Скажи, хто твій фаворит серед президентів, я скажу, хто ти...

Пріоритети Андрія Івановича розподілилися таким чином: перше місце — тадам! — Леонід Кучма, другий — Віктор Ющенко, третій — Леонід Кравчук, четвертий — Петро Порошенко, і замикає рейтинг — Віктор Янукович.

Пояснити логіку такого специфічного рейтингу президентів від Садового можна єдиним чином — він оцінював керівників держави виключно через призму власного становлення. Як казав персонаж фільму «Кавказька полонянка», «не путай личную шерсть з государственной».

Кучма заслужив у Садового таке визнання за те, що, виявляється, «заклав основи української держави». У цьому пафосному визначенні пропущено одне ключове слово — «олігархічної» держави. Саме Кучма заклав основи олігархічного ладу. Саме він породив олігархів, що досі, як п’явки, висмокчують з України усі соки і є причиною більшості проблем, які має наша держава.

Зрештою, достатньо згадати справу Георгія Гонгадзе, яка стала вироком не лише для Кучми, як потенційного замовника вбивства опозиційного журналіста, а й для усієї системи, яку той збудував в країні. Тоді від України відвернувся весь цивілізований світ. Це вже наслідок, що ситуацією скористалась Росія. Кучма дав Кремлю карти в руки. А потім була «ера Медведчука», коли президент, по суті, віддав країну на порталу куму Путіна. Це були найогидніші роки, період терору не лише політичних опонентів, але й бізнесменів, яких «кошмарили», «віджимали» у них бізнес. Садовий поставив Януковича на останне місце, але саме Кучма, по суті, породив Януковича, а потім зробив на нього ставку, як на наступника. Андрій Іванович, мабуть, забув про акцію «Україна без Кучми», а потім і Помаранчеву революцію, які стали наслідком правління лідера рейтингу Садового.

Склавши такий, м’яко кажучи, дивний рейтинг, Андрій Іванович дав оцінку не так президентам, як собі. За принципом, скажи хто твій фаворит, я скажу хто ти…

P. S. Щодо діючого президента Володимира Зеленського, то Садовий вважає, що його ще рано оцінювати. Хоча навіть багатьом його виборцям майже двох років було цілком достатньо, щоб зрозуміти і фаховий рівень глави держави, і яких наслідків цього керування слід очікувати.