Ритуальні жертви...

День почався з новини про вбивство одіозного “регіонала” та антимайданника Олега Калашникова. Після самогубства Чечетова, трагічної загибелі Януковича-молодшого та загадкових смертей ще кількох “регіоналів”, вбивство Калашникова сприймається як логічне продовження попереднього ланцюга подій. Хтось подумає про вищу справедливість, а хтось, більш раціональний, вирішить, що триває закономірний і цілком прогнозований процес зачищення свідків. Нинішня влада повільна та нерозторопна (цінних свідків тримає на волі!), але де гарантія, що за допомогою ось таких виконавських маріонеток, як Калашников, які зазвичай слабкодухі і після першого допиту готові співпрацювати зі слідством, рано чи пізно таки добереться до ляльководів? І куди ці ниточки приведуть?

Калашников також цілком підходить на роль так званої ритуальної жертви. Ліквідувавши його, вбили, так би мовити, двох зайців — прибрали свідка і водночас кинули тінь на українську владу, мовляв, в Україні послідовно відстрілюють “колишніх”. Чим не чергове підтвердження, що київська “хунта” — це безжалісні “укрофашисти”? Чим не інформаційний привід для російських пропагандистських ЗМІ вкотре роздмухувати антиукраїнську істерію?..

Не встигли журналісти як слід обміркувати версії вбивства головного антимайданника режиму Януковича, як прилетіла шокуюча новина про зухвале вбивство серед білого дня ще одного запеклого українофоба — журналіста Олеся Бузини. Два майже однотипні гучні злочини протягом доби — явно не випадковість. Виглядає це так, що показове вбивство Бузини має інформаційно підсилити версію про планомірне знищення українофобів. Тим паче, що одіозний журналіст, великий любитель “русского міра” та георгіївських стрічок, на роль ритуальної жертви підходить значно краще, ніж призабутий, більше схожий на клоуна і недоумка, Калашников. Пропагандистський ефект від вбивства Бузини, без сумніву, сильніший, ніж від смерті Калашникова.

Не маю жодного сумніву, що усі вечірні випуски новин на російських телеканалах будуть мати дві генеральні теми — політичні вбивства проросійських діячів в Україні (“укрофашисти зовсім розперезалися”) і пряма лінія президента Путіна, де він, до речі, зразу дав власні оцінки резонансним злочинам у Києві (Бузину акурат вбили під час “прямої лінії” російського президента). Путін, не довго думаючи, вмить розібрався в ситуації і сказав, що це — політичні вбивства. В унісон поспішив висловитися Рамзан Кадиров. На своїй сторінці у Twitter він написав, що таким чином в Україні «демократично борються із неугодними, по-європейськи». Не виключаю, що в Росії почнуть мусолити версію про таких собі месників-націоналістів, яким набридла бездіяльність влади і вони вирішили самотужки “вершити справедливість”.

Версія, що це може бути спланована провокація проти влади з метою дестабілізації ситуації в країні, а саме таку версію Путін свого часу озвучив, оцінюючи вбивство опозиційного політика Бориса Нємцова, йому на думку цього разу не спала. Що ж, президенту Росії, звичайно, видніше, чому в Україні, як мухи, мруть маріонетки Кремля...