Вціліло бронзове погруддя Шухевича та… тризуб!

Близько п’ятої години ранку, у новорічну ніч, Львів здригнувся від нових вибухів. Через деякий час стало відомо, що ворог знищив Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, що на Білогорщі (неподалік мікрорайону Левандівка). Також ворог поцілив в інший об'єкт національної памʼяті у Львові: в університет в Дублянах, де 100 років тому вчився Степан Бандера. Зробив це цинічно — у день народження Степана Бандери. Музей-садиба належить до відділу Львівського історичного музею, присвячений постаті головного командира УПА Романа Шухевича. Це 1,5 поверхова будівля, у якій генерал загинув. Нині на цьому місці - суцільне згарище…

За попередніми оцінками Львівського історичного музею, збитки від зруйнованої будівлі оцінюють у 2 млн 258 тисяч грн. Збитки втраченого майна ще підраховують.

Читайте також: Фонд Порошенків відбудує музей Шухевича

«Якась падла навела»

Журналістка «ВЗ» побувала на місці події.

— Якась падла навела, — обурюються львів'яни, які приїхали подивитися на наслідки пожежі. — Один чоловік якраз йшов, коли летіли «шахеди», думав, що йому на голову впадуть…

Коли я приїхала на місце трагедії, у Львові знову пролунала чергова повітряна тривога. Але працівники Львівського історичного музею продовжують розбирати завали. Виносять залізяччя. Волонтерів до робіт чомусь не залучили… Коли я приїхала, працівники LA П'ЄЦ якраз привезли людям, які тут прибирали, піцу. Хлопці кажуть, це ініціатива компанії.

Заступник директора Львівського історичного музею Петро Слободян розповідає журналістці «ВЗ»:

— Нам вдалося врятувати декілька предметів, зокрема, цей бронзовий бюст Романа Шухевича (його до Львова привезли зі США. — Авт.). Це робота відомого скульптора Михайла Черешньовського. Погруддя — 1950 року. Воно має незначні ушкодження (у скульптурі Шухевича, зокрема, посічена голова. — Авт.). А так у нормальному стані. Це погруддя було зроблене одразу після того, як Шухевич загинув. Михайло Черешньовський робив його по пам’яті, бо особисто був знайомий з генералом.

«Документів з основного фонду в музеї не було»

— Жодних документів з основного фонду в музеї не було, — продовжує розмову Петро Слободян. — Всі пам’ятки з основного фонду ми вивезли у перші три дні повномасштабного вторгнення. Вони сховані у фондах історичного музею. Тут були пам’ятки лише допоміжного фонду. Наші побоювання, на жаль, справдилися. Ми знали, що музей може стати ціллю ворога.

… Поруч з музеєм — приватний будинок, який теж зачепило. Декілька чоловіків прийшли допомогти господарям. Ремонтують дах. Дівчата прибирають подвір'я. Видно, що усі на нервах, шоковані від того, що сталося…

Літній чоловік, який живе у цьому будинку, ремонтує двері у прибудинковій будівлі:

— Дай Боже! — кажу чоловікові.

Пан Степан вітається та розповідає про вибухи.

— Я спав. Але почув, як грохнуло, — каже літній чоловік. — Подумав, це якийсь уламок впав від збитої ракети. Це була десь п’ята година ранку. Приїхали рятувальники, нас з хати евакуювали до сусідів. Бачите — двері вибило, шиби повибивало… Найбільше дах постраждав.

«В музеї було багато шкільних екскурсій»

Христина живе у будинку з чоловіком, 3,5-річним сином та дідусем Степаном. Долучається до розмови.

— Влада допоможе вам дах відремонтувати? — запитую молоду жінку.

— Влада багато обіцяє, — каже Христина. — Будемо пробувати якісь документи подавати в ЦНАП чи ще кудись… 40% даху зруйновано. Ми одразу купили новий шифер. Сніг, дощ, треба його швидко покласти.

Ми якраз лягли, годинку поспали, — розповідає Христина про цю страшну ніч. — Почалась тривога, ми почали моніторити, відслідковувати, що відбувається. Бачимо, летить на Львівщину. Почали одягатися…

— Ви відчували, що перебуваєте під загрозою, поруч — музей?

— Відганяли такі думки, чесно кажучи. Усі думають, що тут ліс, і тут безпечно. Навіть коли тривога починається, всі машини з Левандівки стоять рядочком біля лісу. Тікають сюди, як в укриття. А те, що тут музей — ніхто не думав… А, може, не знають. Вдень всі собі прогулюються в лісі. Тривога закінчується, машини роз'їжджаються.

— Дитина ваша налякалася вибухів? — запитую.

— Так, малий налякався. Потім він був у сусідів. А зараз я його до мами відправила. Вже нормально бавиться.

— Це були уламки «шахедів»?

— Ні, я бачила як летіли два «шахеди», і впали сюди. Точне попадання! Залишки «шахедів» позбирали військові. Я бачила і двигун валявся, і якесь крило…

Христина показує в хаті розбиті вікна. У дитячій кімнаті де-не-де потріскала штукатурка. Родина була за крок від смертельної небезпеки…

— Будете звідси виїжджати? — запитую.

— Ні, тут залишимося. Музею вже немає…

— А багато туристів сюди приїжджало?

— Після початку повномасштабної війни музей деякий час не функціонував. А десь пів року тому почав працювати. У музей активно почали приїжджати екскурсії: військові, переселенці зі сходу, ті, хто у Львові перебував на реабілітації. Було багато шкільних екскурсій.

Чоловік Христини, Павло, заклопотаний ремонтом даху. Має кілька хвилин, тож розпитую його про пошкоджений дах. Каже, що приїжджали якісь чиновники, щось писали…

— Сказали, що нам треба викликати якогось експерта, — каже Павло. — Пофотографували і поїхали. Потім, правда, передзвонили і перепитали, хто власник будинку. Я сказав, що я, і все.

Працівники Львівського історичного музею кажуть, коли і хто відбудовуватиме музей, наразі невідомо. Очевидно, це рішення ухвалюватиме спеціальна комісія. До речі, поруч із будівлею самого музею — підсобне приміщення, воно вціліло.

— Другий раз хлопці добросовісно загасили пожежу, — кажуть працівники. — Вже не горить. З першого разу їм не вдалося загасити. Нас ще зранку рятувальники попереджали, що таке може бути… До речі, після першого «шахеда» будинок ще був цілий, хоча був пошкоджений дах. Другий «шахед» як рвонув — зніс стіни, перекинув погруддя. Осколки розлетілися у різні сторони.

— А великі були уламки від «шахедів»?

— Ось купа від них… Частину СБУ забрала.

«Пам'ять українців ви ніколи не зітрете!»

Тим часом біля музею збираються місцеві мешканці. Пан Михайло, колишній викладач, приводив до музею дітей на екскурсію.

— Щоб ви, москалі, ку… ва, здохли всі, — обурюється чоловік. — Пам'ять українців ви ніколи не зітрете!

Один з місцевих мешканців в цей час ставить на вікно зруйнованого музею лампадку… А ось пан Володимир з дружиною привезли хлопцям і дівчатам, які тут допомагають все розчищати, канапки та гарячий чай.

— Ми були у цьому музеї минулого року, — каже львів'янка. — Я коли це побачила у новинах, була шокована. Скільки вже йде війна, такого ще не було. Що найгірше, потрапили прямо в ціль… Мене найбільше цікавить, чи вони той рояль з музею забрали?

Фортепіано Шухевича згоріло

Я вирішила поцікавитися долею рояля, який належав Шухевичу. В цей час на згарище музею прийшла старша жінка, яка тут працює майже вісімнадцять років.

— Фортепіано згоріло, — каже вона. — Це було домашнє фортепіано Шухевича. Він з братом ним користувався. Я все бачила, як «шахеди» летіли, як горіло… Все сталося на моїх очах!

— Тут охорони не було?

— У нас УДСО — державна служба охорони, музей був на сигналізації.

Ми все продублюємо, у нас у фондах та сховищах є усі оригінали, — каже, як мантру, працівниця музею. — Наприклад, у музеї був шкіряний плащ, каски, але це не були речі Шухевича. Бюст запаяють, все зроблять… Думаю, будівлю розберуть і нову побудують.

— А чому фортепіано не вивезли? Дуже його шкода…

— Воно важке, транспортувати його було складно.