Ростово-Брянська Малоросія

Держдепартамент США показав приклад, як слід реагувати на заяви очільника терористичного угруповання “ДНР” Захарченка. Лише одне речення: ”Беремо до відома, коментарів не буде”.


До відома беруть, тому що усвідомлюють, що це заява не Захарченка, а його кремлівських кураторів. А коментарі будуть, коли кремлівські куратори не ховатимуться за спиною своєї маріонетки, а самі скажуть, що вони не визнають державу Україна.

Бо хто такий Олександр Захарченко з точки зору міжнародного права? Це двійник Попандопула з фільму “Весілля у Малинівці”. Навіть його кашкет і тельняшка один до одного нагадують Попандопула, хіба що пера на кашкеті бракує. З точки зору реальної влади він теж ніхто і звуть його ніяк, бо танкам і артилерії дають накази російські генерали. І кошти на утримання терористичного угруповання “ДНР” теж надходять з Москви.

Якби пан Захарченко оголосив, що він піддає себе стерилізації, аби не народжувалися в Україні йому подібні, було би зрозуміло, чому начальник Генштабу ЗСУ пан Муженко і чотиризірковий генерал пан Марчук реагують на його заяву. Бо чисто по-людськи їм би захотілося подякувати панові Захарченку за єдиний вчинок у його житті, яким би він зробив щось корисне для людства.

Але наші поважні генерали зреагували на політичну заяву Попандопула, причому так, якби вона виходила з Кремля. А слід було дочекатися, поки Кремль сам озвучить цю позицію. Звісно, почувши реакцію наших високопосадовців,  Кремль устами речника Пєскова зробив вигляд, що не має жодного стосунку до заяви Захарченка. Тобто усі зроблені заяви - це внутрішні розбірки в Україні.

Правильною реакцією на заяву Попандопула було би  висунути ідею про створення Ростово-Брянської Малоросії, яка би складалася з Брянської, Курської, Білгородської і Ростовської областей, які межують з Україною. Ідея у тому, щоб зробити їх вільними від військових баз і озброєнь, і у такий спосіб забезпечити   вічний мир в Європі. Згодом до цієї Малоросії можуть приєднатися Смоленська і Псковська області, що межують з Білоруссю і країнами Балтії. І озвучити цю благородну ідею можна було б устами депутата Верховної Ради, наприклад, вилоносного пана Ляшка. Бо думка депутата - це ще не позиція держави.

Власне, реакція дружнього до України американського сенатора Маккейна виконує цю роботу. Бо його заява розмножується всіма медіа, але не є офіційною позицією США. У своїх коментарях сенатор Маккейн висвітлює небезпечність заяви Захарченка - так, ніби вона була зроблена Москвою. З цього Маккейн  робить висновок, що за три роки з початку війни позиція Росії не тільки не змінилася, а й стала більш агресивною. Тому сенатор стверджує, що наявні санкції не працюють, і їх слід посилити, - щоби Росія відчувала наслідки вже, а не в майбутньому. Ця думка збігається з позицією високопосадовця адміністрації президента Трампа генерала Макмастера.

На відміну від офіційної позиції уряду, думки сенаторів та інших відомих осіб не обмежують позиції уряду на переговорах, але надсилають іншій стороні певний сигнал стосовно ідей, що домінують серед посадовців. Сигнал, який надіслав Кремль через Захарченка,  вельми небезпечний для України. Але не цього року, бо цього року РФ уже не має часу для розгортання 800- тисячної армії, необхідної для такої масштабної операції, як захоплення Києва. Втім, слід усвідомлювати, з якою загрозою Україна може стикнутися у недалекому майбутньому, - якщо зміцнення українських Збройних сил і фінансово-економічний тиск Конгресу і уряду Сполучених Штатів не зупинять нафтогазових клептоманів у Москві.