Сергій КАРАЗІЙ: «Україна втомила всіх своєю нерішучістю»

Львів’янин Сергій Каразій (на фото) уже понад два десятиліття показує Україну всьому світові. Він працює у київському бюро міжнародної інформаційної агенції Reuters продюсером, тобто універсальним журналістом і оператором. Йому часто доводиться працювати поза Україною — в зонах масових заворушень та збройних конфліктів. У Школі журналістики Українського католицького університету Сергій проводить майстер-класи з телерепортажу. Говоримо про зміни у професії, про рівень української журналістики і про те, чому Україна не дуже цікавить світ.

- Ви працюєте за західними стандартами і можете порівняти якість матеріалів українських тележурналістів та їхніх закордонних колег. Чи наближаються стандарти нашої тележурналістики до західних?

— Так, проте повільно. У нас є журналісти, які працюють за високими західними стандартами, але їх, на жаль, меншість. Тексти і відео, які виробляють українські журналісти, часто заанґажовані і маніпулятивні. В Україні стільки телеканалів, що глядач їх не може перетравити. Професія журналіста стала популярною, але кілька тисяч випускників кафедр журналістики на рік — це забагато. Таким чином іде здешевлення вартості роботи журналіста, що переростає у зниження якості їхньої роботи.

- Що і кому потрібно зробити, щоб в Україні медіа почали працювати якісніше й відповідальніше?

— Одним із виходів є створення громадського телебачення і радіо, які не будуть фінансово залежними від власників. Інший вихід — підняття професійної планки. На жаль, у нас тільки декілька університетів навчають справді професійних журналістів, готую­чи їх до роботи за західними стандартами. Проблема підготовки кадрів для нашої професії дуже болюча, і починати слід саме з цього.

- Які українські події та теми, крім очевидних — Тимошенко, євроінтеграції — найбільше цікавлять інформаційні агентства та глобальну аудиторію?

— Тимошенко і євроінтеграція. Ну, можливо, ще футбол. Загалом глобальну аудиторію не дуже цікавлять новини з України. Такого захоплення нашою країною, яке було після Помаранчевої революції, вже немає. Україна втомила всіх своєю нерішучістю. Наші урядовці не виконують жодної обіцянки вчасно. Якщо сьогодні вибори у Німеччині, вже завтра я буду знати їх результати, а в нас результати виборів не можуть порахувати й за два тижні. А за кілька днів світ забув, що в нас відбувалися якісь вибори. Окрім україністів та української діаспори, ніхто у світі не стежитиме за нашими перипетіями. Світ втомився від нашої невизначеності. Інша річ, що ви можете зняти відео про якусь цікаву людину чи зробити репортаж, який буде цікавим навіть жителям Африки.

- Зараз не лише активні громадяни перебирають функції журналістів — журналісти в Україні також стають активістами, беруть участь в акціях протесту, засновують громадські рухи. Чи коректно це з погляду професійної етики?

— Не можна вимагати від журналіста не мати соціальної позиції, особливо в країні, де багато проблем. Однак журналіст усе ж повинен бути журналістом. Правильно зробив Єгор Соболєв, який заявив: від сьогодні я не журналіст, а громадський активіст. Журналіст може мати свою думку, але, якщо ти починаєш ставати новиною вже сам, треба обирати одне з двох.

- Якби завтра десь у світі почалася війна, скільки українських телеканалів були б готові вислати туди своїх кореспондентів?

— Щонайбільше три, бо лише декілька журналістів підготовлені до такої роботи. Відправити своїх журналістів знімати бойові дії — дуже дорого для телеканалів. Я знаю тільки одного журналіста-фрилансера, що їздить без підтримки телеканалів висвітлювати такі події: це — Наталка Гуменюк. «Інтер» послав би Андрія Цаплієнка, який займається цим багато років, «1+1» — Григорія Жигалова. Безвідповідально з боку медіа посилати на висвітлення збройних конфліктів непідготовлених журналістів. На жаль, гинуть і люди, що пройшли спеціальну підготовку, з цим нічого не вдієш. Але шанси вижити в підготовлених у десятки разів вищі — вони знають, чого не можна робити і де найбільша небезпека.

- На чому варто зосередитись молодому журналісту чи студенту журналістики, який мріє колись працювати на Reuters?

— По-перше, вчити іноземні мови. По-друге, навчитися гарно писати, знімати відео й намагатися аналізувати. По-третє, навчитися жити новинами. Не з дев’ятої ранку до п’ятої вечора, а завжди, навіть у вихідні. Людина, яка живе цим, якій це цікаво, точно буде хорошим журналістом.