Станіслав МОЙСЕЄВ: «Богдан Ступка час від часу подає знаки...»

Один з найвідоміших режисерів України, народний артист, а віднедавна художній керівник Національного театру ім. Івана Франка Станіслав Мойсеєв – реформатор за світобаченням. П’ятнадцять останніх років життя віддав київському Молодому театру, який став одним з найпопулярніших у країні. Завдяки його сучасному підходу до розвитку театральної сфери Богдан Ступка бачив своїм наступником у Франковому театрі саме Мойсеєва. Проте актори Театру ім. І. Франка сприйняли нового керманича вороже. Про чвари у театрі, останню розмову з Богданом Ступкою, дружину Римму Зюбіну та сина кореспонденту “ВЗ” в ексклюзивному інтерв’ю розповів Станіслав Мойсеєв.

- Ви працювали керівником у Сумському, Закарпатському, київському Молодому театрах, а нещодавно очолили Театр ім. Івана Франка. Який вектор розвитку намітили для нього?

— Я — за реформи у театрі. Мої прагнення стосуються не лише театру ім. Франка. Український театр, як загальна система, потребує термінових змін. Слід переходити від так званого пожиттєвого найму працівників театру до контрактної системи. Це створює поле для здорової конкуренції. Зараз у театрах є лише боротьба за місце під сонцем, яка ґрунтується на інтригах за лаштунками. Контрактна система виділить лідерів і надасть їм більші можливості для реалізації, що буде підкріплено додатковими грошовими винагородами. Зараз у театрі “урівнялівка”. Актор, який щодня виходить на сцену, отримує таку ж зарплату, як той, що просидів цілий місяць за лаштунками.

- Театри в інших країнах світу теж працюють на конт­рактній основі?

— Вивчав польську модель, яка відрізняється від нашої оплатою праці. Тамтешні актори, окрім базової зарплати, отримують додаткові виплати за певну кількість виходів на сцену.

- Актори Театру ім. І. Франка негативно сприйняли вашу ідею переходу на контрактну систему. Запропонували провести конкурс на посаду художнього керівника театру, щоб усунути вас з керівного місця...

— Міністр підписав зі мною річний контракт, за яким я є художнім керівником театру. Тому зараз усім варто зосередитись на роботі. Довести щось собі та іншим, а не займатись кулуарними ігрищами. За творчі справи у театрі відповідає художній керівник, за фінансово-економічні, організаційні — директор. Якщо хтось хоче керувати колективно, потрібно створювати приватне акціонерне товариство, робити свій бізнес і там керувати. А Театр ім. І. Франка — державна установа, яка утримується на податках громадян України.

- Ви не хотіли йти у Театр ім. І. Франка. Богдан Ступка двічі просив вас зайняти його крісло...

— Було декілька етапів перемовин з Богданом Сильвестровичем. Вперше він запропонував мені подумати над тим, щоб очолити театр, півтора року тому. Тоді Богдану Ступці зробили операцію, і він почав задумуватись над своїм наступником. Зустрілись у його крихітній квартирці у Кончі-Заспі, про яку так багато писали жовті видання. Я відмовився від його пропозиції. Не хотілось навіть думати про те, щоб замінити Богдана Сильвестровича. Зрештою, мені як директору та художньому керівникові Молодого театру, який отримав визнання в Україні та за кордоном, важко було уявити, що можна покинути театр, куди було вкладено стільки праці. Молодий театр відповідав тій моделі театру, про яку завжди мріяв. За три дні до смерті Богдан Ступка покликав мене на розмову. Цього разу не знайшов слів та сил, аби відмовити йому. У нас з Богданом Сильвестровичем були добрі стосунки. Він з дружиною неодноразово бував у нас вдома, на дачі. Я відчував його внутрішній світ, його помилки, проблеми. Побачив у його очах відчай і не міг травмувати його. Якщо людина за три дні до відходу безупину думає про долю свого театру, це багато про що свідчить...

- Багато говорили про заповіт Богдана Ступки. Проте ніхто не бачив цього листа...

— Я теж його не бачив. Але під час нашої з Богданом Ступкою останньої розмови були присутні його син Остап та дружина Ірина. Розмова тривала годину. Після того, як я покинув лікарняну палату, Богдан Сильвестрович продиктував Остапу заповіт, де вказав ім’я свого наступника у театрі. Самостійно писати він уже не міг. Про це розповів мені Остап. Багато хто ставив це під сумнів. Але будь-які закиди у цей бік є аморальними.

- Як у вас відбувалося знайомство з акторами Франкового театру?

— Останнім часом поставив з ними три вистави. Найбільшим питанням для мене було не те, як увійти у великий Національний театр ім. І. Франка, а як покинути рідний Молодий театр. Там у репертуарі йде одинадцять моїх вистав. Молодий театр — моє життя останніх п’ятнадцяти років. Ходили плітки, що я, мовляв, хочу керувати відразу двома театрами. Це дурниця! Насправді не хочу керувати жодним театром. У мене інша місія. Я — перш за все режисер. А решта — посади, які приходять і відходять, — неважливо.

- Над яким проектом зараз працюєте?

— Три роки не могли дійти згоди з Богданом Ступкою, яку виставу поставити для театру ім. Франка. Зійшлись на п’єсі “Ерік XIV” класика шведської драматургії Августа Стрінберга. Постановка на завершальному етапі. Це знаковий твір, який був написаний кілька століть тому, але підняті у ньому проблеми актуальні. У п’єсі йдеться про те, як влада знищує людей, які потрапляють у її лоно. Не дає мені спокою і думка про те, як зробити виставу на честь Богдана Ступки. Одна розумна людина підказала цікаву ідею. Не хочеться робити виставу-меморіал. Зробимо постановку, яка би повернула нас до його постаті. Під час вистави глядач повинен постійно бачити зображення і чути голос Ступки. Маю в уяві загальну ідею, без деталей. Але назва уже є — “Крила”. На це мене наштовхнув один з останніх записів Богдана Сильвестровича, де він читає твір Ліни Костенко “Крила”.

- Ви прийшли у театр, де є чітка сімейна лінія Ступок. Як Остап сприйняв ваше призначення на посаду керівника театру? Не відчувалася ревність з його боку?

— Богдан Ступка знав, що я не буду наслідувати його політику у театрі, знав про мої реформаторські ідеї. Отже, він хотів цього. Остап поважав рішення батька. У нас з Остапом добрі стосунки. Він — хороший актор. Проте Богдан Сильвестрович ніколи не опускався до того, щоб просити, аби я взяв Остапа на ту чи іншу роль. Остап працював зі мною у виставах, адже мені була потрібна його акторська індивідуальність. Для вистави “Московіада” шукав образ Андруховича. Випадково зустрів на вулиці Остапа і зрозумів, що це вилитий Андрухович. Коли Юрій приїхав на прем’єру вистави, познайомив його за кулісами з Остапом. У них навіть зачіски були схожі...

- Чи снився вам Богдан Ступка?

— Приснився за сорок днів після смерті. Сиділи з ним і розмовляли. Уві сні я розумів, що мені це сниться, і не хотів прокидатись. Коли все ж прокинувся, відчув добру енергетику, сон був позитивним. Проте, вставши з ліжка, забув про що розмовляли. Але Богдан Сильвестрович час від часу подає мені знаки. У мене є всі видання про Богдана Ступку з його підписами. Але усі вони лежали далеко на полицях. І раптом самі почали заявляти про себе. На робочому столі побачив книгу про Ступку, на журнальному столику невідомо звідки з’явилась його фотографія...

- В одному з інтерв’ю ви казали, що великі гастролі театрів вмерли двадцять років тому. Наскільки важливими для акторів є виїзди за межі власної кухні?

— Гастролі — дороге задоволення, але дуже потрібне. Не щодавно між Львовом та Києвом відбулись великі гастролі. В той час, коли франківці виступали у львівському Театрі ім. Марії Заньковецької, заньківчани грали виставу у Франковому театрі. Багато спільного є між цими театрами. Такий обмін корисний як для акторів, так і для глядачів. Актори повинні вміти дивитися на себе через призму колег. Наш обмін здійснювався за підтримки Міністерства культури України. Але, на жаль, підтримують гастролі вкрай рідко. Це означає, що актори варяться у власному соку. Починається театральна герметизація. Раджу акторам ходити на вистави своїх колег. Ріст кожного театру повинен здійснюватись у двох напрямах — реалізація у власній країні та за кордоном. Лише професійні міжнародні фестивалі дають справжнє уявлення про те, на якому рівні театр у світі.

- Ваша дружина, відома актриса Римма Зюбіна, переходить до Театру ім. І. Франка разом з вами чи залишається у Молодому?

— Переходити зі мною до франківців Римма не хоче. Планував і надалі співпрацювати з Молодим театром. Щоправда, дещо здивований поведінкою нового тамтешнього керівника. У нього чомусь склалось хибне уявлення про мою подальшу місію у Молодому театрі. Хотів би лише допомогти йому...

- Ваш син Данило уже робить перші кроки на театральній стежині. Як ставитесь до його вибору?

— З пересторогою. Прихильник того, що діти самостійно повинні обирати свій шлях. Зраділи з дружиною, коли Данило захопився комп’ютерними технологіями. Але врешті він таки “вколовся” отрутою мистецтва, яка його затягує. Йому до вподоби публічна популярність мами. Тому він пробується на ті чи інші ролі. Не можу сказати, що у нього є протипоказання до акторської діяльності, він — обдарований хлопець. Побачимо, на чому зупиниться.

Довідка «ВЗ»

Станіслав Мойсеєв народився 21 березня 1959 р. у Харкові. Закінчивши 1981 р. Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, отримав запрошення у Сумський драматичний театр ім. Щепкіна. 1988-1991 рр. — очолював Закарпатський обласний театр в Ужгороді. З 1992 р. працює у Києві. З 1996 р. — художній керівник Молодого театру. Співпрацює з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка, Національним академічним театром російської драми ім. Лесі Українки, Київським академічним театром юного глядача на Липках, Київським драматичним театром «Браво». Викладає у Київському театральному інституті. Одружений з актрисою Риммою Зюбіною, з якою виховує сина Данила.