Передплатити Підтримати

«Може, я втомився! Ви про це не подумали?»

Старші люди зазвичай консервативні і важко сприймають усе нове та прогресивне. Але це не про мою маму

Кілька років тому, у свої сімдесят з хвостиком, вона пішла на курси, закінчила їх і непогано освоїла комп’ютер. Тепер це її «ліпший друг». В телефоні встановила популярні програми, зареєструвалася у Інстаграм і Фейсбуку. Причому все зробила самотужки! Без моєї допомоги чи консультацій онучки.

Єдиний мінус — телефон у неї допотопний. Я його подарувала їй років п’ять тому, може, і більше. Вона до нього звикла і категорично відмовлялася змінювати на новий. Але останнім часом він почав сильно глючити. Просто фізично відпрацював свій ресурс. Я якраз купила собі новий Айфон, і старий віддала мамі. Вона вже не пручалася, взяла. Залишилося сім-карту і всі дані перенести зі старого телефону на Айфон. Звісно, сама цього не зробить, не такий вона вже крутий «айтішник», тож пішли ми з нею в салон-магазин мобільного оператора Vodafone, що на проспекті Шевченка у Львові.

Була це субота, близько п’ятої години вечора. Заходимо у салон. Жодного відвідувача. За прилавком нудьгують двоє продавців-консультантів — дівчина і хлопець. Вітаємося і кажемо, що хочемо перенести сім-карту зі старого телефону у новий, а також купити захисне скло для Айфону. Хлопець запитує напарницю, чи вона то зробить. Дівчина робить ледь помітний, але однозначний жест головою — «ні». Тоді він зітхає і бере наш телефон до рук. При цьому усім своїм виглядом дає зрозуміти, що робити цього капець як не хоче…

Відверто кажучи, вже у цей момент у мене виникло бажання піти звідти. Але, переборовши перший порив, залишилась і вирішила довести справу до кінця. Хлопець подивився телефон і сказав, що треба розблокувати екран. Я взяла його і ввела старий код. Але він не спрацював. Я повторила. Знову безрезультатно. Запитала маму, чи щось робила з апаратом? Каже, ні, нічого не робила. Запитую хлопця, що це може означати? Каже, звідки він знає, «пробуйте інші комбінації». При цьому з демонстративно незадоволеним виразом обличчя! Так, ніби ми йому щось винні або прийшли до нього додому без запрошення і чогось вимагаємо, відволікаючи від важливих справ.

Ба більше! Згодом взагалі перейшов на зверхній тон, демонструючи явне роздратування… Тут я, звісно, не витримала і зробила зауваження, мовляв, так з клієнтами не розмовляють! Та замість того, щоб вибачитися і змінити тон на більш ввічливий, горе-продавець став вигиркуватися. Тоді я пояснила хлопцю, що з таким характером і такою манерою спілкування з людьми він не має права працювати у сфері обслуговування! І що я хотіла би поговорити з його керівництвом та звернути їхню увагу на незадовільний, м’яко кажучи, рівень обслуговування. Тоді хлопець почав виправдовуватися, щоправда, також у досить агресивній манері, мовляв, він втомлений, тому такий нервовий. «Може, я втомився! Ви про це не подумали?» — обурювався.

По-перше, не знаю, від чого він міг так втомитися, що себе не контролював, бо, повторюю, жодного клієнта на той момент не було, а продавців було двоє. А, по-друге, наскільки я розумію, втома чи будь-які інші особисті проблеми продавця не мають переходити на клієнта. Сподіваюсь, у такій солідній компанії, як Vodafone, персонал інструктують відповідним чином?

Одне слово, суботній вечір цей погано вихований і геть непрофесійний молодий чоловік нам з мамою зіпсував. Звичайно, більше у цей салон я ні ногою. А Олег (ім'я було написано на його бейджику, своє прізвище він категорично відмовився мені називати) тепер нехай пояснює керівництву, що такого важкого робив того дня, що, як наслідок дикої втоми, спілкувався з клієнтами спочатку «через плече», а потім і у відверто хамській манері.

Його «втома» обійдеться компанії втратою не одного випадкового клієнта, який зайшов в магазин купити захисне скло і перекинути сім-карту, а великої фірми, як наша, яка понад два десятки років є корпоративним клієнтом Vodafone…