справедливо критикує. Займається організацією моїх виступів, а це, повірте, нелегко. Кожен наш ранок починається з того, що разом п’ємо каву і розподіляємо завдання на день. До вечора працюємо, потім обговорюємо результати. Велику роль відіграє фортепіанна партія, яку вона грає на моїх концертах. Це щастя — знайти людину, яка йде з тобою пліч-о-пліч по життю. Завжди знав, що я везунчик, але ніколи не думав, що настільки...

Довідка «ВЗ»

Олександр Божик народився 27 липня 1981 року у Львові. Закінчив Львівську національну музичну академію ім. М. Лисенка. Засновник та творчий керівник струнного оркестру «Бравіссімо» та гурту «Божик-бенд». У 2010 році став срібним призером шоу «Украї­на має талант!-2» на каналі СТБ, згодом — фіналістом популярного російського шоу «Хвилина слави». Одружений з піаністкою Юлією Божик.