Реальна надія на медалі Сочі – біатлоністки

Якщо на літніх Олімпіадах українці виступають пристойно, то на “білих” традиційно пасуть зад­ніх. Хоча морози, сніг і лід для нас не екзотика, а звична реальність, у зимових видах спорту ми не лідери.

За радянських часів зимові види спорту були в Україні на другорядних ролях. Героїв «білих» Олімпіад готували тоді у холодніших регіонах Союзу, а теплу Україну (порівняно з Уралом, Сибіром чи Казахстаном) радянські спортивні боси вважали для зимових видів спорту безперспективною... Мало що змінилося і за часів незалежності. На об’єктивно дорожчі зимові види (новітні технології, складні споруди, обладнання, спорядження) наші чиновники від спорту надалі дивляться як на мале пиво. Грошей у ці забавки треба вбухати чимало, а чи буде результат — питання...

Приємним винятком із загалом плачевного стану віт­чизняного зимового спорту є жіночий біатлон. Навіть при тому, що тренуватися в Україні нашим біатлоністкам майже нема де, вони міцно закріпилися у світовій еліті. Допомогло... телебачення. Непередбачуваність біатлону (лідер “маже” на вогневому рубежі, і ось він уже пасе задніх, а вперед виривається аутсайдер, що відстрілявся без промахів) зробило цей вид спорту таким собі зимовим футболом — у сенсі телеглядацького інтересу. Телетрансляції з етапів Кубка світу з біатлону дивляться мільйони вболівальників, відтак у цей вид прийшли солідні рекламні гроші. Еліта (а це найкращі кількадесят біатлоністок) одержала можливість їздити на етапи Кубка світу за рахунок організаторів. Це й відкрило свого часу нашим біатлоністкам “вікно в Європу”...

Саме біатлоністки є єдиною реальною надією Украї­ни на медалі олімпійського Сочі. (Дай Боже, щоб іще хтось “вистрелив”, фристайлісти, скажімо, або лижниця-ветеран Валентина Шевченко, — але надії на це мало). Наші дівчата нині у відмінній формі, що й довели вже цього сезону медалями на етапах Кубка світу. “Усе дуже подобається — і місце розташування, і траса, і харчування, — поділилася першими враженнями із Сочі капітан збірної України з біатлону, тернополянка Олена Підгрушна. — Сьогодні було перше тренування. Траса в ідеальному стані... Трохи втомлені після дороги, тому проходимо адаптацію, знайомимось з інфраструктурою, транспортною розв’язкою”. Оптимізму Олені та її подрузі по команді Валі Семеренко мають додати вручені їм уже в Сочі нагороди вітчизняного НОКу — як найкращим спортсменкам України у грудні та січні.

Особливі наші надії — на естафету. Тьху-тьху, щоб не наврочити, але наша естафетна збірна нині об’єктивно одна з найсильніших у світі. Бойовий склад (Юлія Джима, Валя і Віта Семеренко, Олена Підгрушна) може “порвати” усіх... Будемо сподіватися, у Сочі ми побачимо переможний фініш наших дівчат в естафеті — із великим синьо-жовтим прапором! Утім, від медалей в індивідуальних гонках також не відмовляємося...