Театр одного актора...

Це наразі другий результат після лідера перегонів — Блоку Петра Порошенка. А значить, ці 13% українців не проти, аби Ляшко став, наприклад, спікером українського парламенту. Чому спікером, спитаєте ви? Тому, що з таким результатом фракція Ляшка потенційно матиме “золоту акцію”. Як свого часу мали її Мороз чи Литвин, які вигідно конвертували цю акцію у крісло голови Верховної Ради.

Україна — молода країна, яка переживає усі “проблеми росту”, усі “дитячі хвороби”. Як будь-якій молодій людині, нам часто бракує муд­рості і розуму. Нам легко “закрутити голову”, навішати локшини на вуха, “розвести як кошенят”... Але, попри дитячу наївність і безвідповідальність, у критичні моменти українці демонстрували величезну силу духу, яка, мабуть, генетично передалася від дідів-прадідів. Дві революції гідності за якихось десять років — таким не може похвалитися жодна країна у світі! І після таких потрясінь ми знову готові ставати на старі граблі, точніше, цього разу — вила?

Мені завжди було цікаво побачити і поспілкуватися з виборцем Ляшка. У моєму оточенні таких немає. Богу дякувати... Але ж десь вони є, і їх, як показує невблаганна соціологія, чимало. Колись так само я шукала виборців Литвина, Тігіпка, Королевської... Не траплялись вони на моєму шляху, але ж хтось за них голосував... Хтось їм вірив...

Оскільки наживо поговорити з виборцем Ляшка мені наразі не пощастило, хочу звернутися до нього заочно. Я здогадуюсь, чому вам подобається цей атракційний чоловік з вилами в руках. Такий собі свій хлопець, розкутий, активний, часом дотепний. На тлі більшості серйозних, зазвичай занудних політиків, він виділяється, привертає до себе увагу. А ще ріже правду-матку. Різав її при Януковичу, ріже і тепер. Говорить правильні речі. Сміливий, принциповий, розумний, думаєте ви. Чимось нагадує вас...

Насмілюсь вас розчарувати. Ляшко — звичайний популіст, який має непогані акторські здібності. Перед вами щоразу розігрують спектакль. Зазвичай на цей гачок потрапляють люди, дуже не задоволені життям. Їх завжди легше обдурити (саме такі стають жертвами різних тоталітарних сект), бо вони вразливі, часто розгублені, а головне — озлоблені. На цих почуттях легко спекулювати. Ляшко, як класичний популіст, апелює до народних мас, експлуатує людські надії, довірливість, страхи, біди та негоди. При цьому пропонує прості та швидкі рішення подолання проблем. Наприклад, всі біди від олігархів, значить — “геть олігархів”. Людям простіше, коли до них звертаються короткими фразами-гаслами: “Бандитам — тюрми!” чи “Всіх — на вила!” Деякі політики довго щось пояснюють, змушують аналізувати, це втомлює і обтяжує. А часом і дратує. Зрештою, не всі люблять думати, докопуватися до істини. Їм демагог ближчий...

Поверхове, безвідповідальне ставлення до свого голосу вже не раз зіграло поганий жарт з українським виборцем. Потім ми героїчними зусиллями виправляли чужі, а часом і власні помилки. Але так до кінця і не навчились дивитися в корінь. Українці — одна з найбільш політизованих націй. Але розбиратися у тому, хто справді політик, а хто політику лише імітує, досі не можемо.

Щоб не було соромно за свій вибір, треба зовсім небагато — поцікавитись бекґраундом політика, простіше — його минулим, його політичним шляхом. В часи Інтернету це зробити дуже просто. Про того ж Ляшка дізнаєтесь багато цікавого, що може кардинально змінити ваше уявлення про цього діяча. Але навіть без “глибокого буріння” Інтернету можна зробити певні висновки. Ну, наприклад, невже не засмучує такий парадоксальний момент: Ляшко так завзято, так натхненно “мочить” олігархів, при цьому не злазячи з екранів телеканалів, які належать олігархам? Чи можна вірити в його щирість? Може, олігархи у нас мають схильність до політичного садомазохізму? Чи такий нюанс — Ляшко начебто правдолюб, звинувачує інших у корупції, зловживаннях, нечесно зароблених статках. При цьому його реклама мерехтить на всіх телеекранах та бігбордах. Це ж шалені витрати! Звідки такі кошти у людини, яка є “голим” політиком, ніколи не мала свого бізнесу?

Рік тому Савик Шустер в ефірі Hromadske.tv признався, що протягом довгого часу Партія регіонів та Адміністрація президента складали списки політиків, яких він мав запрошувати на своє ток-шоу. Серед них був опозиційний на той час депутат Ляшко. Тодішня влада завдяки телебаченню методично його розкручувала. Це було видно неозброєним оком. Він був потрібен команді Януковича як альтернатива справжній опозиції, як її компрометація. На нього приміряли роль Жириновського — мав би відволікати людей від реальних проблем та загроз. Такий собі соціальний громовідвід. Ляшко політику перетворював на фарс, і тим самим деморалізовував, розбещував виборця. Ляшко — такий собі експеримент над виборцями: чи клюнуть на абсолютно віртуальну структуру без ідеології, моралі, принципів. Лише піар. Багато піару.

Але найстрашніше, що купились не лише пересічні громадяни, неспокушені у політичних розкладах, а й самі політики. Наприклад, Народний Рух України — ідеологічна партія зі славною історією та традиціями, на цих виборах об’єдналася з Радикальною партією, по суті, розчинилась у ній. Як сказав мені один сивий чоловік, колишній рухівець: “Лідери Руху змінили тризуб Володимира на вила Антипка”... Як бачимо, вила Антипка збивають на манівці не лише деяких наївних виборців, а й цілі, далеко не наївні, партії...