План Меркель-Путіна! Чи план лише Путіна?

Посилаючись на компетентні і поінформовані джерела, видання стверджує, що канцлер Німеччини Анґела Меркель і президент Росії Володимир Путін нібито працюють над секретним планом врегулювання збройного конфлікту в Україні. Цей так званий мирний план полягає у тому, що Путін готовий забратися з Донбасу, натомість міжнародне співтовариство мусить визнати приєднання Криму до Росії. Тобто Росія, зі свого боку, гарантує, що відкличе своїх військових зі сходу України і припинить фінансування місцевих сепаратистів. А Європа, зі свого боку, закриє очі на анексію Криму. Вона ж свого часу “проковтнула” анексію Абхазії та Південної Осетії, не поперхнувшись. Крім того, Україна мусить відмовитися від вступу в НАТО. А ось щодо євроінтеграції України, то, згідно з цими домовленостями, Путін нічебто зобов’язується, що Росія не буде прагнути заблокувати або перешкодити новим торговельним відносинам України з Європейським Союзом. Тут він начебто йде на поступки. Ось така нехитра комбінація...

Прес-служба німецького уряду поспішила заперечити інформацію про таємні переговори Меркель та Путіна щодо долі України. Зі спростуванням виступила заступник речника німецького уряду Крістіане Віртц. А ось з боку Росії жодних коментарів не було, що є цілком симптоматичним.

Гадати, чи розроблявся “мирний план”, чи бодай обговорювався він, марно. Зрештою, яке це має значення. Значення має інше: чи Європа в принципі готова до того, аби визнати, що Крим — це територія Росії. Ні, не готова. Вона, може, і пішла б на цей крок, якби сподівалась, що на це готова піти Україна. Але Україна ніколи не визнає анексії Криму і не пробачить Росії цієї зухвалої крадіжки. Тоді до чого цей “сир-бор”?

Швидше за все, так званий витік інсайдерської інформації — це чергова пропагандистська спецоперація Росії. Кинуто таку собі пробну кулю. Спроба видати бажане за дійсне. Сценарій, який прописаний у так званому мирному плані Меркель-Путіна, без сумніву, був би дуже бажаним для Росії. Для Путіна — це ідеальний вихід з глухого кута, куди він себе загнав своєю безглуздою псевдоімперською політикою. Після запровадження третього рівня санкцій проти Росії і Криму Путін опинився у стані загнаного звіра. Загнаного, але не пораненого. Це ще не агонія, але вже паніка. Він шукає виходу, щоб порятуватися. І при цьому зберегти обличчя хоча б для внутрішнього споживання, тобто для своїх фанатів. Путін розуміє, що час грає проти нього. Залишилося три місяці. Максимум. Саме стільки йому дали, щоб одумався і знайшов вихід з критичної для всього світу ситуації, яку він створив. Він проблему породив, він її і повинен вирішити. Якщо в кінці осені конфлікт на сході не припиниться, на Росію чекає четвертий рівень санкцій, і, мабуть, останній, бо вони доб’ють економіку країни. Ось Путін і малює сценарії, які, звісно, вигідні насамперед йому.

Визнання Криму як території Росії потрібно Путіну не лише для моральної сатисфакції та для підтримки захмарного рейтингу, а насамперед для того, аби Захід зняв з півострова санкції. Бо утримувати економічно відсталий, ізольований від світу Крим, який не має навіть своєї води, для Росії непосильне завдання. Тим паче, в умовах, коли економіка самої Росії буде страждати від санкцій з боку ЄС і США.

Звісно, “пакт Меркель-Путіна” нереалістичний. Це лише путінська “хотелка”, яка не має нічого спільного з реальністю. Доведеться Володимиру Володимировичу вигадувати щось більш притомне...