План «Шатун», спецоперація «Шухевич»

У спецоперацію Кремля під кодовою назвою “Шухевич” я охоче вірю. Все це скидається на правду.

Тільки цього разу провернути її так, щоб комар носа не підточив, не вдалося. Російські спецслужби, розбещені нечуваною корупцією та вседозволеністю, взагалі втратили профпридатність. Найсвіжіше фіаско — історія зі спробою повалення влади у Чорногорії, яка передбачала, стверджують чорногорські спецслужби, вбивство прем’єр-міністра Міло Джукановіча. Внаслідок перевороту до влади у Чорногорії мали прийти проросійські опозиційні політичні сили.   

Якщо у російських спецслужб руки доходять до Чорногорії, то неважко здогадатися, який армагеддон готують для України. Втім, і здогадуватися не треба. Кілька тижнів тому хакерське угруповання CyberHunta зламало поштову скриньку помічника президента Росії Владислава Суркова і в електронних листах виявило план заходів щодо дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні під назвою “Шатун”. Суть плану — руками опозиційних сил організувати у Києві масові акції протестів. На вулицю мали би вийти “ошукані вкладники банків і противники підвищення комунальних тарифів”. Мета — дискредитація влади  і проведення дострокових парламентських і президентських виборів.  Перші протести було заплановано на 15 листопада 2016-го. Дестабілізація мала би тривати аж до березня 2017-го.

Дехто в Україні скептично поставився до цієї інформації. Навіть припускав, що так званий витік інформації — робота українських спецслужб, які на замовлення влади в такий спосіб хочуть наперед скомпрометувати будь-які протести. Але подальший розвиток подій збентежив навіть затятих скептиків.  

Насамперед вразило, що перші масові акції “ошуканих вкладників” призначили на... 15 листопада. Незважаючи на витік інформації, організатори акцій вирішили не відхилятися від плану. За кілька днів до 15 листопада “у кулуарах” з’явилася інформація, що партія “Батьківщина” дала рознарядку обласним осередкам готувати людей на Київ. Гуляли розмови і про те, що за участь в акціях протесту платять по 300 грн. Щоправда, потім в Інтернеті ця сума зменшилась до 125 грн. Можливо, посередники половину забирали собі. Деякі київські журналісти провели експеримент і підтвердили, що участь в акціях платна. Пізніше “Батьківщина” відхрестилася від цих мітингів, заявивши, що їх організувала... влада. «Хочу спростувати весь той бруд, який на адресу «Батьківщини» і в мій бік звучав в інформаційному просторі. Хочу повідомити суспільству, що вчора влада підготувала спеціальні групи людей, які були задіяні і запущені під Національний банк, під Верховну Раду, які в ЗМІ говорили, що вони прийшли за гроші», — виправдовувалась Юлія Тимошенко.

Та найцікавіше відбувалося не на вулиці, це була лише масовка, а у залі Верховної Ради. Там закручувався сюжет справжнього політичного трилера. У цей день народний депутат Юрій Шухевич  (фракція Радикальної партії) мав виступити з трибуни парламенту з гострою критикою влади та  закликати до імпічменту президента. Про це дізнався лідер Радикальної партії Олег Ляшко і не дозволив депутату виступати за квотою фракції. Думаю, або спецслужби, або люди президента перед цим розклали Ляшкові  по поличках суть і наслідки спецоперації “Шухевич”. Але організатори, вочевидь, мали план “В”. Коли спікер парламенту надав слово (а на виступ депутати записуються наперед)  Тимошенко, вона несподівано передала право виступу Шухевичу. Сталася невеличка затримка, але через кілька хвилин депутат від “Батьківщини” Сергій Євтушок взявся вести сліпого Шухевича до трибуни. Не довів. Свого однофракційця зупинили “радикали”. Цікава деталь: цього дня у Верховну Раду прийшла людина Віктора Медведчука (нібито його охоронець чи радник) - Олександр Білик. Перепустку для нього замовила особисто Тимошенко (в Інтернеті можна побачити відповідний лист до керівника Апарату ВР за її підписом). За словами “радикалів”, Білик у кулуарах говорив із Шухевичем якраз перед його виступом. Коли журналісти запитали Тимошенко, чи знала вона, передаючи слово Шухевичу, що він буде говорити про імпічмент президенту, лідер “Батьківщини” відповіла:  «Ми не мали можливості говорити про деталі його тексту. Щодо розмови про імпічмент, то цей президент заробив вже на п’ять імпічментів». 

Залишаю за дужками питання, чи пан Шухевич розумів, в яких іграх бере участь, чи його хотіли використати наосліп. Але як людина досвідчена мав би здогадатися, що закликом до імпічменту його роль не закінчувалась би. Бо критика президента, нехай навіть вкрай гостра і з уст такої знакової особи, та заклики до імпічменту особливого ефекту ні на кого не справили б. Не треба бути великим прихильником конспірології, щоб зрозуміти, що це лише ланка ланцюга, один з ходів у “багатоходівці”. Як заявив одразу після інциденту у парламенті  Ляшко, після того, як Шухевич закликав би до імпічменту Порошенка, сина головнокомандувача УПА мали би вбити. І це, думаю, зовсім не параноя головного “радикала”. Ця заява — крок на випередження. Шухевич справді якнайкраще підходить на роль “сакральної жертви” для провокації дестабілізації. Бо вбивство Шухевича могло би дезорієнтувати насамперед Західну Україну, спровокувати збурення. Принаймні так могли би думати сценаристи у Кремлі.

 Українська влада далека від бездоганності, вона робить багато помилок і, на жаль, не поспішає їх виправляти. Цим дає підстави до невдоволення, приводи для протестів. В умовах гібридної війни влада мала би поводитись по-іншому, щонайменше не підставлятися. Але  у цьому випадку шокує поведінка опозиції, яка вважає себе демократичною, проєвропейською. Організовувати проплачені мітинги напередодні чергової річниці  Революції гідності —  блюзнірство. Взяти на озброєння методи антимайдану, коли “регіонали” звозили людей до Києва за гроші, — це просто компрометація і паплюження Майдану як певного символу. Опозиція не може не розуміти, що розхитування  човна — небезпечне як ніколи. Зараз не той час, коли треба діяти за принципом “чим гірше, тим краще”. На дно може піти не лише влада, а й вся країна. Підігрувати Путіну, який спекулює на бажанні деяких політичних лідерів прийти до влади, - це рубати сук, на якому сидиш. Чим в Україні закінчуються чвари, взаємопоборювання, жадоба до збагачення та влади, знає її драматична історія. І владі, і лідерам опозиції  треба ще раз уважно цю історію проштудіювати.