Рештки згорілої церкви поховають на цвинтарі…

Іван Фаріон
- 28.03.2024, 13:50
- 3 785

Після нещасного випадку з храмом у селі Сможому на Сколівщині вже збирають кошти на будівництво нової святині

Такий вигляд мала церква у селі Сможому ще тиждень тому… Фото із соцмереж.

«Чотири ночі я вже не сплю, все думаю, як нам бути далі. Очі закриєш — а той вогонь все перед очима. Стреси великі…». Так оповідає нам про пожежу у церкві Архистратига Михаїла настоятель цього храму о. Петро Горічко. Трагедія із 150-літньою святинею сталася минулої суботи, 23 березня, десь через 15 хвилин після ранкової служби. З паламарні чи то зі святилища раптом повалив дим, поки люди збіглися, язики полум’я охопили дерев’яні стіни. А за якихось 40 хвилин упали усі три куполи. Працівникам ДСНС (під час «НП» працювали 40 вогнеборців і шість машин) вдалося врятувати лише дзвіницю, яка неподалік. Причини пожежі встановлюють. За однією з версій, її могло спричинити замикання в електропроводці.

Попри всі намагання, врятувати святиню вогнеборцям не вдалося… Фото ДСНС.

Після надзвичайної події Сможе огорнув смуток, втрату святині люди переживають як особисте горе (храмом почергово користуються вірні УГКЦ і ПЦУ). Це друга подібна біда на території парафії. 22 жовтня 2006 року згорів храм у селі Долинівці. А тепер таке лихо прийшло і до сусідів.

Пригнічений цією подією отець Петро Горічко говорить кореспондентові «Високого Замку» сокровенне:

— У вівторок після завершення слідчих дій на місці нам дали дозвіл прибрати рештки церкви. Будемо захоронювати їх у межах цвинтаря. Чому там? Цвинтар — благословенне місце, там спочивають наші рідні. Мусимо залишки освяченої колись церкви гідно схоронити, а не десь за плотом. Викопаємо яму і той попіл із рештою залишків покладемо туди. Як точно відбуватиметься ця процедура — ще не знаю. Я з таким ніколи не стикався…

«Думаємо вже про нову церкву…»

У Сможому виношують плани про новий Божий дім. Дискутують, яким він мав би бути: із цегли чи дерев’яним, як і раніше. При цьому всі розуміють: швидко цей задум втілити не вдасться.

— Ми ще перебуваємо на розпутті, — продовжує отець Петро. — Будемо думати, з якого матеріалу будувати. Все впирається у кошти. Люди у селах бідні, та і мало їх. Багато місцевих хлопців пішли на війну. Ми їм завжди старалися надати якусь поміч, тому вийшли з грошей. Зараз залучаємо до пожертв, кого тільки можемо. Як кажуть, з кожного по нитці - бідному сорочка. Якщо зможемо, так би мовити, підперезатися, якщо будемо мати якісь кошти, тоді й вирішимо, з якого матеріалу будувати. Хотілося би зберегти колишній стиль нашої церкви, але чи вийде — ніхто не знає. Щонайменше 5 мільйонів гривень потребуватиме будівництво. Треба мати сухе, здорове, зимової різки дерево. Багато майстрів зараз на фронті, але світ з добрими людьми, завжди хтось знайдеться стати до помочі. Сподіваюся на це…

Збудований 150 років тому Храм Архистратига Михаїла у Сможому був шедевром дерев’яної архітектури.

Ми щойно відкрили рахунки у банку для отримання пожертв. Можливо, вже надійшли перші внески. Завжди у складні моменти до мене телефонували наші воїни: «Отче, не переживайте, все вдасться! Головне — будьте з людьми разом».

Парафіяни сусідніх церков поділилися хоругвами і фелонами

Свого часу у сможанському храмі служив дяком герой однієї з публікацій у «Високому Замку» — Василь Шуляк зі села Долинівки. Він розповів нам, що його односельці не залишилися осторонь проблем у сусідів, підтримали їх. Передали у Сможе зі своєї церкви кілька хоругв і фелон.

— Мене дуже розчулила поведінка наших людей, — додає священник. — Я казав до людей: «Як-то тепер ми можемо дати раду, адже втратили нашу Матір-святиню?» А вони відповідали: «Отче, ми маємо Батька, маємо Бога, маємо вас. Ви нас не залишите у біді…» Ці слова мене дуже стимулювали.

Найперша допомога була від отця Василя з Довжок, який казав мені: «Отче, чим зможу, тим допоможу вам!» Допоміг — і речами, і копійкою. Кожна хата здавала по 500, по 1000 і більше гривень. То просто диво! Коли церква горіла, багато священників з'їхалися у робочому одязі, щоб знайти у тому згарищі рештки церковних речей — може, якась чаша, може, ще щось залишилося…

Допомагали нам жителі Долинівки, Довжків, Головецького, Плав’я, довколишніх сіл деканату. Дали фелони, книги, церковні атрибути, інші речі. Особливо перейнявся нашою трагедією владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Приїхав до Сможого із комісією, висловив свої пропозиції, дав поради. Сказав, що всіляко готовий допомогти у нашій біді.

На місце надзвичайної події приїхав владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький.

Вкладіть і свою цеглинку…

Після пожежі у сільському храмі греко-католики зі Сможого обладнали собі і освятили капличку у вільному приміщенні, яке є власністю сільради. А вірні ПЦУ прийшли молитися на сходах перед входом до вже неіснуючої церкви…

Тим часом через соцмережі отець Петро Горічко звернувся з проханням допомогти у відбудові сможанської святині. «Вкладіть і свою цеглинку у нашу церковцю!» — закликав він людей доброї волі. І надав реквізити, за якими треба надсилати пожертви: