«Кожна робота має глибокий закодований зміст»

Усі роботи, представлені на виставці у Музеї історії релігії, виконані творчим подружжям Віктора та Наталії Проданчуків. Мета цієї виставки продемонструвати, наскільки руйнівним є вплив росії на український народ, а також відобразити сучасні події у нашій країні через призму мистецтва: війну, хаос, страждання, а також віру та надію у майбутнє. Усі роботи подружжя створювало після початку повномасштабного вторгнення, тож тематика війни відчувається дуже гостро.

— Окупанти знищили стільки церков та ікон, — каже Віктор Проданчук. — Тому я намалював традиційну гуцульську ікону і таким чином цією зруйнованою іконою я показав людям вплив рашизму на все українське.

Робота демонструє, що попри обстріли та руйнацію, ікона вистояла та продовжує виконувати свою місію. Віктор Проданчук переконує, що у кожній роботі глядач бачить щось своє та абсолютно інше. Таким, він вважає, і має бути його мистецтво.

— Чи багато часу витрачаєте для створення однієї роботи?

— Я малюю, коли відчуваю, що у мене всередині щось є, як ніби що має щось народитися. Я як та жінка, що має виносити свою дитину, так і я маю виносити те, що ношу в собі. Це може бути місяць, може бути й рік. Деякі роботи створювалися і довше.

На виставці Проданчуки представили понад сто творів сучасного сакрального концептуального мистецтва: скульптуру, графіку, інсталяцію, асамбляж та живопис. Усі роботи розподілені у трьох залах. Твори митців виконані в унікальних авторських техніках. Окрім того, багато композиційних деталей автори створювали з непридатних речей, яким «подарували» друге життя.

У другому залі представлені роботи Наталії Проданчук. За словами кураторки виставки Івони Лобан, якщо у попередньому залі був «макросвіт» автора, то тут змальований саме «мікросвіт» авторки. Мікросвіт, адже усі роботи, наче демонструють маленькі частинки цього Всесвіту та природи. У цьому залі можна побачити картини, намальовані унікальною технікою, яку створила сама мисткиня. Усі роботи об'єднані природничою тематикою та неповторними символами.

— Кожна робота має глибокий зміст, але він, звичайно, закодований, — каже Наталія Проданчук. — Я надзвичайно люблю природу, українську культуру та символіку. Ви можете побачити це у моїх картинах. Усі ці знаки писанок, вишиванок, глеків трипільської культури мають своє значення. Є знаки багатства, є родючості, є достатку. Їх багато і коли я малюю, я ці знаки закодовую.

— Як війна вплинула на вас та вашу творчість?

— Почалась війна і думаю: а що я можу зробити. Потім була Оленівка та інші фатальні події, я намалювала дуже страшний проєкт і я це все викинула. Зрозуміла, що своїми роботами повинна себе та людей підтримувати. Тому я почала свій стан розпачу наповнювати силою. Роботи, представлені тут це трансформація. Коли людина їх бачить, її стан і настрій змінюється.

— Розкажіть про свою авторську техніку малювання?

— Мої малюнки — це моя авторська техніка, яку я винайшла сидячи вдома з маленькими дітьми. Відчувала, що не можу просто сидіти, тому взяла шматок полотна, почала розписувати ручкою і з того всього почалося моє творче життя. Щодо техніки, то їй, напевно, років двадцять. Моїм дітям вже двадцять років. Відповідно, як росли мої діти, так і росла моя техніка малювання.

До розмови долучилася кураторка виставки Івона Лобан.

— Вони роблять те, що вони відчувають по Всесвіту, — каже пані Івона. — Митці і Всесвіт мають дуже прямий зв’язок. Вони малюють і демонструють нам те, що відчувають зверху.

Познайомившись з творчістю Наталії Проданчук, ми прямуємо до третього залу, де одразу привертає увагу серія картин «Падші храми», на полотнах якої зображені українські церкви російського патріархату, які були знищені від ворожої атаки росії.

— Це були українські церкви, поки російський патріархат їх не забрав, — розповідає Івона Лобан. — Потім вони помолилися про «рускій мір», він до них прийшов і розбомбив! Такий вигляд ці церкви мають зараз.

— Це все рпц. Власне, це ідеологія, яка їх зробила. Забрала наші святині і зробила російський патріархат, а потім вони самі себе знищили. За цими завісами та сітками я ніби як розкриваю усю цю їхню ідеологію та їхні цінності.

— Тут, власне, паркан як сітка, потім ракета попадає і йде розрив. Фотоапарат це фіксує, але ця сила настільки велика, що вона йде на нас. Там же і весілля проводилися і діти народжувалися. Ну і вони туди дійсно покликали тих солдатів, той «рускій мір» який тепер там сидить.
За словами пана Віктора, усі ці маленькі деталі за сіткою — це життя, яке там було. Це російська культура, яка там жила і яку досі не вдалося повноцінно викорінити. Вона досі там.

Віктор та Наталія Проданчуки окрім того, що займаються своїми проєктами, активно долучаються до проєктів підтримки України та української культури. Такою є колекція про знаменитий костел у Годовиці, який вже понад 50 років стоїть без даху. Ця серія також представлена у цій виставці. Окрім того, вона брала участь у проєкті «Під зорею Пінзеля», який об'єднує тисячу митців різних напрямів, які, як подружжя Проданчуків, через свою творчість про нього розповідають.

Окремо Івона Лобан розповіла про костел у Годовиці, яким вона опікується. Храм побудував у 1751−1758 роках відомий архітектор Бернард Меретин (саме той, хто займався будівництвом Собору святого Юра). А також пані Івона розповіла про скульптури, які робив Йоган-Георг Пінзель.

Попри те, що виставка «Тільки політ» лише нещодавно відкрилась, митці вже активно ведуть роботу над новим проєктом, який матиме назву «Екоцид». Автори привідкрили завісу, що цей проєкт буде підіймати тему екології.

Назар КОШЛАТИЙ, студент факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка