Партія шанувальників Путіна

Це може здатися парадоксом, але мене не залишає відчуття, що на п’ятому році війни з Росією у нас з’явиться така партія


Точніше, не з’явиться, а юридично реанімується на руїнах схожого покруча, зареєстрованої 2005 року «ППП» (Партії політики Путіна).

Тоді трансформація політичного карлика — партії «Русь єдіная» у ППП виглядала як спроба містечкового реваншу після Помаранчевої революції. Тепер же, якщо, звісно, таку партію зважаться реєструвати, вона стане ще одним пазлом у загальному панно гібридної війни.

Але шанувальники кремлівського самітника не квапляться офіційно легалізуватися. Вони діють «під прикриттям», часом використовуючи український національний прапор та вишиванку. І збирають велелюдні зали щирих патріотів, коли гастролюють країною.

Недавно у Львові у філармонії перед прихильниками виступав Дмитро Гордон. Виступав за повного аншлагу, щоправда, присутність незначної кількості опонентів дещо підіпсула йому загальний настрій, але на тлі зірваних концертів «зірок», яким не пахнуть російські гроші, то були квіточки. І ось цей інтелектуал, «краснобай і баламут», телезірка і власник «Бульвару» зірвався, заявивши днями, що Путін, мовляв, мав рацію — Україна таки «недодержава». «Завтра може трапитися розпад України, і ми оком не змигнемо… Від України залишаться кілька шматків. Це цілком можливо…».

Апокаліпсис від Дмитра Гордона погано пахне. Не лише тому, що цитувати Путіна — щонайменше непристойно, і не тільки в українському товаристві. Зрештою, витягувати просякнуті нафталіном фрази (термін failed state у застосунку до України почав гуляти медіа ще 1991 року після промови Буша-старшого, знаної як «котлета по-київськи») і прилаштовувати їх до потреб моменту — теж не надто шляхетно. Поганий запах лине також і від явно несвіжої ідеї про розвал України, про що невтомно твердять не тільки сучасні путінські пропагандисти, а й їхні попередники ще з часів Кучми.

Неупереджені медіа почали останнім часом писати про те, що Гордон готується повернутися до Росії. Ні, не як журналіст чи телеведучий, — ці іпостасі Гордон тримає про людське око. Для колег-розслідувачів не є секретом, що за лакованим брендом ховається мережа ворожок та «ясновидячих», яких цей путінофіл зібрав під одним дахом так званого центру народної медицини «Доля». Їх свого часу ФСБ вимела з Росії, поміркувавши, що ворожки — ніякі не ворожки, а… терористки. Під роздачу потрапив і хрещений батько цієї контори — Дмитро Гордон. Тепер, мабуть, він вирішив взятися за старе, а для освоювання забутого ринку слід зробити кілька улесливих жестів у бік пахана всєя Росії — Володимира Путіна. Бо у закапелках російської спецслужби, вочевидь, десь припадає пилюкою досьє володаря багатьох українських умів.

Про путіноїдів з соціальних мереж, які цілком могли б скласти ядро майбутньої партії, годі й говорити. Не всі ж вони на обліку ольгинської фабрики тролів. Трапляються серед них і знайомі персонажі.

До прикладу Марина Ставнійчук — заступник глави президентської адміністрації у Януковича, а тепер експерт Венеціанської комісії. Ця пані вирішила й собі проспівати осанну Путіну у «Фейсбуку». Мовляв, гляньте, «Владімір Владіміровіч» відкрив Керченський міст, диво новітніх технологій, натомість Порошенко — якийсь ФАП у зачуханому селі… Воно, може, й так, але кожне порівняння кульгає. Той же Петро Олексійович гарно підмітив, для чого окупантам знадобиться той міст, а ось фельдшерсько-акушерський пункт селянам таки пригодиться. І коли заслужений юрист України мислить у стилі «у сусіда хата біла», то йому варто поміркувати, що насправді відбувається за білими стінами сусідської оселі. А там, — немитая Росія, якої сахаються, мов останнього бомжа.

Чому путінофіли активізувалися? Бо незабаром вибори. І одним із трендів партійних та кандидатських програм стане «закон і порядок», тобто обіцянка «сильної руки». Ми вже писали про окремих представників політичного бомонду, які раптом стали адептами «освіченої автократії», про діячів, які намагаються зруйнувати державну монополію на насильство, підмінивши її «громадськими судами», про охочих пореволюційному дати «мир хатам, війну палацам». На жаль, саме такий шлях акурат і провадить до failed state, до розвалу країни, до втрати незалежності. Кому це на руку, думаю, пояснювати не треба.