Борислав не сміється. Дрогобич – плаче

Борислав вже давно не сміється. Тепер засумував і його сусід Дрогобич. У місті, де живе понад 70 тисяч людей, зупинилися три найбільші заводи. З нафтопереробного, кажуть, уже вивозять обладнання та металобрухт. Цей завод — один з найстаріших у Європі, адже саме у цьому регіоні вперше почали переробляти нафту. Нафтопереробний завод у Дрогобичі збудували 1859 року. Навіть за часів Другої світової війни підприємство не припиняло роботи. Нафтопереробка годувала увесь район, адже на НПЗ зав’язані дрібніші підприємства. Але торік НПК “Галичина”, який тепер контролює група “Приват”, припинив роботу.

«До МЕНЕ звернулися мешканці Дрогобича. Кажуть, що вночі з території НПК «Галичина» вивозять металобрухт, на який ріжуть завод, а також демонтують обладнання, — розповідає народний депутат Ігор Васюник. — Це свідоме знищення нафтопереробної галузі в Україні, адже проблеми не лише з Дрогобицьким НПЗ. З 2009 року виробництво нафтопродуктів в Україні скоротилося майже на 50%, а імпорт зріс. Так виглядає, що комусь невигідно, аби Україна була забезпечена власним бензином. Свого часу держава віддала нафтопереробку у приватні руки, і тепер залишилась без важелів впливу».

Депутат не виключає, що зупинка заводу може бути пов’язана з переділом власності та тиском на Коломойського. Хоча, швидше за все, проблема у тому, що на його модернізацію уже багато років не виділяли грошей.

“Дрогобицький нафтопереробний завод складається з двох комплексів. Один вже порізали на металобрухт, другий (що на виїзді з міста у бік Борислава) працює в режимі нафтобази. Він отримує готові нафтопродукти залізницею, розливає їх у автоцистерни і розвозить по заправках, — каже народний депутат Роман Ілик. — З огляду на те, що в Україні досі немає реального механізму реприватизації, проблема серйозна. Завод отримує трубою нафту з Борислава і бензовозами — зі Старого Самбора. Цю нафту відправляють на переробку у Кременчук! У минулому, коли приходили інвестори, обіцяли, що це буде сучасне підприємство, головний наповнювач бюджету не лише міста, а й області. Насправді зграйка зацікавлених людей довела підприємство до банкрутства. Усе завершилось, як і в переважній більшості стратегічних підприємств України. У мене тверде переконання, що це — політика, а не економіка. Не зацікавлений наш північний сусід у тому, щоб тут розвивались підприємства, щоб виробляли нафтопродукти. Вони зацікавлені не в Україні, а у території. Тому створюються всі передумови для того, аби люди виїжджали з країни і звільняли територію”.

Не краща ситуація і з Дрогобицьким автокрановим заводом. Дніпропетровські інвестори, які обіцяли модернізацію та збільшення кількості робочих місць, продають майнові комплекси. “Зарплати не видають, кількість працівників скорочується. Пояснюють тим, що немає замовлень. Підприємство є стратегічним конкурентом російського підприємства, розташованого в Іваново, — каже Роман Ілик. — Схожа ситуація і з Дрогобицьким долотним заводом. Аналогічне підприємство є у Росії. Щоб усунути стратегічного конкурента, найкраще через другі-треті руки перекупити контрольний пакет акцій, щоб паралізувати підприємство”.

У тому, що Дрогобицький НПЗ ще повернеться до повноцінної роботи, сумнівається й мер міста Олексій Радзієвський. “Підприємство кинуто напризволяще. Воно не працює понад рік. За ворота вже викинули близько 850 працівників, як робітників, так і інженерно-технічного складу. Ситуація катастрофічна. Наші звернення у найвищі державні інстанції результатів не дають. Підприємства — на 100% у приватній власності, — каже міський голова Дрогобича. — Щодо автокранового, то там не все так погано. Завод має програму розвитку на 2013 рік і сподіваємося, що стане на ноги. Долотний завод простоює, але я зустрічався з керівництвом і маю надію, що працюватиме. У будь-якому разі простоювання таких трьох підприємств — удар не лише по економіці Дрогобича, а й усього регіону”.

Якби ці заводи працювали у нормальному режимі (нехай і не на повну потужність), роботу мали б 3,5 тисячі людей. Але через те, що їх свого часу “віддали в добрі руки”, інженери змушені йти торгувати на базар. А хтось, так і не знайшовши роботи у місті, носить цигарки через кордон. До нього з Дрогобича 70 кілометрів. Це ближче, ніж їздити на роботу до Львова (понад 80 км).