• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Андрій ДАНИЛКО: «Не подобається, коли мене називають переодягнутим мужиком. Сердючка – це персонаж!»

Андрій ДАНИЛКО: «Не подобається, коли мене називають переодягнутим мужиком. Сердючка – це персонаж!»

Завдяки образу Вєрки Сердючки Андрій Данилко став популярним у 18 років. Артист примусив глядачів ставитися до Сердючки, як до реальної людини.


Пісні у її виконанні завойовують перші сходинки у хіт-парадах, жодна весільна забава не обходиться без запальних танців “під Вєрку”. Про дитинство, про свою Вєрку, “Євробачення” та особисте життя Андрій Данилко розповів журналісту “ВЗ” під час запису програми “Таємниці зірок” на телеканалі “Україна”.

- Завдяки образу Вєрки Сердючки ви стали неймовірно популярним. А яким було ваше дитинство у Полтаві до того, як стали знаменитим?

— Жили ми скромно. Два ліжка, між ними маленький прохід. П’ять осіб в одній кімнаті. Не було у нас ні ванни, ні душу. Це називалося “приватним сектором”. Ходили в гості до наших родичів... Зрозуміло, що дорослі брали зі собою пляшку. Відзначали зустріч, і між випивкою по черзі купалися. Раз на тиждень...

— Ви рано залишилися без батька?

— Тато помер від раку. На маминих очах. Вона прийшла провідувати його у лікарні. Тато їй сказав: “Світлано, привіт”. У цей момент йому стало погано, і він помер у палаті. Думаю, свою роль зіграв ще й алкоголь. Батько багато пив, хоча був доброю людиною. Але коли випивав, доброта зникала. Ставав агресивним — усе трощив, вибивав вікна. Мені не раз доводилося бігати з табуреткою, захищатися. І викликати міліцію...

— Ваша мама, мабуть, пишається, що син не пішов батьковою стежкою, а виріс талановитим артистом?

— Ми ніколи з нею на цю тему не говоримо. Та й чим тут пишатися? Я що, в космос полетів?

— У космос не полетіли, але образ Сердючки зірвав країни колишньої СНД. Як виникла ідея створити цей образ?

— У 1990 році я створив ту, якій пізніше судилося стати зіркою, яка зуміла підкорити людські серця, — Вєрку Сердючку. Сценічне ім’я склав з прізвища своєї однокласниці, відмінниці Ані Сердюк. А назвав свою герої-ню Вєркою, як звали нашу шкільну прибиральницю, — бабу Віру. Річ тут не в іменах, бо ж Сердючка — збірний жіночий образ. Подобається глядачам, мабуть, через те, що реальних прототипів навколо — повно. Думаю, жінки на мене не ображаються за це, тому і сміються над кокетством і кривлянням Сердючки.

— У фільмі “Пригоди Вєрки Сердючки” ваша Вєрка пішла у перший клас, потім були її шкільні роки... А як ви вчилися у школі?

— Серйозні шкільні предмети, типу математики, фізики і хімії, були не для мене. Я їх не знав і не любив. З цих предметів мав не дуже добрі оцінки. Мені більше подобалося займатися у театральній студії, був капітаном шкільної команди КВН.

— З нетерпінням чекали, коли закінчите школу? Пригадуєте свій випускний?

— Я такого світанку у житті не бачив ніколи, як після нашого випускного. Була традиція: нас везли автобусом у якесь селище зустрічати світанок. Потім вчителі казали, що після нас такого світанку ніхто не бачив.

— Вєрку сприймають як “свою”, “народну”... Звичайно, при зустрічах пропонують випити...

— Якось я сказав, що ніколи не буду пити. Це було у дитинстві. Я тоді бачив вплив алкоголю на людину, бачив наслідки того впливу. Тому дав собі слово, що ніколи не буду пити. Але слова не дотримав. Був час, коли мене споювали після виступів. Це було тоді, у 90-х роках, коли виступав в образі провідниці. Вийшов якийсь бандит з в’язниці, і братва святкувала його повернення. А мені захотілося всіх вразити. Кажу: “Налийте мені коньяку”. Він мені наливає келишок. Знову кажу їм, мовляв, що це ви мені налили. Дайте нормальний стакан. Мені подають піалу і наповнюють коньяком. А ті радіють, кажуть — оце по-нашому. Я її випиваю, танцюю, веселю народ... Все нормально. Тоді вирішив їм довести, як у фільмі “Доля людини” з Бондарчуком, мовляв, після першої не закусую. Ці хлопці вже не сміються, дивляться на мене з недовірою. Але наливають ту ж саму піалу. Я її випиваю. І все... Монтажна склейка. Прокинувся у костюмі в квартирі, яку тоді винаймав. Якось вони мене туди відвезли...

— І що? Після того випадку кинули пити?

— Ні. Не кинув. Я люблю випити. І можу багато. Але для цього має бути відповідна компанія. Відповідне місце. Щоб можна було розслабитися, зняти зі себе увесь негатив.

— Звідки у вас береться негатив?

— Не було би стільки негативу, якби я не грав жіночий образ. Якби років 15 тому знав про це, придумав би щось інше. Мені страшенно не подобається, коли мене називають переодягнутим мужиком. Сердючка — це персонаж!

— Ви у житті така ж відкрита людина, як і Вєрка? Коли востаннє вдома приймали гостей?

— Терпіти не можу приймати вдома гостей. Зустрічаюся на нейтральній території. Коли гості приходять додому, я вже нікуди не можу піти. А так пішов у ресторан, посидів трохи... Не сподобалося — встав і пішов, куди захотів.

— А у своїй рідній Полтаві коли востаннє гостювали?

— Давно. Мабуть, сім років тому. Незатишно там почуваюся. Незручно бути успішним перед тими, хто нічого у житті не досяг. Почуваюся винним перед ними. А ще не хочу відповідати на дурні запитання, як-от: а скільки ти заробляєш? Або: дай сто доларів! Ти ж їх маєш багато! Через це і не їжджу у Полтаву.

— Крім того, що співаєте і пишете музику, маєте хобі?

— Колекціоную “теплі” речі. Це я їх так називаю — диски, автографи. Від тих людей, які мене чимось приваблюють, стараюся мати якусь пам’ятку. От, наприклад, я любив Брежнєва. Чого, запитаєте? Мені тоді було дуже добре. Пам’ятаю ті брежнєвські часи. Пригадую, коли вчителька сказала, що він помер, ми аж роти пороззявляли. Хтось сказав: тепер буде війна.

— У чому таємниця успіху Сердючки?

— Я розумів, якщо з Сердючки зробити зірку, то вона мусить співати. Зірка має співати. У розмовному жанрі стати зіркою майже неможливо. Можна бути відомим, популярним, але не зіркою. Тому ми з Вєркою вирішили заспівати. Я би міг зробити кар’єру і на Заході. Якби я, вар’ят, знав англійську.

— Тільки у мовному бар’єрі проблема?

— Треба правильно відповідати. А перекладач може щось сплутати, зробити недосконалий переклад, і фраза відразу втрачає зміст. Тому мені самому треба знати — як сказати і що відповісти, яким тоном...

— Коли ви готувалися до виступу на “Євробаченні”, не всі це сприйняли із захопленням. Навіть спалювали опудало Вєрки Сердючки.

— Я це “спалення” ледве пережив. У мене тоді “вилізли” всі болячки, піднялася температура. Схуд на 12 кілограмів. Розумію, пережив тоді стрес, був під прицілом уваги. Хоча поганого нічого не робив, а багато хто мене ненавидів. Дивне відчуття...

— За вашим сценічним образом ховаються двійники. Як ставитеся до них?

— А як до них можна ставитися? Найбільше двійників у Алли Борисівни і Вєрки Сердючки. Я розумію Пугачову, чому вона їх ненавидить. Я їх так само ненавиджу!

— У жовтні вам виповниться 40 років, а ви і досі неодружені.

— Мене заспокоює те, що колись давно мені наворожили, що матиму двох дітей. Цікаво, як вони мають з’явитися? Мабуть, не так, як у Кіркорова?.. (Сміється. — Г. Я.). У мене чомусь так завжди виходить: або тебе кохають, або ти кохаєш. У мене така депресія була через ось таку “нестиковку”. Долю свою, мабуть, ще не зустрів. Моє особисте життя — тільки моє, і все! Не хочу розповідати, з ким я зустрічався, кого я кинув, а хто — мене. Я артист, але ж не мушу перед всіма оголятися. Кожен з нас шукає рідну душу, яка тебе сприйматиме і любитиме таким, яким ти є насправді. Наразі такої не знайшов...

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Андрій ДАНИЛКО: «Не подобається, коли мене називають переодягнутим мужиком. Сердючка – це персонаж!»