Досвід Мойсея для України

У церкві Сан-П'єтро-ін Вінколі у Римі, біля гробниці папи Юлія Другого стоїть статуя роботи Мікелянджело. Це Мойсей, що спустився з гори Синайської, щоб принести людям скрижалі заповіту Божого.

Він був глашатаєм першого військового статуту в історії людства, який складався з 613 вимог і був записаний на пергаменті. За ним мали жити ті 25 відсотків євреїв, що разом з Мойсеєм вийшли з Єгипту. Вони, як і ті 75 відсотків, що залишилися у країні рабства, були власністю Фараона. А фараони надзвичайно неохоче ділилися своєю власністю. Мойсей виховувався при дворі Фараона, як і всі інші його діти. Але неподільне царство успадковував лише один з дітей, а решта мала подбати про свою долю самотужки. Мойсей ще за життя Фараона-батька мав можливість одружитися з ефіопською царівною, але з тих залицянь нічого не вийшло. Він одружився з донькою мідіянського священника. Це круто змінило усю його долю, а з нею і пам'ять в історії людства, яка не згасає й у наші дні.

У бесідах з тестем він вирішив, ніби зможе переконати свого брата, який успадкував владу Фараона, що єгиптянам доцільно зайняти військами вузький коридор між Середземним морем та Акабською затокою, який захищав би Єгипет від нападу головних конкурентів єгипетського царства — держав, які існували між річками Євфрат та Тигр.

У часи Мойсея морські держави Греція та Рим ще не набрали сили. Це було пов'язано з тим, що мореплавство здійснювалося лише вздовж берегів, оскільки компаса не було і орієнтуватися у відкритому морі мореплавці ще не вміли. Через це торгівельні стосунки між народами Середземного моря розвивалися повільно. Але п'ять тисяч років тому зійшла на небі зоря, яка дістала назву Полярної. Вона зайняла місце на одній осі із земною і надала змогу мореплавцям встановлювати напрямок на північ. Це, у свою чергу, за допомогою нескладних розрахунків дозволяло керманичам направляти кораблі до місця призначення, зробивши відкрите море придатним для мореплавства. Плавання у відкритому морі скоротило відстані між державами і сприяло швидкому розповсюдженню морської торгівлі. Це, своєю чергою, сприяло збагаченню морських країн Греції та Риму. І ця ж Полярна зірка сповіщала наближення кінця величі могутніх річкових цивілізацій. В них торгівля була обмежена здебільшого берегами річок Нілу та Євфрату, і з розвитком торгового мореплавства у Середземному морі вони були приречені програти економічно Греції та Риму.

Також через мореплавство у відкритому морі з'явилася для єгиптян загроза з моря.

Але це сталося через багато століть. За часів Мойсея загрози з моря не існувало. Єгипетські фараони найбільше боялися загрози з суші, яку могла спричинити конкуруюча цивілізація, що існувала на берегах річки Євфрат. Тому прохання Мойсея надати йому частину рабів Фараона для захисту Єгипту від східного конкурента могла зацікавити правителя.

Врешті-решт після деяких вагань він надав Мойсею певну кількість євреїв, які, на відміну від єгиптян, розмовляли тією ж мовою, що й народи другої річкової цивілізації. З одного боку, вони за 400 років перебування в Єгипті засвоїли тамтешні порядки, а з другого, не були чужинцями й в Землі Ханаанській, бо розмовляли розповсюдженою там мовою.

Отже, з точки зору Фараона, Мойсей мав виконувати повноваження Маркграфа (посада введена Карлом Великим для захисту прикордонних земель), який би захищав прикордонні землі на випадок війни з Асирією. Це було дуже розумним військовим рішенням, зважаючи на географічне положення Землі обітованої між двома морями, яке з підходом основних сил Фараона було би легко захищати.

Таке пояснення історичних подій через благоговіння перед Святим Письмом не потрапляє до вікіпедії. Але для людини, що прагне вбачати зв'язки між подіями, які відбуваються в історії людства, така інтерпретація може задовільнити допитливий розум, не відкидаючи віри у Святе Письмо.

Мойсей не був талановитим полководцем, хоча й отримував перемоги ще в молоді роки під час ефіопського походу. Тому йому не вистачило сорока років, щоби захопити землю Ханаанську. Він увійшов до історії не блискучими перемогами над царями Ханаану, а своєю законодавчою діяльністю. Чи скоріше, інкасаторською, коли приніс народу довірені йому скарби з гори Синайської - закони співіснування людського суспільства, викарбувані у камені. За цими законами й нині живе цілий християнській світ, завдяки просвітницькій діяльності і особистому прикладу Сина Божого.

Передвиборчі пристрасті, що вируватимуть в нас до 21 липня, мають на меті короткочасне завдання — завоювати голоси виборців і дістати більше місць у Верховній Раді.

Коли ж у Раді буде сформовано коаліцію, то новий уряд стикнеться зі старими реаліями, нехтування якими надто дорого обійдеться державі та її громадянам.

Україна знаходиться на шляху транспортування енергоносіїв з Сибіру та Каспійського регіону до Європи. Європа є одним з найбільших споживачів нафти та газу у світі, і тому найбільші світові нафтогазові компанії конкурують між собою за право постачати енергоносії європейським споживачам. Уряди, що підтримують своїх нафтогазових експортерів, цікавляться Україною, у першу чергу, через її роль та можливості транспортувати енергоносії до Європи. У постачанні газу роль України значно більша, ніж у постачанні нафти.

Ця роль не обмежується можливостями транспортування 178 мільярдів кубів газу з тих 400 мільярдів, що імпортуються щорік Європою. Також і найбільші у Європі сховища газу не визначають усю роль України для газопостачання Європи.

Україна є ще й третьою у Європі країною за запасами газу. Вже у далекому 1975 році в Україні видобувалося 68 мільярдів кубів газу (в порівнянні з нинішніми 20 мільярдами). Україна є потенційно не імпортером газу, як нині, а експортером.

Ці можливості України як транспортера, зберігача, видобувальника та потенційного експортера газу і визначають той інтерес, який великі держави — Росія та Сполучені Штати — виявляють до України. Найбільший європейський споживач газу, яким є Німеччина, теж має свої інтереси, які радше збігаються з постачанням російського природного газу, ніж американського скрапленого.

Мойсей скористався зацікавленістю Фараона для оборони кордонів Єгипту на шляху пересування іноземних військ і створив завдяки цьому державу.

Україна має скористатися зацікавленістю великих держав шляхами пересування газу до Європи для здобуття миру, демаркації кордонів, незалежності та економічного процвітання Української держави.

Це завдання хоча й нелегке, але не є складнішим від того, що стояло перед Мойсеєм. Слід швидко збільшити видобування газу в Україні до потреб внутрішнього споживання. Саме від швидкості, з якою буде зростати видобування газу, залежить швидкість, з якою Крим та Донбас повернуться під контроль України. Бо тоді уряди Росії, США і Німеччини вважатимуть Україну гравцем, з яким слід рахуватися.

Чи брали попередні уряди України до уваги цю зацікавленість великих держав для визначення пріоритетів у видобувані і транспортуванні газу?

На жаль, ні. Президент Кравчук був дуже далеким від нафтогазової галузі. Президент Кучма, як директор великого оборонного підприємства, вбачав пріоритети у співпраці з великими державами саме у цій галузі промисловості.

Президент Ющенко, як людина, що прийшла з фінансової галузі, надавав пріоритет бюджету та фінансам.

Президент Янукович, як представник териконового бізнесу, цікавився всім, що могло збільшити статки його родини, в тому числі і нафтогазом. Але у зовнішній політиці всі його «досягнення» обмежилися сумнозвісними Харкіськими угодами.

Три прем'єри, що мали владу після скорочення влади президента через зміни до Конституції у 2004 році, теж не відзначилися наданням пріоритетів збільшенню видобутку газу.

Прем'єр Тимошенко була єдиною з перших осіб держави, хто прийшов на високу посаду з нафтогазового бізнесу. Тільки її знання були використані для добробуту сусідньої держави, а не України. Видобуток газу в Україні при ній не зріс, залучення іноземних інвестицій у галузь не проводилося.

Прем'єр Яценюк тяжів, як і Ющенко, до фінансових проблем держави. Його досягнення у скороченні дефіциту бюджету є незаперечними. Але шкода, яку він завдав газовидобуванню в Україні через втечу двох найбільших іноземних інвесторів, відкинула повернення Криму на багато років. Він підвищив інвесторам рентну платню, тобто значно погіршив для них умови вже підписаної урядом угоди. Звісно, Яценюк це робив не на догоду Москві, а через бажання збільшити надходження до бюджету. Москва його вважає ворогом. Але там швидко збагнули, що, з точки зору утримання контролю над Кримом, краще мати такого ворога, ніж десяток друзів в уряді України.

На радощах вони почали тролити Яценюка нібито досконалим володінням автоматом Калашнікова. Хоча набагато легше було би повірити, що Яценюк вкрав в кремлівських тролів тунгуський метеорит.

Спадкоємець пана Яценюка — Володимир Гройсман — теж вирішує проблеми нестачі коштів у бюджеті за будь-яку ціну. Він примусив всі державні підприємства, включаючи «Нафтогаз України», віддавати 90% прибутку до бюджету. При цьому, він не бере до уваги небезпеку, яку становить брак газу у підземних сховищах в разі припинення транзиту російського газу з 1 січня 2020 року.

Не можна не погодитися з тим, що прем'єр-міністр України має, у першу чергу, опікуватися наявністю коштів у дохідній частині бюджету для виконання программ, передбачених розхідною частиною бюджету. Але це за умов миру. А під час війни головним пріоритетом має бути припинення війни і повернення окупованих територій.

Тому завдання наступного прем'єра, яку б коаліцію він не уособлював, чітко усвідомлювати місце України в постачанні природного газу на європейський ринок. Це та Аріаднина нитка, яка дозволить сформулювати політику, прийняти закони, виділити необхідні ресурси та направити зовнішню політику на досягнення миру і повернення окупованих територій.

Це, можливо, не дуже коротка дорога. Але слід на неї стати і йти. Бо дорогу здолає лише той, хто нею йде.