Майстри політичного терору

У сучасному українському дискурсі стає дедалі звичнішим тривожний термін «політичний тероризм».

Увела його в обіг ексочільниця Національного банку Валерія Гонтарева, яка живе і працює зараз у Лондоні, однак, видається, це не дає їй підстав почуватися у безпеці. Кілька тижнів тому на берегах туманного Альбіону Гонтареву на пішохідному переході збило авто (що вже є дивним, з огляду на педантизм місцевих мешкнаців, особливо у справі дотримання правил). Тим часом у Києві згоріло авто невістки — теж Валерії — причому, видається, унаслідок свідомого підпалу. А наприкінці минулого тижня до помешкання ексголови НБУ у тому ж таки Києві увірвалася група «неопізнаних озброєних осіб» з метою обшукати квартиру.

Сама Гонтарева, оклигавши від травм, пояснила причину низки нещасть, що так раптово почали переслідувати її та родину. «Хто ці люди і з якого питання знаходяться в квартирі нашої сім'ї, мені досі невідомо. Зате це відомо Портнову, який розповідає що це пов’язано з Укроборонпромом. Тому хочу зробити офіційну заяву. Я ніколи не мала відношення ні як приватна особа, ні як глава НБУ до Укроборонпрому, — заявила Гонтарева, — Терор щодо мене і моєї сім'ї набирає обертів». При цьому потерпіла не приховує, що, перебуваючи на посаді в НБУ, вона перейшла стежку Ігорю Коломойському, адже саме з її «нелегкої руки», було націоналізоване улюблене дітище олігарха, точніше безперервну помпу, яка справно викачувала гроші українських вкладників на офшорні рахунки Ігоря Валерійовича. Чим не підстава для того, аби стати «головним ворогом» для тіньового патрона нинішнього очільника України…

Зрештою, хіба тіньового? Після недавнього візиту Ігоря Коломойського на Банкову чимало оглядачів зійшлися на думці, що співпраця, про яку раніше говорили на рівні припущень, перейшла у публічну площину. Ця публічність підтвердилася і на пінчуківському Форумі YES, де вчорашній втікач охоче роздавав коментарі наліво і направо. До слова, відгукнувся і на закиди Гонтаревої, причому блюзнірськи: «Я був у тому авто?.. Хочу уточнити, що обіцяв прислати літак (за Гонтаревою, аби перевезти її до Києва. — Авт.), а не авто». Так ніби майстри політичного терору виконували свої брудні справи власними руками. Еге ж, Сталін особисто убив Троцького льодорубом, а Путін щедро підсипав у чай Литвиненкові порцію плутонію…

І все ж, не Коломойського колись згадуватимуть як першопрохідця у цій царині. Андрій Портнов, ексзаступник голови адміністрації Януковича ще задовго до перемоги Зеленського докладно розписував рецепти дій майбутньої влади щодо своїх політичних опонентів. Його телеграм-канал мав би давно зацікавити не тільки вітчизняних правозахисників, але й тих у світі, хто занепокоєний динамікою терористичних рухів. «Залякати», «загнати під плінтус…», «арештувати», «змусити зникнути…», — усе це набір зовні респектабельного юриста, який взявся за сумнівну справу помсти «особистим ворогам». Хоча, як мені видається, річ тут не в особистих образах чи фобіях, річ у тім, що Портнов виконує завдання спецслужб з-за «порєбріка», які тримають цього набундюченого павича на конкретному гачку.

Портнов штурмує безпосередньо експрезидента, і йому у цій справі охоче потурає ДБР, СБУ та інші силові структури. Відомство під орудою Романа Труби вже порушило проти Порошенка 13 (!) кримінальних проваджень, підлеглі Баканова з подиву гідною систематичністю навідуються то у банк ексглави держави, то у прозорий офіс партії «Європейська Солідарність».

То чому б новоспеченим депутатам більшості не перейняти «передовий» досвід? Чудовий приклад — розпуск ЦВК через примху Зеленського. Не кажу вже про те, що це черговий крок до тотальної узурпації влади. Навіть на побіжний погляд — це приклад політичного тероризму, за яким проглядається сумні перспективи. До того ж з монолітною конституційною більшістю, бо саме під час голосування за розгін ЦВК у стінах на Грушевського оформився альянс «СН», ОПЗЖ і «Батьківщини».

Маємо вже перший прецедент парламентського «дисидентства», коли «слуги народу» спробували вигнати з 5-и пленарних засідань Ірину Геращенко. За… оціночні судження про те, що маємо не нардепів-державотворців, а «зелених чоловічків», які захопили країну і виробляють з нею те, що забажає їхній натхненник. Ще й ображаються, коли спільнота оцінила подання керівника «слуг» — Арахамії до регламентного комітету як донос.

Але стукацтво, як бачимо, заохочується. Причому, у масштабах всієї країни. Почитайте закон про кешбек, тобто таку собі інструкцію для обивателя, охочого до халяви. Тепер він може поскаржитися фіскалам на підприємця, який видав йому «не той» чек, і отримати повну компенсацію витрат, залишивши собі і придбаний товар…

Наразі і Зеленський, і ті, хто у Верховній Раді та за її межами розпочали у країні хвилю політичного терору, можуть тішитися підтримкою охлосу. Давно відомо, що у демократії найпопулярнішими є не найдемократичніші, а найдеспотичніші особи. Та мені на гадку приходять слова італійського письменника і публіциста Джузеппе Мадзіні: «Терор, перетворений у систему, є ознакою слабкості і вираженням страху».