Інша Росія

Наталія Балюк
- 09.04.2014, 23:44
- 2 111

Я люблю Росію! Не путінську з її хворобливими імперськими замашками, яка скочується до гірших зразків диктатури, а іншу Росію.

Росію барда Андрія Макаревича, акторки Лії Ахеджакової, політика Ірини Хакамади, співака Юрія Шевчука, музикального критика Артемія Троїцького, професора Андрія Зубова, журналістки Юлії Латиніної, поета та публіциста Дмитра Бикова, письменника Бориса Акуніна... Росію інтелігентну, освічену, цивілізовану, демократичну, справедливу. Росію, що думає, аналізує, дивиться в корінь і бачить світло в кінці тунелю. Яка поважає і своїх громадян, і громадян інших держав. Росію майбутнього. Сподіваюсь, найближчого. Щиро вірю, що наші східні сусіди незабаром вирвуться з цупких лап минулого, яке їх тягне на дно. Це дно вже видно, ще трохи — і вони його дістануться, відштовхнуться і підуть догори. Викарабкаються з цих путінських пут, з цього невігластва, хамства, злоби, брехні, захланності, які вже набули стійких рис державної політики.

Та, інша, світоглядно інша Росія страшенно втомилася, виснажилася від існуючого режиму. Вона не може і не хоче жити у цій задушливій атмосфері облудної пропаганди, цькування інакомислячих, тотальної корупції. “Я понимаю людей, которые вышли на Майдан и искренне хотели лучшей доли Украине. Крутая мечта — избавиться от тотальной лжи и воров, построить лучшее в мире, доброе государство, где любой человек, вне зависимости от национальности, был бы защищен от произвола «сильных мира сего» справедливыми законами. В России богатые богатеют, нищие нищают. Промышленность еле дышит, в судах — телефонное право. Дума каждый день печатает законы, ограничивающие гражданские права. Все держится на газе и нефти, которые очень быстро заканчиваются. Необходимо бороться за свои права”, — каже Юрій Шевчук.

Їм (іншим) страшенно соромно за “паскудні” (як висловився Артемій Троїцький) дії Кремля у Криму. І їм боляче за Росію, бо, на відміну від недалекого і інтелектуально обмеженого Путіна, розуміють, що Росія “в проигрыше сплошь и рядом”. Вони, на відміну від більшості російського населення, яке дало себе зазомбувати, розуміють, чим все закінчиться. “Владимир Владимирович зарвался и заигрался, — каже Артемій Троїцький. — Полная неконтролируемость, безнаказанность, несменяемость, плюс такой, как бы, очень услужливо возгоняемый культ личности, который ударил ему в голову, и он вообразил себя Наполеоном”. Анексія Криму для Росії, за словами Артемія Троїцького, — це “ефективне самогубство”. Він переконаний, що далі, на Схід України, Путін не піде, бо це вже буде “окончательно грязное и неаккуратное самоубийство”.

Я не дивлюсь російські пропагандистські телеканали, не хочу псувати собі нерви. Не читаю прокремлівські сайти і не слухаю російську попсу (хоча раніше цим грішила). При нагоді дивлюся опозиційний телеканал “Дождь”, шукаю в Інтернеті лекції та виступи Ірини Хакамади (її інколи запрошують державні телеканали на різного роду дебати), читаю в Інтернеті “Новую газету”, заходжу на сторінку “Ехо Москви”. Шукаю блоги Акуніна, Латиніної, читаю геніальну віршовану сатиру Бикова і наповнююсь оптимізмом, бачу, що з Росією все буде гаразд. Трохи перефразовуючи великого російського поета, вірю: “Россия вспрянет ото сна, И на обломках самовластья Напишут их имена!

А наостанок хочу запропонувати вам ось цей дотепний вірш, який я прочитала на сайті “Новой газеты” в обговореннях. Цього віршика можете навіть проспівати, якщо згадаєте мелодію з кінофільму “Москва сльозам не вірить”.

— Что происходит в России?

— Уходит режим.

— Путинский строй, полагаете вы?

— Полагаю.

Я ведь и сам, как умею, его разлагаю.

Зря, что ли, день мы и ночь в Интернете кружим?

— Что же теперь будет дальше?

— А будет Майдан.

— Будет Майдан, вы считаете?

— Да, я считаю.

Я ведь тенденции эти давно изучаю,

Эти примеры уставших, рассерженных стран.