«Не було у нас ще кращого спікера...»

“Фронт” неочікувано (в тому числі і для себе) на кілька десятих процента обігнав фаворита перегонів — Блок Петра Порошенка, і у лідерів від почуття власної значущості дах знесло остаточно. Кандидат у народні депутати від «Народного фронту» Леонід Ємець (переміг на мажоритарному окрузі у Києві) перед початком коаліційних переговорів заявив, що Олександр Турчинов — найкращий спікер Верховної Ради за всю історію.

«Вважаю, кращого спікера парламенту в країні взагалі не було. А в тій ситуації, яка сьогодні склалася з війною, він зробив не тільки те, що міг, а навіть більше. Значна частина тих законів, які спрямовані на посилення обороноздатності, і закон про очищення влади були прийняті завдяки тому, що Олександр Валентинович проявив свою позицію як спікер парламенту і наполег­ливо вносив свої законопроекти на розгляд Верховної Ради», — сказав він.

Думаю, “прогин” Ємцю буде зараховано. Там таких гнучких хлопчиків, які не шкодують публічних компліментів і похвал своїм лідерам, люблять і цінують. Не здивуюсь, якщо Ємець за квотою “Народного фронту” отримає портфель, наприклад, міністра молоді та спорту...

На жаль, огидна атмосфера лизоблюдства плавно перейшла від радянських часів (“дорогий Леонід Ілліч”) у політикум незалежної України. Скромність і сумлінність не є відмітною рисою наших політичних лідерів. А ось зухвалість і зарозумілість — це те, що дає шанс на успіх. Критично себе оцінювати наші можновладці не навчились. Більшість з них давно і безнадійно хворі на надмірні амбіції, не терплять критики і дратуються, коли хтось їм перечить. Арсеній Яценюк, наприклад, щиро вірить, що він найкращий прем’єр за всі часи. Він і не приховує своєї самозакоханості. Пам’ятаю, років п’ять тому я робила з ним інтерв’ю. Але перед розмовою “на диктофон” ми з ним під каву у моєму кабінеті спілкувалися неформально. Тоді він був в опозиції, але часто приходив на ефір провладного телеканалу “Інтер”. І я його запитала, для чого він ходить на цей телеканал, адже цим себе дискредитує. На що Яценюк мені щиро відповів, мовляв, не ходив би, але вони його дуже просять. “Розумієте, — сказав Яценюк, — коли я приходжу на ефір, то рейтинг телеканалу різко зростає. Ось вони мене і кличуть”... Спочатку я подумала, що він так специфічно жартує, іронізує, але потім побачила, казав це цілком серйозно і був гордий з того... Мала з ним інтерв’ю і під час Революції гідності. Яценюк був тоді дуже втомлений, знервований, бо Майдан на той час заходив у глухий кут. Ніхто не знав, як вийти з патової ситуації, коли верхи не можуть, а низи все більше радикалізуються. Я запитала Яценюка, чи знають лідери опозиції, що робити з Майданом далі? Його це питання вибило з рівноваги, і він, як примхливий хлопчик, сказав, що хворий та втомлений і не хоче далі давати інтерв’ю... Щоправда, за кілька секунд опанував себе, і ми ще довго спілкувалися, але він вже сприймав мене “в штики”.

Схоже, Турчинов після довгого і тісного спілкування з Яценюком також перейнявся величчю власної персони. А оточення швидко вловило відповідну атмосферу.

Я не буду тут довго дискутувати з Ємцем щодо переваг та недоліків Турчинова як спікера. Звичайно, на тлі Литвина та Рибака він, може, і виграє, але є моменти і нюанси, які Турчинову будуть снитися все життя. Саме за його “найкращого в світі спікерства” Україна втратила Крим та частину материкової території. Саме він як найвідповідальніша на той час людина в країні безпорадно і безвольно спостерігав, як Росія “віджимає” не лише територію, а й нахабно грабує нас. Він палець об палець не вдарив для того, аби врятувати (терміново вивезти з Криму) хоча б якесь майно, гроші Нацбанку, техніку, кораблі... Хто за це відповість? І чому досі за це ніхто не відповів?! Саме бездіяльність Турчинова заохочувала сепаратистів і “зелених чоловічків” до все більш швидких і рішучих дій. Вже не кажу про такі “дрібниці”, як маніпулювання регламентом у парламенті та звичайне хамство стосовно депутатів. Тут Турчинов нічим не відрізнявся від своїх “папєрєдніков”. Згадаймо хоча б, як ухвалювались так звані донецькі закони. Ті горе-голосування мало чим відрізнялися від голосування за ганебні закони 16 січня.

Я розумію, що Турчинов прикипів до крісла спікера і віддавати насиджене місце дуже не хоче. Але так непристойно і щонайменше нескромно боротися за свою посаду все-таки не варто. Зрештою, для того, аби дізнатись, чи Турчинов — справді найкращий спікер всіх часів і народів, слід хоча б для порівняння попробувати когось іншого...