Донбас жене не порожняк, а «цінні кадри» для всієї України

Повзуча окупація України “донецькими” триває. Центральна влада країни практично повністю сформована з вихідців із Донеччини, які пов’язані або родинними, або дружніми, або бізнесовими зв’язками з сім’єю президента.

На ключові посади в уряді та в силових структурах призначали лише за одним критерієм — особиста відданість Сім’ї. Майже весь уряд — донецькі. Генеральний прокурор Віктор Пшонка — колись очолював прокуратуру Донецької області. Голова СБУ Олександр Якименко — колишній шеф донецького облуправління СБУ. Голова Національного банку України Ігор Соркін раніше очолював відділ банківського нагляду Нацбанку в Донецькій області, вважається близьким другом Олександра Януковича. Перший віце-прем’єр Сергій Арбузов прийшов на цю посаду з крісла голови Нацбанку, куди потрапив, маючи досвід роботи голови правління одного з донецьких комерційних банків. Голова Конституційного Суду України Анатолій Головін народився в Макіївці на Донеччині, починав професійну кар’єру слідчим прокуратури міста Донецька. Навіть голову новообраної Верховної Ради обрали суто з “донецьких”, причому старої “закалки”. Володимир Рибак не просто народився у Донецьку, а деякий час був донецьким міським головою, а потім одним з засновників Партії регіонів. І цей список можна продовжувати.

Анекдот про те, що люди у Донецьку бояться виходити на вулицю, бо їх одразу хапають і везуть до Києва на роботу у владні структури, цілковито втілився у життя. Останні призначення лише підтверджують карикатурність ситуації. Донецьких стали призначати навіть на посади голів Київських районних адміністрацій. Невже в столиці така криза кадрів?

Учора президент України своїм розпорядженням призначив Юрія Курінного головою Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації. Іншим розпорядженням призначив Юрія Бондаря головою Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. За даними прес-служби КМДА, Курінний Юрій Юрійович народився в м. Шахтарську Донецької області. А Юрій Бондар народився в Горлівці Донецької області.

Це справді було би смішно, якби не так сумно. Донецькі, окупувавши Київ, тепер “розсіюються” по всій країні. Обласні і навіть районні управління міліції, СБУ, прокуратури, митниці тотально займають варяги з Донбасу. На Західну митницю привозять зовсім молодих, зелених працівників зі сходу України, які живуть у гуртожитках чи орендованих квартирах, мало що розуміють у роботі відомства, але головне — витісняють місцеві, неблагонадійні кадри. Один мій знайомий з Черкащини розповів, що в них навіть головних санітарних лікарів районів привозять з Донбасу... Вже далеко за межами Донецька, чи не в усіх областях України, в державних та силових структурах найбільш популярний тост під час корпоративних забав: “За нас, за вас и за родной Донбасс”.

По суті, в країні будується (і вже майже побудований) сімейно-олігархічний лад правління. Чужі тут не ходять... Чужим не довіряють. Причина банальна — страх. Страх втратити владу, бо самі відчувають, що зайшли занадто далеко. Ще в 2004 році, напередодні президентських виборів, Янукович сказав сакраментальну фразу: «Новая власть пришла и уже не уйдет, и нет способа ее выдавить». Щоправда, тоді завдяки “помаранчевій революції” народу вдалося “выдавить” Януковича з влади. Але, схоже, він зробив серйозні висновки і, здобувши перемогу на президентських виборах, вирішив впровадити у життя добре перевірений сталінський принцип: “Кадри вирішують усе!” Кадри, відповідно, підібралися “свої в дошку”, аби у вирішальний момент «выдавить» усіх було б просто фізично неможливо. Бо вони у кожній щілині...

АНЕКДОТ ДО ТЕМИ

У Віктора Януковича спитали, чи зміг би він бути президентом Франції. Він щось порахував на калькуляторі і видав:

— Нема питань, зміг!

— А Америки?

— І Америки зміг!

— А Китаю?

— Ні, Китаю не зміг би.

— Чому?

— Донецьких не вистачило б!