Передплата 2024 «Добрий господар»

Колоніальна експансія

Якщо росія експортуватиме 5 мільйонів барелів нафти на день за ціною 60 доларів за барель, то за рік вона заробить від продажу сирої нафти на експорт 110 мільярдів доларів. Витрати на усі військові потреби росії на 2024 рік заплановані у розмірі 140 мільярдів доларів

Фото умовне з сайту armyinform
Фото умовне з сайту armyinform

Згідно з повідомленням агенції S&P росія заробила від продажу нафти та газу у 2023 році 99,34 мільярда доларів.

Звісно, не увесь заробіток від нафти потрапить до бюджету агресорів. Значна частина цих коштів залишиться у російських нафтових компаній, як державних «Роснєфть» та «Газпром», так і приватних, на кшталт «Сургутнєфтєгаз». Але маніпуляція коштами, особливо державних компаній, може створити в оглядачів ілюзію, що бюджет росії наповнюється повною мірою для покриття військових витрат.

Для наповнення бюджету для фінансування війни їй потрібні ще відрахування від інших енергоносіїв.

Експорт російського газу до країн поза межами колишнього Радянського Союзу становив у 2023 році 110 мільярдів кубів, що на 26 відсотків менше, ніж обсяги продажу у 2022 році.

Йдеться як про газ, що постачається трубами, так і скраплений, що його возять танкери до портів. На скраплений немає санкцій Європейського союзу, тож експорт росією цього газу до Європи не зменшився, а навпаки надолужував втрати від скорочення обсягів постачання трубного газу.
Щоправда, якщо росія постачає скраплений газ чи то у вигляді LNG або LPG, маніпулювати цінами на нього, вона вже не здатна, на відміну від постачання трубного газу.

Крім нафти та газу, чималий прибуток отримують російські експортери від продажу продуктів переробки нафти: дизеля та бензинів. Якщо Індія, наприклад, продає до Євросоюзу дизель, виготовлений на її нафтопереробному заводі, то ніхто у неї не питає з якої нафти був зроблений цей дизель. А зроблений він був, звісно, з російської нафти.

І росія ж є власником половини індійського нафтопереробного заводу.

Тобто росія заробляє на поставках нафтопродуктів до ЄС, хоча і змушена ділитися частиною прибутків з індійськими партнерами.

Заробіток російських компаній від продажу нафти, газу та нафтопродуктів, скоротився у 2023 році суттєво і є найнижчим з 2020 року. Тим не менше і при таких прибутках від продажу енергоносіїв розраховувати, що у пітерської шпани завтра закінчаться гроші на фінансування загарбницької війни проти України, поки що немає підстав. Краще за всіх репрезентує суть пітерської шпани дмітрій медведєв. Цей міський божевільний започаткував у 2009 році у Єкатеринбурзі першу зустріч глав Бразилії, Китаю, Індії та росії з метою послабити долар, як основну розрахункову одиницю у міжнародній торгівлі. Китай побачив для себе інший інтерес у цій ініціативі: об'єднати довкола себе країни, які, з одного боку, постачатимуть дешеву сировину, а з другого боку, будуть великими споживачами китайської продукції.

Це антидоларове збіговисько назвали БРІКС, за першими літерами країн, що до нього входили. І цього року Китай успішно розширив кількість членів клубу до 10 країн. Наразі до нього входять Бразилія, Індія, росія, Емірати, Саудівська Аравія, Іран, Південна Африка, Єгипет, Ефіопія та Китай.

З точки зору Китаю, такі партнери, як Саудівська Аравія, Емірати, Іран та росія мають забезпечити китайській економіці дешеві нафту та газ, а Індія та Бразилія бути великими ринками збуту для китайської продукції. Єгипет, Південна Африка та Ефіопія мають символізувати значимість Африки, як потенційного постачальника різних корисних копалин.

Божевільний медведєв буде і надалі воювати з вітряними млинами, намагаючись знищити долар. Ми радимо йому запросити наступною п’ятіркою до клубу доларофобів Північну Корею, Хамас, Хезболлу, єменських хуситів та біткойн. Тоді мрії про новий світовий порядок справдяться. Принаймні, у його затьмареній свідомості.

Колоніальна експансія в Африці проводиться Китаєм та росією, а не Америкою. Вони, вочевидь, хочуть відібрати у Франції контроль над корисними копалинами у країнах Сахеля. Покійний зек Пригожин був дуже успішним у цій експансії. Наразі залишається незрозумілим чи вдасться росії його замінити іншим здібним кримінальцем.

Що ж стосується США, то вони інтенсивно розробляють нафтові родовища на своїй власній території, щоби стати основним постачальником енергії для розвинутих країн Європи, а також Японії, Південної Кореї, Тайваню, Австралії та Нової Зеландії.

Як писав російський письменник Лев Толстой: «Все змішалося у домі Облонських» — наразі вже не США або Англія є втіленням колоніальної експансії, а росія з Китаєм.

Намагання загарбати українські поклади газу, вугілля, літію та інших корисних копалин, а також і захоплення Запорізької атомної електростанції, є одним з багатьох проявів колоніальної експансії росії. Її намагання захопити ресурси в Африці, трубопроводи в Іраку або нафтові родовища у Венесуелі є іншими прикладами такої експансії. «Де можна недорого купити — купляємо, а де не виходить захопити тихою сапою, загарбаємо за допомогою військової сили». Бо війна, з їхньої точки зору, — це продовження політики захоплення ресурсів іншими засобами. Цю небезпечну думку вперше сформулював пруський мілітарист фон Клаузевіц і підхопив російський вождь пролетаріату Ленін. За що і досі лежить непохованим на Красному майдані у центрі москви.

Енергетичні та інші корисні копалини на територіях Канади, США, Мексики, а також Старого континенту та Австралії, є достатніми, щоби розвинуті економіки могли давати собі раду і не залежати від енергетичної сировини таких країн, як росія, Іран або Саудівська Аравія. А ємність споживчого ринку Північної Америки та Європи теж є достатньою, щоби спожити усі товари, які розвинуті країни здатні виробляти для підтримки свого добробуту.

Всі ці країни об'єднує філософія ліберального економічного міжнародного порядку, скорочено відомого як LEIO. Його характеризує: відкритість ринків, кооперація щодо питань безпеки, партнерство між різними альянсами та, не в останню чергу, військова міць США, без якої LEIO не змогла би себе захистити.

росія мала вибір стати на правильний бік історії, перебуваючи на вершині своєї фінансової могутності у 2008 році. Але через культурно-економічну обмеженість пітерської шпани, замість того, щоби підставити плече цивілізованому світу, росія обрала конфронтацію та зовнішню експансію. Це надовго відкине російський народ геть від цивілізованого розвитку економіки. Наразі, росія впевнено крокує до моделі сировинного придатка Китаю: минулого року вона хотіла підвищити ціни на електроенергію для Китаю на 7%. І отримала у відповідь чітке «ньєт». У цьому партнерстві Китай, а не росія буде встановлювати ціни. Китай є найбільшим покупцем російської нафти, а також і значним покупцем вугілля та трубного газу.

Тоді, у 2008 році, розвинуті країни на чолі зі США були у фінансовому лайні, а росія була у білому фраку.

Для мене цей кульмінаційний момент російської історії чомусь асоціюється з блискучою грою акторів Лізи Боярської та Костянтина Хабенського у серіалі «Адмірал». Так талановито закохано дивитися в очі їм вже не вдавалося у жодній з наступних ролей.

Цим талановитим поглядам передувало намагання президента Буша-молодшого розгледіти ангельську душу у тихому болоті путінських очей. Ті спроби були марними, бо у тому болоті, крім чортів, інших мешканців не знайшлося.

«А чи могла би росія обрати у 2008 році інший шлях, замість нападу на Грузію?». На жаль, історія не знає умовного способу.

Тому найкращу, хоча і дещо категоричну, відповідь дав на це риторичне питання російський поет Ігор Губерман.

Він так пояснив чому росія не могла вдіяти інакше:

«Бракує ангельскій державі
Два білих ангельских крила
Втім, був би х** в бабусі,
Вона би дідусем була».

Тобто причина, мабуть, не тільки у низькому культурно-економічному рівні пітерської шпани. Можливо, що корінням ця причина впирається у культуру управління російською державою за допомогою спецслужб. Цю культуру довго та з любов’ю вибудовували царі, більшовики та їхні спадкоємці.

Отже, ми бачимо, що фінансова спроможність пітерської шпани продовжувати агресію в Україні залежить від двох факторів: ціни на нафту та газ і обсяги продажу цих енергоносіїв.

Висока ціна нафти потрібна, крім росії, також Ірану, Саудівській Аравії, Еміратам та низці інших країн, які заробляють на нафті.
Іран оркеструє різні теракти, які мали би утримувати ціну нафти на високому рівні. Їхній клієнт Хамас вже є відпрацьованою парою, бо Ізраїль знищив його терористичний потенціал. На минулому тижні американо-британські сили завдали удару по військовому потенціалу єменських хуситів, які також є клієнтами Ірану. Вони заважали вільному судноплавству Червоним морем і, відповідно, Суецьким каналом, через який проходить 12% світової торгівлі. Тим вони створювали загрозу і вільному проходженню нафтових танкерів до Європи. Це, безумовно, теж сприяло підвищенню світових цін на нафту. Втім, географічне розташування Ємену біля Баб-ель-Мабдебської протоки, що дозволяє (чи не дозволяє) вхід кораблів до Червоного моря завжди буде проблемою для вільного судноплавства. Це вимагатиме постійної присутності флоту США у регіоні.

Наразі залишається ще неушкодженим військовий потенціал терористичного угруповання Хезболла у Лівані. Хезболла є найціннішим військовим активом Ірану. Якщо Іран вирішить задіяти цей козир для підвищення цін на нафту, а Ізраїлю пощастить швидко та без великих втрат знищити їхній військовий потенціал, то в Ірану залишиться лише один, останній, спосіб терористичних дій. А саме: вже збройні сили самого Ірану можуть спробувати перекрити Ормузьку протоку, через яку проходить 30% усієї світової нафти. Тоді кораблі п’ятого флоту США, з тугою у серці, пустять на дно усі іранські кораблі, що заважатимуть вільному судноплавству. У такий спосіб важливі світові шляхи транспортування нафти танкерами будуть звільнені від терористів та шантажистів.

Це, безумовно, призведе до падіння цін на нафту, і тоді вони більшою мірою встановлюватимуться співвідношенням попиту та пропозиції. Країни ОПЕК+ і надалі намагатимуться маніпулювати пропозицією нафти, але такий козир, як тероризм, не буде більше грати на їхню користь, щоби приносити їм додатковий прибуток.

Отже, успішна боротьба зі світовим тероризмом сприяє і скороченню надходжень до російського бюджету доходів від нафти. Тим ця боротьба з тероризмом прискорює виведення російських військ з окупованих українських територій.

Також непогано сприяє виведенню окупаційних військ артилерійська установка М777 англо-американського виробництва. Ця чотиритонна 155 мм гаубиця може обслуговуватися зусиллями лише п’яти військовослужбовців, і її відносно легко пересувати на нові позиції. Це робить її важкою здобиччю для дронів, які відіграють усе більшу роль у цій війні.

Занадто довго чекаємо і на обіцяні GLSDB. Це ракети наземного базування, які подовжують радіус дії нашої артилерії з 80 до 160 кілометрів. Надзвичайно дешеві та надзвичайно точні в ураженні цілей, вони стануть у пригоді для звільнення Криму, бо можуть бути поставлені у дуже у великій кількості. Достатній, щоби взяти під вогневий контроль усю північну та західну частину Криму аж до Севастополя. Разом з більш потужними і дорогими, а тому і обмеженими у кількості ракетами повітряного базування англо-французького виробництва Storm Shadow/SCALP, вони дозволять вивести з ладу усі 160 військових об'єктів загарбників у Криму, включно з кримським мостом та бухтою Севастополя.
Це зробить військову присутність агресора у Криму практично неможливою. Ось тоді і знадобляться літаки F16 з удосконаленими радарами, щоби виграти битву у кримському небі.

Контроль над небом дозволить моторизованим частинам ЗСУ зайти у Крим через Каланчак, який втримувати ворогові буде важко через логістичні проблеми. Бо він виявиться занадто віддаленим від складів. Вхід ЗСУ до Криму зробить безглуздим для агресора утримування азовського коридору, оскільки метою його захоплення було саме утримання Криму.

Ця війна розпочалася загарбанням Криму у 2014 році, як найяскравіший приклад російської колоніальної експансії, з метою встановлення контролю над величезними покладами газу. І вона має закінчитися його звільненням. Ми сподіваємося, що це станеться у 2024 році.
До звільнення Криму безглуздо вступати у переговори з колонізаторами, оскільки вигоди від володіння Кримом перекривають шкоду від санкцій. Принаймні, так здається кремлівській шпані, бо вони не схильні враховувати довгострокові наслідки. А поточні доходи від продажу нафти та газу хоча і зменшились, але не до такої міри, щоби перебільшити вигоди від загарбання Криму.

Після звільнення Криму, навіть останнім з медведєвих стане зрозуміло, що війну слід припиняти і очистити решту української території у обмін на скасування економічних санкцій Заходу.

Тоді і настане час переговорів.

До того ж часу слід готувати комбіновану атаку з моря, повітря та суші для звільнення Криму і водночас всіляко обмежувати доходи росії від продажу нафти та газу, принаймні, зусиллями тих країн, які називають нас своїм союзником.

Ці дві мети мають бути пріоритетом всіх наших союзників, які за збігом обставин є і прихильниками такого світового порядку, що побудований на відкритості ринків, чесній конкуренції і відкиданні війни, як засобу встановлення контролю над покладами корисних копалин.

Схожі новини