Зняти прес із преси...

За потоком гарячих політичних подій українці не звернули уваги на старт ще однієї важливої реформи, яка зачіпає їхні життєві інтереси, — медійної. Парламент ухвалив революційний закон, відповідно до якого всі 518 друкованих ЗМІ, засновані органами державної влади або місцевого самоврядування, має бути роздержавлено. Процес розпочнеться 1 січня 2016 року і відбуватиметься у два етапи. Держава обіцяє фінансово допомогти редакціям у цій трансформації. Головна її мета (як того ще у 2005 році вимагала Парламентська асамблея Ради Європи) - зробити дотепер залежні від влади видання вільними, встановити справжню, а не декларативну свободу слова.

Не будемо кривити душею: багато газет, які перебувають на утриманні (нехай частковому) місцевих рад і державних адміністрацій, нагадують приватні бюлетені чиновників. У деяких “районках” відстежують і висвітлюють у рожевих фарбах найменший “пчих” місцевих намісників-самодурів, їхні фото поміщено ледь не на кожній сторінці. Зате нема навіть натяку на критику їхніх сумнівних дій. Новітні “райкоми” під загрозою звільнення диктують підневільним редакторам, про кого і скільки слід писати, а кого і що згадувати не варто. Відтак життя на місцях відображається спотворено, як у кривому дзеркалі. Звідси і застій... Пригадую трагікомічний випадок. Кілька років тому в одній із районок Львівщини керівникові часопису голова райради (вона була співзасновником газети) давала нагінку за “дискримінацію”: матеріал про її поїздку у село помістили на другій сторінці, тоді як публікація про вояж голови РДА з’явилася на першій, “більш престижній”...

Шпальти місцевих газет зазвичай заповнено нудними привітаннями з професійними святами, ювілеями, нарисами-одами про начальників, плахтами про Дні букварика, звітами про концерти у дитячих садках, безрозмірними проповідями душпастирів, відомчими інструкціями. Зате рідко читач знайде там справді суспільно важливі вісті, те, про що найперше потребує дізнатися: що і як роблять місцеві урядовці, аби життя на довіреній їм території ставало комфортнішим для людей.

Роздержавлення преси покликане змінити цей стан речей. Журналісти мають позбутися залежності від співзасновників (читай — мерів, голів рад і держ­адміністрацій, які вирішували, скільки дотацій вділити газеті залежно від її поведінки). “Автономне плавання” спонукатиме творчі колективи згадати про стандарти журналістики, сприятиме появі резонансних матеріалів. А ще — змушуватиме “крутитися”, бути підприємливими, навчитись заробляти на себе, а не виклянчувати грошову допомогу у влади в обмін на лояльність...

Що таке журналістська воля і самостійність, показує приклад газети “Злагода”, що виходить у Тлумацькому районі на Івано-Франківщині. 20 останніх років колектив редакції успішно працює без державних дотацій. Газета у сільськогосподарському районі з населенням лише 45 тисяч виходить тиражем у 6,5 тисячі примірників.

- Нас не лякають жодні кризи, маємо фінансову стабільність, - розповів кореспонденту “ВЗ” редактор Зіновій Штурнак. - Є власна друкарня, де друкуємо бланкову продукцію, книжки прикарпатських авторів, а також крамничка, яка продає канцтовари, комп’ютерні меблі. У колективі 15 працівників, з них семеро — творчі. Двоє зайняті виключно рекламою. Кожного номера набирається сторінка оголошень з розряду “куплю-продам трактор, коня, корову, козу”. Навчилися зароб­ляти навіть на дрібному. Взаємовідносини з владою, політичними партіями у нас ділові. Не ставимо за мету когось хвалити, але й не стараємося бити нижче пояса. Що хто заслужив — те і має. На першій-другій шпальтах можемо владу критикувати, а на третій-четвертій вона на договірних умовах друкує власну інформацію, підготовлену прес-службою. Такий прагматичний стиль стосунків у нас з усіма...

Не секрет, що в нових умовах редакції стикаються з купою проблем. Насамперед — фінансовими. У густонаселених промислових районах ЗМІ нескладно буде завоювати передплатників і рекламодавців. А там, де нема виробництва і оптимальної кількості читачів, для нашого брата може настати форс-мажор. Є ризик, що “приперті до стінки” безгрошів’ям газети попросяться “у найми” до місцевих олігархів, і вже ті визначатимуть редакційну політику. Дієві рецепти того, як не потрапити у нову залежність, стати на ноги повинні виробити ініціатори реформи, Національна спілка журналістів. Один із варіантів — централізовано допомагати рекламними замовленнями...

Предметна допомога потрібна таким колективам, скажімо, як редакція газети “Бойківщина”, що виходить у найбіднішому на Львівщині - Турківському районі. Редактор Василь Васильків ділиться своїми тривогами:

- Ми готові до роздержавлення — за умови, що буде збережено район, а відтак у ньому функціонуватимуть філії Пенсійного фонду, податкова інспекція, відділення соцзахисту і всі інші державні структури, які матимуть у своїх кошторисах видатки на висвітлення своєї діяльності у ЗМІ — хто 5, хто 10, хто 20 тис. грн. Для нас ця підтримка важлива. Якщо ж у Турці не буде свого району і він стане “підрозділом” іншого - про надходження у редакційну касу не може бути й мови. Наш гірський район на 95% - дотаційний. У питанні роздержавлення ЗМІ потрібен збалансований підхід: тим редакційним колективам, які об’єктивно не можуть заробити на себе, держава має надати кошти з бюд­жету. Інакше преси на цій території не буде...

Коментарі для «ВЗ»

Володимир ТУРМИС, кореспондент газети «Галицька зоря» (Дрогобич)

Ми давно готувалися до роздержавлення, не лякаємося його. На 70 відсотків уже пройшли реформування. Вісім років тому взяли в оренду на 25 років приміщення. Маємо своє майно. Уже кілька років працюємо зі співзасновниками на ринкових умовах - за угодами. Надрукували подану ними інформацію, подаємо акт виконаних робіт - вони нам оплачують. Не пропадемо!

Мирон ПРОКОПІВ, колишній редактор районної газети (м. Миколаїв), лауреат «Золотої медалі української журналістики»

“Роздержавити” ЗМІ потрібно було щонайменше 10 років тому. Свого часу, коли про приватність не було й мови, ми у газеті не брали від держави ні копійки, повністю обслуговували себе, ще й на рік уперед залишалося коштів. Економічна свобода допомагала бути вільними творчо, ми ні до кого не ходили на поклін, не принижувалися. Тираж у нас був 16 тисяч... У нових умовах редакції зобов’язані частіше виходити з кабінетів, шукати цікаві теми, які зачіпали б серця читачів, думати, як їх краще подати, - кожне місто, район має свої особливості, болючі точки. Вільні від відомчого впливу журналісти не боятимуться покритикувати міську раду чи райдержадміністрацію. Відтак на безкомпромісну газету буде більший попит, її шукатимуть, передплачуватимуть.

Отар ДОВЖЕНКО, медіа-експерт

Реформа буде спрофанована, якщо комунальні та державні видання залишаться комунальними та державними. Серед політиків-популістів і особливо серед місцевих князьків, звиклих оплачувати свій піар бюджетним коштом, не бракує зацікавлених у збереженні статус-кво. Найочевидніша схема виглядає так: ці видання переходитимуть під контроль підставних фірм, за якими стоять ті самі мери та губернатори, після чого органи влади укладатимуть із ними угоду про висвітлення діяльності. Запобігти цьому в умовах корупції та непрозорості власності неможливо. Можна хіба що відстежувати долю кожної “районки” і викривати махінації.

Скептично ставлюся до перспективи перетворення дотаційних, технологічно та ідейно застарілих видань на якісні, сучасні і успішні. Це можливо лише за умов радикального оновлення. В усьому світі відбувається спад ринку друкованих видань, а в Україні він поєднується з катастрофою на рекламному ринку і загальною економічною кризою. За законами природного добору більшість регіональних державних та комунальних видань мали б уже давно закритись, не витримавши конкуренції. З тими, що не потраплять у власність до місцевих олігархів або не зможуть швидко модернізуватись, станеться саме це. Винятки можливі там, де “районка” є монополістом на місцевому медіа-ринку.

Єдиним оптимістичним шляхом мені видається об’єднання “районок” у мережі. Централізований друк, частково спільний для всіх контент, фаховий менеджмент, скорочення та оновлення редакцій і, голов­не, професійний маркетинг та продаж реклами — те, що може спрацювати.

518 газет, засновниками яких були державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, підлягають роздержавленню. Воно відбуватиметься у два етапи. Старт — 1 січня 2016 року.