Після «Караоке» життя Михайла Грицкана змінилося на 180 градусів

Популярний співак обожнює творчість Володимира Висоцького і виконує власні пісні

Коли я вперше почула, як співає Михайло Грицкан, не могла повірити, що це не фонограма із записом пісні у виконанні Володимира Висоцького. Михайло — співак з унікальним тембром голосу. А коли виконав пісню «Без тебе», слухачі щосили вигукували «Браво!». Михайло Грицкан гастролює зі сольними концертами не тільки у нашій країні, а й за кордоном. Про свій перший «концерт на табуретці», роботу у сільському господарстві, шоу «Міняю жінку» співак розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «ВЗ» на Бердянському кінофестивалі «Золота Бригантина».

— Пригадуєте, коли почали співати? Пам’ятаєте свою першу пісню?

— Говорити і співати я почав одночасно. Брав табуретку, залазив і щосили кричав: «А тепер слухайте пісню Сварди». Чому Сварди? Для мене це був якийсь уявний композитор чи, може, співак. Яку пісню співав — не пам’ятаю, це була пісня без слів, мабуть, що це також щось було вигадане, як і пісня Сварди (сміється. — Г. Я.). Коли йшов у перший клас, вже вмів грати на гармошці. Не на губній, а на такій маленькій гармошці, називалася «Марічка». Знаєте, як то колись було: дівчат ставили у перший ряд, хлопців — у другий. Такому хорові я й акомпанував на тій «Марічці». Батьки зрозуміли, що природа наділила мене музикальним слухом, тому віддали у музичну школу. Вчився грати на акордеоні, хоча все життя мріяв про гітару. Вже тоді став шкільною знаменитістю (сміється. — Г. Я.). Жоден концерт не проходив без моєї участі — не тільки акомпанував, а й співав і розповідав вірші.

— Ваше майбутнє було ще зі школи визначене?

— Я мріяв про теат­ральне училище. Але батько не схвалював мого вибору. Він вважав, що робота на землі принесе більше користі, казав, що співи — це добре, але професію треба мати нормальну. Я завжди рахувався з його думкою, тому й вступив у Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Тож у мене спеціальність агроном. Але виступав на інститутській сцені, створили з хлопцями свій вокально-інструментальний ансамбль і виступали, де тільки нас кликали.

— Після закінчення інституту ще довго виступали з цим ансамблем?

— Не виступав. Мене забрали в армію. Служив у Радехові, опитав хлопців, хто на чому вміє грати, і там створив гурт, який називали «Шторм». Коли у Львові Прикарпатський військовий округ організував конкурс, ми з піснею Юрія Антонова «Море, море…», як тепер кажуть, порвали зал.

— Я так розумію, що агроном з вас не вийшов?

— Чому не вийшов? Я працював за спеціальністю, але мене тягнуло не в поле, а на сцену. У 2005 році, коли Ігор Кондратюк робив тур по Україні «Караоке на Майдані», приїхав до Чернівців. Друзі мене намовили, мовляв, треба потрапити на те шоу. Треба було пройти чотири етапи. Я все пройшов, і отримав за це футболку, яка давала право участі у телевізійному шоу. Саме там заспівав пісню «Белый лебедь». Потім я записав пісню «Белая метель». З якої і розпочався мій творчий шлях.

— Тобто то «Караоке» змінило ваше життя на 180 градусів?

— «Караоке» поклало початок здійсненню моєї мрії. Я ж до цього йшов стільки років. Відтоді я на професійній сцені.

— Що для вас головне у пісні — музика чи слова?

— Слова. Музику я пишу сам. Але слова мають мати зміст, там має бути історія, сюжет… А не набір окремих слів. Якщо така пісня подобається слухачам, і вони приходять її послухати — значить, я все правильно зробив. Головне на концерті що? Не з яким настроєм люди прийшли на концерт, а з яким вони виходять? Якщо у них горять очі, сяє усмішка на обличчі, — значить, прийдуть ще.

— Виконуєте багато пісень з репертуару Володимира Висоць­кого.

— Висоць­кий для мене — як заоч­ний вчитель. Глибокі слова у його піснях примусили мене задуматися: як це важливо, про що у пісні співається. Музика ніби відходить на другий план. На першому залишаються слова. Пісні Висоцького не мають часових рамок — вони були актуальними тоді, залишаються актуальними і тепер.

— Ви особисто бували на його концертах?

— Ми з батьками одного року поїхали в Одесу. Я побачив натовп людей. Підходимо ближче, чую, як вони між собою говорять: «Висоцький, Висоцький…». Це продавали квитки на його концерт. Я ще хлопчиськом був, не знав, хто такий Висоцький, але на концерт ми пішли. Тоді його вперше й побачив: джинси в кльош, патлате волосся. Він мене заворожив, після цього концерту почав співати пісні Висоцького.

— Ви ще тоді зрозуміли, що маєте голос, схожий на Висоцького?

— Тоді ще у мене був високий перший голос. Ми часто виступали з концертами на заставі, бо ж жили недалеко від кордону, мабуть, коли була мутація голосу у підлітковому віці, я його і зірвав. От тоді друзі зауважили, що співаю баритоном, як Висоцький, з характерною хрипотою. Зараз жоден мій концерт не проходить без пісні Висоцького. У мене є така пісня «Кони привередливые», але з моїм аранжуванням. Я її трохи прискорив. Співаю по-своєму, намагаюся не копіювати. Хоча колись копіював — один до одного. У мене зав’язалася дружба зі сином Висоцького — Нікітою, онуком Семеном.

— Ваші доньки також співають?

— Старша донька колись професійно займалася танцями, середня Юля ходила на вокальний спів. Ми з нею записали пісню «Для доні».

— Ви не тільки співаєте, а й пишете пісні. Давно відкрили у собі цей талант?

— Коли народилася моя третя доня Іринка. Ще коли їй було два рочки, вона слухала пісню, і з виразу її обличчя я розумів, чи пісня матиме успіх. Зараз вона підросла і знає всі мої пісні напам’ять. Буду готувати її до виступу зі мною на одному з наступних концертів.

— Ви брали участь у “Голосі країни”. На вашу думку, судді справедливо вас “засудили”?

— На “Голос країни” я потрапив на запрошення продюсерів цього проекту. Виконував пісню Володимира Висоцького “Кораб­ли постоят и ложатся на курс”. Канал “1+1”, який займався рек­ламою фільму “Высоцкий. Спасибо, что живой», запропонував мені заспівати пісню з репертуару Висоцького. З реакції суддів і залу я бачив, що мій виступ сподобався. Однак мене не вибрали. Щодо організації і проекту загалом, щиро кажу, що залишився задоволений, усе було проведено на високому рівні — світло, звук... Єдине, за чим шкодую, що не мав змоги заспівати свої пісні. На так званому “сліпому” відборі вирішили, що маю співати пісню Висоцького.

— Ви постійно на репетиціях, концертах, гастролях… Вдома дружині хоч щось допомагаєте робити? Чи вважаєте, що в хаті все має робити жінка?

— Думаю, чоловік має думати не про поділ на чоловічу і жіночу роботу, а дбати про те, щоб у хаті було що розділити. Щоб холодильник був набитий продуктами, заробляти гроші, а жінка має думати, що має робити з тим, що приніс чоловік. Не варто сперечатися, хто готуватиме обід. Тоді буде все добре.

— Через те, що не хочете брати участі у хатній роботі, й вирішили поміняти дружину, коли взяли участь у шоу «Міняю жінку»?

— Я обміняв свою Аллу на дружину Василя Вірастюка — Інну. Возив Інну на студію звукозапису, показував їй місто. І переживав, як там моя Алла. Дуже хотів, щоб вона якомога швидше повернулася додому…

Довідка «ВЗ»

Михайло Грицкан народився 8 березня 1966 року на Північній Буковині. У 10-річному віці батьки віддали Михайла у музичну школу. Після закінчення школи Грицкан вступив у Подольську Аграрну академію. Виконує пісні Володимира Висоцького і власні твори. Живе у Чернівцях.

Бердянськ.