Єгипетська любов та життя Любка Дереша

Письменник презентував у Львові дві книги з «Синайського циклу»

Схоже, після кількарічного затишшя письменник Любко Дереш повернувся до літературної праці з подвійною силою. Не встигли читачі оговтатись після торішнього резонансного роману «Голова Якова», як на ХХ Форумі видавців Любко презентував ще дві книжки — «Миротворець» та «Остання любов Асури Махараджа». Перша збірка вмістила дві повісті та одне оповідання, тоді як «Остання любов Асури Махараджа» продовжила велику прозу автора.

У Єгипті письменник встиг одружитись, розлучитись та написати три книги.

Попри різножанровість, у книг багато спільного, бо і «Миротворець», і «Остання любов Асури Махараджа» з нового боку відкривають Любка для читача. Це зовсім інший Дереш, не такий, до якого ми звикли. Саме тому під час нещодавньої зустрічі з львівськими прихильниками Любко зачитував твори з обох книжок. Розмовляли про щоденники мандрівника між світами Асури Махараджа, про поїздки на Схід і розширення свідомості в літературі...

Упродовж майже року Любко Дереш жив у Єгипті. За словами автора, це був період переосмислення життєвих цінностей та самопізнання. Любко розповів читачам про своє одруження та розлучення, відмову від шкідливих звичок і віднайдення нових шляхів у літературі. За словами автора, «Миротворця» та «Останню любов Асури Махараджа» об’єднує тема зустрічі людини з істиною, Богом, з певною реальністю. «Якщо «Голова Якова» була для мене терапією, порятунком від кризи, то ці дві книги — результати зцілення, — розповів Любко Дереш. — Обидві книжки можна вважати частиною «Синайського циклу», бо там, на Синайщині, я почав писати щось абсолютно нове. Почали з’являтись оповідання, короткі замальовки. Усі написані оповідання увійдуть у третю книгу з циклу, яку планую видати навесні. Мене надихали не враження від єгипетської мандрівки, а люди, котрих зустрічав. У спілкуванні з ними накопичував свій літературний досвід. Зокрема, коли мешкав у Дахабі, познайомився з чотирма людьми, що справили на мене значне враження. Одним з них був старий паломник Рей з висохлим тілом та заростями волосся, що надихнув мене на оповідання «Професор Рама».

Ще більше натхнення подарували письменнику переселенці з мегаполісів, котрі відмовились від благ цивілізації, аби безтурботно жити у Дахабі. Саме їх Любко Дереш описав у повісті «Святий Христофоре, молися за нас». «Відмовившись від повсякденних клопотів жителя мегаполіса, вони перейнялись поняттями набагато глибшими, — розповідає письменник. — Ця розповідь про москвича Артема, що надумав скласти Хронокосмос — порівняти архетипи людства і таким чином пояснити конфлікти населення Землі. Артем змусив мене заглибитись у міфологію та релігію безлічі народів і відкрити для себе багато нового. Наприклад, що Всесвітній потоп згадується майже в усіх священних писаннях Давнини». Проте повість «Святий Христофоре, молися за нас» — не лише про пізнання людства, це, перш за все, твір про пізнання самого себе: головний герой вступає у боротьбу з власними слабкостями, іде до світла, спираючись на древню мудрість.