«Представлення творів мистецтва на міжнародних виставках — відповідальна місія сучасних українських митців»

Благодійні мистецькі заходи, де збирають кошти на ЗСУ та на протези захисникам із Національного реабілітаційного центру «Незламні», арт-проєкти у Лондоні, Римі — стиль життя відомої львівської художниці у стилі візіонерського мистецтва Наталії Ревонюк. У жовтні цього року Наталія презентувала Львів на престижному конкурсі «Місіс Всесвіт-2023», що відбувся у столиці Філіппін — Манілі. Жінка, яка крім мистецтва працює у сфері ІТ, отримала на цьому конкурсі титул «Перша леді Всесвіту», потрапила у ТОП-25 найкрасивіших жінок світу.

Полотна Наталії Ревонюк експонували у понад тридцяти індивідуальних та групових виставках, в музеях, придбані у приватні колекції. Не полотнами єдиними. Наталія також випустила дизайнерську серію жіночих шовкових хустинок (переважно кольорів національного прапора), декорувала їх трипільськими символами, щоб популяризувати трипільську культуру.

«Мої мистецькі виставки — своєрідна культурна дипломатія, яка важлива в такий складний для України час, — розповіла мисткиня Наталія Ревонюк для „ВЗ“. — Будь-яке представлення творів мистецтва на міжнародних виставках, аукціонах — це представлення культурного потенціалу України на міжнародній арені. Для мене це надзвичайно відповідальна місія. У моїх творах мистецтва іноземці можуть собі скласти уявлення про портрет України та прийняти рішення про допомогу нашій державі. Нещодавно мала змогу поділитися своїм досвідом щодо культурної дипломатії у Львові на жіночому форумі Superwoman. Там була спікером. Жінки сказали, що мій виступ був надихаючим та корисним — саме про основи культурної дипломатії».

— Чим особливі ваші міжнародні мистецькі виставки? З якою «фішкою» виступаєте перед закордонним поціновувачем мистецтва?

— Мої картини — в яскраво вираженому графічному авторському стилі. Цей стиль я розробила сама і він відрізняється від інших робіт на арт-ринку. Мої картини привертають особливу увагу. Символіка на полотнах перегукується із символікою Трипілля. Це стало моєю новою пристрастю: дослідження і поширення інформації про древню цивілізацію трипільців, яка була в Україні 7 тисяч років тому. За кордоном розповідаю про Трипілля, як нашу древню історію. Обговорення моїх картин — це завжди розмова про історію України. Висвітлення наших потужних історичних коренів — теж важлива частина культурної дипломатії.

Мої полотна експонували в різних містах України, Італії, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Австрії. Одна картина, як принт на шовкових хустинах була представлена на конкурсі у Манілі і потім, як презент учасницям конкурсу, розлетілася по всьому світу.

У галереї Берліна мала індивідуальну арт-виставку, куди, як правило, залучаю більше талановитих українців, наприклад бандуристку з Трускавця. Гостей пригощали пряниками із синьо-жовтою солодкою символікою. Їх випікала кондитерка з Полтави, яка мешкає в Німеччині. Арт-кураторка цієї виставки — киянка, яка колись виставляла мої картини на експозиціях у Києві.

— Чи закликаєте міжнародну спільноту допомагати Україні зі збором коштів на ЗСУ?

— Так, але під певним кутом. Мені не відгукується спосіб заклику «Врятуйте, допоможіть…» Мені близький спосіб інформування міжнародної спільноти про те, що Україна -могутня держава з міцним культурним потенціалом, історією, із фантастичними музикантами. Подобається закликати світ допомагати Україні, як рівноцінному потужному партнеру для кооперації в майбутньому.

Люди мають бути зацікавлені допомагати нам. Митець, який дав свою картину на аукціон теж у виграші, бо знає, що своєю працею долучився до збору коштів.

Після повномасштабного вторгнення рф чимало іноземців «далеких країн» дізналися про Україну. Маємо якомога більше розповідати світу про Україну: кожен про свою сферу роботи.

— Які тенденції бачите в культурній дипломатії: європейська спільнота все ж втомилася від війни в Україні, чи, може, є бажання прикластися до нашої перемоги над агресором рф?

—  Світ трохи втомився від новин про війну в Україні. На жаль, у світі відбуваються свіжіші війни. Тож увага перемикається. Вважаю, що зараз потрібно не просто просити про допомогу, а давати взаємну користь. Плюс треба нагадувати про нашу державу, як про сильного партнера.

— Яку суму вдалося назбирати для центру «Незламні» під час вашої кураторської виставки «Двоїстість» у рамках форуму «Україна майбутнього 2.0»?

— Це був класний мистецький проєкт у рамках форуму «Україна майбутнього 2.0», де я була арт-куратором. Головна ідея — поєднати українське мистецтво з українським бізнесом. Тут мистецтво виступало, як джерело натхнення для підприємців. А митці представили свої роботи на розсуд бізнесової публіки України.

Особисто відбирала на виставку «Двоїстість» (про відтінки українського буття) художників, скульпторів, керамістів. Роботи презентували не лише митці Львова, а й інших міст України. Арт-проєкт був створений за мотивами книжки Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття». Мета виставки — висвітлити життя українців під час повномасштабного вторгення рф, як легко-важче. Що це означає? Під час війни жити стало важче — морально, фінансово. Але з іншого боку для багатьох українців стало легше приймати рішення про те, що далі робити, легше починати втілювати мрії, на які раніше не було часу, сил, грошей… Для багатьох людей війна стала поштовхом до проживання речей, на які вони не наважувалися раніше.

Кожна робота виставки «Двоїстість» містила певний сенс. Виставка стимулювала відвідувачів задуматися над сенсами буття. Ми не планували продавати роботи. Один із спікерів форуму сподобав собі мою картину і придбав її. Половину коштів я віддала для центру «Незламні».

У рамках форуму на сцені, перед аудиторією глядачів я малювала картину. Саме її, за сценарієм форуму було заплановано продати на благодійному аукціоні. Намалювала картину за півгодини (цей час був відведений ораганізаторами форуму). Малювала так, як підказували мені відчуття, мій внутрішній зір. Бо я — художниця-візіонерка.

Приємно, що мою картину хотіли придбати кілька учасників форуму. Один з відвідувачів придбав картину за 45 тисяч гривень. Половину суми від проданої роботи на виставці «Двоїстість» та вся сума за картину з благодійного аукціону допомогла назбирати 75 тисяч гривень. Кошти передано для потреби незламних.

— Чим для вас особисто є мистецтво: стилем життя, хобі чи способом виразити свої емоції на полотнах?

— Моя бабуся була мистецтвознавицею. Виросла на творах Рафаеля, Мікеланджело. Разом з бабусею багато малювали. Я навчалася в різних студіях, відточувала майстерність з різними хужожниками. Спершу мистецтво було моїм хобі. Паралельно розвивалася і духовно. П’ятнадцять років практикую медитації, також медитую на цвяхах (дошці Садху). Художні навички розвивала разом із внутрішньою чутливістю до світу. Відвідала 85 країн світу і всюди була в галереях, національних музеях. Бачила багато якісного світового мистецтва. Працювала в різних техніках мистецтва. Почала створювати картини у власному стилі. Вони виходили графічними та унікальними, тож мене почали запрошувати на виставки. Спершу в Україні, потім — за кордоном.

Зараз не можу назвати свій талант хобі. Вважаю візіонерське мистецтво своєю професією, якій приділяю багато часу, заробляю гроші. Те, що створюю на полотні - це втілення енергії, яку відчуваю. Люди, які купили мої роботи кажуть, що вони їх надихають. Мої картини викликають в людей емоції, кожен бачить щось своє - бо це абстракції.

— Скільки коштують ваші картини у візіонерському стилі?

— Коли люди замовляють в мене картини — найбільша довіра, це не лише обговорення розміру твору і як картина гармоніюватиме в інтер'єрі. А коли мені кажуть намалювати її в моєму авторському стилі. Дехто із замовників мені казав, що в картині я втілила їхню мрію. Маю моральну відповідальність перед покупцями — аби мої роботи були не лише надихаючою частиною інтер'єру, а й хорошим капіталовкладенням.

Ціни на мої картини різні - від 120 євро. Більші та об'ємніші роботи — від півтори тисячі євро. Ціни на полотна зростатимуть, бо вкладаю у свій мистецький розвиток багато ресурсів. Розвиваю авторський стиль. Чим більше міжнародних виставок і відзнак — тим дорожчі роботи.
Найбільше мої картини купують в Україні та Великій Британії.

— Чи плануєте через 5−10 років стати мотиваційним тренером на широку аудиторію, аби допомагати жінкам знайти своє призначення в житті та не боятися виступати зі сміливими проєктами?

— Наразі не планую, але не зарікаюся. Виступала уже на жіночому форумі у Львові, а за кордном часто маю виступи англійською мовою. Виступаю перед митцями, владою, перед різними верствами. Мені подобається цей процес. На яку б тему я не виступала, чимало питань від глядачів отримую про енергетику та медитації. Якщо це приносить користь суспільству — працюватиму в цій царині.