Терпимість до зла ніколи не завершувалася добром

Справжня толерантність виникає там, де є обопільний інтерес

Убивство 24-річного рома у лісосмузі на околиці Львова шокувало людей не тільки в Україні, але далеко за її межами. Тут справді цілий клубок проблем, який потребує ретельного аналізу і належних висновків. Може, не надто популярних, привабливих, але вкрай необхідних.

Отже, група молодиків вирішила, що цілком визріла для суду Лінча над «іншими». Можемо аналізувати їхні профілі у соцмережах, які свідчать про те, що духовним батьком цих початкуючих головорізів є Адольф Алоїзович, що вони взяли собі на щит ідеологію неонацизму. Але це буде лише частина правди, яку ми хотіли б почути, аби заспокоїти власне сумління. Сумніваюся, що бодай хтось з нічних нападників студіював «Майн кампф» Гітлера чи слухав у навушниках промови Йозефа Геббельса. Можу припустити, що вони й не чули про схожі речі. Вони чули інше — про циган, які грабують серед білого дня перехожих у центрі Львова, що аморальна поведінка представників цієї нацменшини вартує осуду, а, отже, і кари… Причому, вибачте за тавтологію, безкарної кари. Приблизно так мислить і переважна більшість законослухняних громадян, виправдовуючи можливе застосування сили для вгамування «інших».

А як же інакше? Роми у свідомості пересічного львів’янина також безкарно жебракують у місті, брутально нападають на мирних обивателів, можуть плюнути у горнятко кави, обізвати останніми словами, погрожувати. Одне слово, поводяться агресивно, а поліція не дає собі ради, киваючи на недосконалість правової бази, на обмежені можливості застосування сили, на бозна що, лише не на власну недолугість і ймовірний інтерес у збереженні статус-кво. Таку позицію також толерує частина громади, яка досі вважає, що поліція — тільки для селфі, що її слід усіляко підтримувати і заплющувати очі на очевидні зловживання, бо реформовані хлопці лише спинаються на ноги…

Спостерігачі дивуються, що поліція швидко схопила нападників, а до локації, де розігралася кривава драма аж надто оперативно прибули шість (!) поліцейських екіпажів.

Вбивство молодого рома спричинило хвилю обурення у правозахисних організаціях, в Європі. Справедливого, без сумніву, обурення. Однак… Викладаючи шалені кошти для грантів, призначених на розвиток національних меншин, на захист їхніх інтересів, чи поцікавилися щедрі донори, як використовуються ці кошти? Одна річ — обговорювати питання у затишних конференц-залах з перервою на каву. З того ж таки розряду, здіймати ґвалт, коли трапляються неприємні, а то й трагічні інциденти. Інша, працювати для того, щоб їх не було. До прикладу, чи бодай хтось із ромських активістів спробував поговорити зі своїми кровними братами про те, що вони загубили у Львові, чи хтось бодай раз відвідав табори, які виростають, мов гриби після дощу, щоліта у міських парках? Чи хтось присоромив за, м’яко кажучи, негідну поведінку своїх одноплемінників? Маю великі сумніви у цьому. Терпимість до зла ніколи не завершувалася добром. Справжня толерантність виникає там, де є обопільний інтерес.