Вичавити зі себе гомофоба!

Саме 17 травня 1990 року гомосексуальність була виключена з Міжнародної класифікації хвороб. У нашій країні цьому дню не надають великого значення. А даремно. В Україні суспільство заражене гомофобською бацилою. На цю недугу хворіють якщо не усі, то більшість. Вороже ставлення, а часто-густо і відверта ненависть, агресія до усього інакшого, а відтак страх перед цим, ментально тягнуться з радянського минулого, де питання сексуальності вважалося табу, а представників секс-меншин піддавали жорсткій дискримінації. 

Україна була однією з перших колишніх радянських республік, яка скасувала кримінальну відповідальність за гомосексуальні стосунки. Сталося це 12 грудня 1991 року. До речі, мало хто знає, що  саме за цією статтею в 1973 році на п’ять років засудили відомого кінорежисера Сергія Параджанова. Втім, ця горезвісна стаття у Радянському Союзі зламала долі багатьом людям...

З того часу змінилися закони, але змінити свідомість людей, яким десятиліттями нав’язували стереотип, що інакшість — це зло, дуже важко.

Україна прагне до цивілізованої Європи, але, мріючи про європейський добробут, про західний рівень життя, про високі зарплати і пенсії, ідеальні дороги і чисті вулиці, ми забуваємо про базову європейську цінність — права людини. І це не лише право на чесні правоохоронні органи чи справедливий суд, це також невід’ємне право бути самим собою, якщо це, звісно, не порушує права інших людей. На жаль, до рівня європейської толерантності нам ще далеко. Та найгірше, що більшість українців не готові або свідомо та принципово не хочуть бути лояльними до людей, які не подібні на них. Ця нетерпимість стосується не лише секс-меншин. Українці хворіють і на інші соціальні хвороби. Такі, як расизм, ксенофобія, сексизм, антисемітизм...

 Але нетерпимість до геїв і лесбіянок просто зашкалює. Причому не лише з боку агресивних, малоосвічених молодиків, які приниженням чи побиттям таких людей самоутверджуються. Радикали є всюди, але з цим держава, де є потужні правоохоронні органи, може собі дати раду.  Значно гірша, страшніша побутова, кухонна гомофобія. Саме вона дає благодатний ґрунт для агресії. Якщо суспільство не засуджує, а люди в глибині душі підтримують насильницькі дії купки войовничих радикалів, то це шлях до фашизму. Українське суспільство, на жаль, сором’язливо мовчить, коли молодики у балаклавах нападають на представників сексуальних меншин. Мовчить публічно, а на кухнях засуджує не хуліганів, а тих, хто “їх спровокував”. Особисто мені не раз доводилось дискутувати на цю тему з вельми інтелігентними, освіченими людьми — лікарями, мистецтвознавцями, художниками... Вони самі не відчувають, не усвідомлюють, що є печерними гомофобами. Їхні аргументи прості як двері: бути геєм чи лесбіянкою — це гидко, чого вони, мовляв, себе рекламують і цим створюють для порядних людей душевний дискомфорт.

Люди за своєю суттю консервативні, щось незвичне їм важко сприймати. З цим новим треба розбиратися, вникати, думати, аналізувати. А то їм треба? Значно простіше мислити стереотипами і ярликами. У чорно-білому світі легше жити. Але ж світ не чорно-білий, він кольоровий.

Зізнаюсь, що  я, як і переважна більшість мого оточення, також була гомофобкою. Але в якийсь момент я почала, як писав Чехов, по краплині вичавлювати зі себе вже не раба, а гомофоба. Спробувала цих людей зрозуміти, поцікавилась “історією питання”, дуже драматичною історією, і усвідомила просту річ — ці здебільшого нещасні люди особисто мені нічого поганого не роблять, тож за що я їх не люблю? Тільки тому, що  прийнято їх не любити? Чи тому, що вони не такі, як я, і мене це чомусь “напружує”?  

 Комусь дуже не подобаються так звані гей-паради. Насправді в Україні це ніякі не паради.  Це заголосно сказано. Ці люди зазвичай збираються, щоб привернути увагу не до своєї інакшості, як це сприймає більшість українців, а до своїх проблем. А цього ми вже чути і бачити не хочемо. А кому цікаві чужі проблеми? А якщо і організовують ходу, то без пір’я на одязі. В Україні секс-меншини ще не мають такого рівня свободи, щоб радіти життю. Втім, Конституція України дозволяє будь-які мирні зібрання будь-яким групам людей незалежно від віку, статі та інших ознак виступати за свої права і позиції. Власне закони забороняють перешкоджати цьому. 

 Чи ви не замислювались, чому представники нетрадиційної сексуальної орієнтації  найбільше потерпають у тоталітарних країнах, де ненависть культивується, а будь-яка інакшість сприймається як потенційна загроза існуючому режиму? Бо особливі люди часто мають і особливу думку. Вони вибиваються з загального слухняного стада. Вони опозиційні апріорі. 

 Оце тоталітарне, більшовицьке мислення глибоко засіло  і в наших головах. Цим користуються негідники, які зазвичай паразитують на ницих почуттях людей. На чому роблять собі рейтинги та заробляють політичні дивіденди радикальні політичні сили? На спекуляції ненавистю. Головне, знайти об’єкт нетерпимості, а розігріти публіку — лише технологія. Злими, накрученими проти когось людьми легше управляти, маніпулювати ними. 

Згадаймо мера Івано-Франківська, “свободівця” Руслана Марцінківа, який нещодавно публічно заявив,  що «представники сексуальних меншин — не християни і не можуть бути патріотами своєї країни». І ніхто його не засудив, усі мовчки проковтнули цю очевидно гомофобську заяву. Якщо хочемо бути європейською країною, то з такими  мерами нам там точно не місце.

Українців завжди намагалися розділити та нацькувати один на одного за багатьма ознаками: мовними, релігійними, територіальними. До яких трагедій це призводить, свідчить новітня історія нашої держави. Але багато внутрішніх проблем нам вдалося подолати, усвідомивши небезпеку, і тоді ворог шукає нові  «вузькі місця», нові приводи для внутрішніх конфліктів, які дестабілізують і послаблюють країну.  Невже будемо потрапляти на ці старі гачки?  

І насамкінець корисна інформація для затятих гомофобів. Зокрема, до уваги пана Марцінківа! Психологи вважають, що серед агресивних гомофобів є чимало латентних геїв. Або криптогеїв. Це гомосексуал, який не зізнається у власній орієнтації і приховує її. Саме криптогеї наполегливо доводять, що ненавидять гомосексуалів,  через те, щоб не бути пов’язаними з ними. Або тому, що вони самі не можуть примиритися зі своєю орієнтацією.