Як змінилося Сонце за два роки

Зміну ситуації помітно на зображеннях, датованих лютим 2021 року та жовтнем 2023 року, пише Science Alert.

Вчені зазначають: під час мінімальної сонячної активності у 2019 році на Сонці було лише кілька плям. Однак відтоді активність повільно зростала.

У лютому 2021 року Сонце було ще доволі спокійне, але зображення, зроблене в жовтні 2023 року, показує, що ситуація загострюється.

За словами вчених, сонячний цикл детально вивчають з 1843 року, коли німецький астроном Самуель Швабе почав своє 17-річне спостереження за зміною сонячних плям.

Відтоді астрономи кожні 11 років регулярно спостерігають «припливи і відпливи» циклу сонячних плям.

Сонце — це величезна куля плазми, електрично зарядженого газу, який має властивість переміщати магнітне поле. Коли Сонце обертається, магнітне поле «тягнеться» за ним. Але через те, що на екваторі Сонце обертається швидше, ніж на полюсах, силові лінії намотуються все більш туго, зазначають учені.

Вони додають: під цим величезним напруженням силові лінії поля час від часу обриваються або прориваються крізь поверхню Сонця, і коли це відбувається, можна побачити сонячну пляму.

Ці темні плями на видимій поверхні Сонця — це області, де щільніша концентрація сонячної речовини перешкоджає тепловому потоку до видимої поверхні. Це призводить до утворення більш холодних і, відповідно, темних плям на Сонці.

Астрономи зазначають, що повільне обертання Сонця і «безперервне намотування» ліній поля означає, що сонячні плями стають все більш численними, оскільки поле стає все більш «спотвореним».

Щоб спробувати допомогти зрозуміти цей складний цикл і розкрити інші таємниці Сонця, 10 лютого 2020 року Європейське космічне агентство запустило свій сонячний орбітальний апарат Solar Orbiter. Його місія — дослідити полярні області Сонця і зрозуміти, що керує 11-річним сонячним циклом і спричиняє нагрівання зовнішніх шарів атмосфери Сонця.

Очікується, що кульмінація цього циклу припаде на 2025 рік.

За словами вчених, розуміння циклу має не лише науковий інтерес — воно життєво необхідне для того, щоб звести до мінімуму пошкодження наземних і орбітальних систем, а також для розуміння впливу цього процесу на життя на Землі.