Ігор Берник: «Від початку карантину трьох своїх дітей ми з дружиною не обнімаємо і не цілуємо"

— У грудні COVID-19 з’явився у Китаї, очевидно, прогнозували, що хвороба добереться і до України?

— Як інфекціоніст, розумів, що нас ця зараза не мине. Світ відкритий, люди літають літаками, мігрують. Ми почали читати літературу про цей вірус, розпитували у завідувача кафедри інфекційних хвороб університету ім. А. А. Богомольця у Києві, професора Ольги Голубовської. Потім професор з лекціями приїжджала до нас.

— Чи забезпечена була лікарня на той час індивідуальними засобами захисту?

— Мали певний запас індивідуальних засобів захисту. Інфекційна лікарня мусить їх мати. Звісно, не вагон тих комбінезонів, але раніше й не було такої потреби. Антибіотики, деззасоби, антисептики, інфузійні розчини теж були. Реанімація мала апарати ШВЛ. Коли запровадили карантин, ізольовані хворі, які були у стані середньої тяжкості, мали перебувати у межах одного відділення, своєї палати, і нікуди не виходити. Вони мусили купити собі якісь засоби гігієни, продукти. Але ж контактувати з іншими людьми їм не можна. Постало питання, хто має цим людям купувати те, що їм потрібно? Виникла ще одна проблема: скасували міжрайонні пасажирські перевезення, залізничні, автобусні, відтак наші працівники — переважно медсестри і санітарки, які приїжджають на роботу з сіл, — прийшли до нас із запитанням, як їм добиратися? Ми звернулися і до влади, і до людей по допомогу. Також — до волонтерів, чи можуть сходити купити хворим необхідні речі і поставити їх під поріг відділення, аби медики забрали і передали хворим. Відгукнулося багато людей. Одні зголосились возити медиків, інші чергувати біля лікарні, аби при потребі сходити у магазин щось купити для хворих. Засоби індивідуального захисту, які використовували у роботі, потрібно було постійно поповнювати, бо кількість хворих зростала, відтак більше було задіяно медпрацівників. Фірми, з якими уклали угоди про закупівлю цих засобів, не дотримували умов. Зокрема, підвищували ціни. Тоді ми сказали волонтерам, підприємцям про наші потреби у засобах індивідуального захисту. І вони все купили за готівку без посередників.

— Якщо є усі засоби індивідуального захисту, чому досі хворіють медики? Одна медсестра померла…

— У нашій лікарні ніхто з медиків не помер. Померла молодша медсестра, санітарка у Центрі легеневого здоров’я.

Кожен випадок захворювання медиків індивідуальний. Не обов’язково, що захворіли при виконанні службових повноважень. Перші медики, у яких ми діагностували COVID-19, повернулися з-за кордону і вирішили обстежитись. Медик, що повернувся з Італії з конференції, жодних симптомів не мав. Методом ПЛР у нього виявили коронавірусну інфекцію. Зараз кожного хворого розглядаємо як потенційного носія цієї інфекції, відповідно, медики одразу вдягають захисні костюми.

Були різні ситуації. У Жовкві жінка спілкувалася з людиню, яка повернулася з Польщі, захворіла, потрапила у районну лікарню. Але одразу не повідомила про це. Таким чином могли інфікуватись інші люди. Коли сказала про контакт, їй зробили експрес-тест, який виявився позитивним. Жінку перевели до нашої лікарні, бо мала супутні патології, була підключена до ШВЛ. На жаль, вона померла. Згодом до нас поступали інші хворі, що лікувались з нею, а також працівники Жовківської ЦРЛ з підозрою. Все відділення їхньої лікарні пішло на самоізоляцію.

— Окрім того, у вашій лікарні медики навчені, як правильно одягати комбінезони, знімати їх після роботи, що обов’язково хтось з медпрацівників має допомагати одягатися. У районах медики недостатньо поінформовані, мабуть, тому і хворіють. Ще кажуть, що люди викликають «швидку» і не зізнаються, що мають симптоми ковіду. Бригада медиків, відповідно, не одягає захисні комбінезони, контактує з хворим…

— Медики у кожній лікарні області пройшли відповідні навчання, зокрема їх вчили, як одягати та знімати комбінізони. Наприклад, сьогодні лікарі нашого відділення вийшли на зміну о 9 ранку і до 18.00 оглянули близько 200 людей. Весь цей час були у комбінезонах, окулярах, масках, рукавицях… У цих засобах індивідуального захисту почуваються, як у пічці, без права вийти у туалет, попити чаю. Деякі жінки ледь не втрачають свідомість.

А люди, які стоять у черзі, щоб здати мазки на ПЛР, часом обурюються, коли лікар виходить подивитись, чи велика ще черга. Нікому не відмовляємо. Однак близько двох третіх звертаються без очевидної на це потреби, не мають навіть підвищеної температури тіла, не перебували у контакті з хворими. Це, в свою чергу, затягує час очікування результатів ПЛР-тестування тих хворих, які перебувають у стаціонарах, та збільшує навантаження на лікарів лабораторій, де проводять ПЛР-обстеження.

— Чи мають ваші працівники із сіл чим тепер добиратися на роботу і з роботи?

— Допомагають приватні перевізники. «Клініка Заблоцького» виділила для цих цілей бус. Є спецрейси, але вони повністю не забезпечують доїзд медпрацівників, оскільки привозять людей з районних центрів до Львова. Хоча дехто живе за 10−15 км від районних центрів, і тому частково змушений добиратися самотужки.

— Була ініціатива місцевих рестораторів і мереж фастфудів щодо харчування для медиків. Чи привозять вам їжу?

— Нам приносили і піци, і сніданки та обіди. Наприклад, «Фест» привозить гарячі обіди, ланчі: перше, друге і салат. Медпрацівники вже звикли, що о 13.00 привезуть їжу, беруть і йдуть у відділення. Продукти привозять і для пацієнтів.

— Чула, були пропозиції харчування загальною сумою на одну людину у сорок гривень. Тому лікарі відмовилися.

— Ми не відмовляємося. Все, що пропонують, беремо з вдячністю. Ми не балувані, у цих умовах раді будь-якій допомозі, незалежно від суми. Але найбільша допомога — відчувати, що ми не одні, що нам вдячні за нашу роботу.

— За кордоном медики, які працюють з ковідними хворими, живуть у готелях. У Львові деякі готелі були готові надати свої послуги…

— Наші працівники у готелях не ночують. Після зміни вони фізично і психологічно виснажені. Звісно, переживають, щоб не «принести додому», але домашня атмосфера допомагає відновитися. Ми з дружиною працюємо в одній лікарні. Вона зараз на чергуванні. Вдома у нас троє дітей, до яких приходимо щодня з роботи. Дітям 19, 16 і 10 років. Звісно, ми боїмося заразити їх, тому дбаємо про безпеку. Обійми і поцілунки з дітьми відклали до кращих часів, вони живуть в окремій кімнаті. Часто провітрюємо помешкання, робимо у ньому вологе прибирання. Ми з дружиною користуємося на роботі засобами індивідуального захисту, робимо експрес-тести і ПЛР. Одяг, у якому приходжу на роботу, там знімаю, переодягаюся і в лікарні його не ношу. Часто миємо руки, використовуємо антисептики.

— Скільки зараз є пацієнтів у лікарні?

— Лікарня розрахована на 300 пацієнтів. Спочатку ми госпіталізували хворих в окремі палати, поки діагноз ще не був остаточно встановлений, потім підтверджених пацієнтів з коронавірусною інфекцією розміщали в іншому корпусі по кілька в одній палаті, залежно від місць у ній. Сьогодні в лікарні 165 хворих, з яких у 124 — підтверджено коронавірусну інфекцію.

— Тобто наразі половина лікарні заповнена ковідними хворими?

— Кількість хворих щодня змінюється. У реанімації — 8 хворих, троє на апаратах штучної вентиляції легень (ШВЛ). Апаратів у нас 12.

— Якого віку люди у реанімації?

— Пацієнти віком 51, 70 і 71 рік.

— Все-таки це люди старшого віку, як і попереджали?

— Переважно у нас лежать старші люди, у яких є супутні хвороби — близько 65% від усіх. Але вірус може важко перебігати і у молодих людей, і людей середнього віку. Помер 44-річний чоловік, який не мав супутніх захворювань, був фізично активним. Інфекція в організмі поводиться непередбачувано.

— Чи є діти з ковідами?

— Є навіть тримісячна дитинка, яка поступила з мамою. У обох підвищена температура, стан середньої важкості. Зараз у лікарні п’ятеро дітей різного віку.

— Як лікар-практик, який працює в інфекційній безпосередньо з ковідними хворими, ви підтримуєте послаблення карантинних обмежень?

— Якщо відбудеться контакт хворого зі здоровим, то людина інфікується. Щоб цього не допустити, слід носити засоби індивідуального захисту, особливо там, де є багато людей.

Якщо люди п’ють каву на терасі кафе, треба дотримуватися дистанції. У Львові кількість хворих зростає. Не стрибкоподібно, плавно, але зростає. 80% людей перехворіють на цей вірус. Безсимптомно чи у легких формах.

— Може, треба всім проходити ПЛР-тести, щоб знати, чи людина безсимптомний носій?

— Якщо людина не має високої температури і порушень дихання, то не варто здавати ПЛР-тести. Але якщо гарячка (більше 38,5) не корегується жарознижуючими препаратами, якщо з’являється задишка, утруднене дихання, то слід негайно викликати швидку допомогу.

— Скільки ще триватиме карантин?

— Навіть коли карантин закінчиться, збудник нікуди не зникне. Треба набратися терпіння, бо ніхто не знає, як цей вірус поводитиметься далі. Спека повинна вплинути позитивно, але вірус циркулює і в теплих країнах. Якщо би карантину дотримувалися жорстко, ситуація була би ліпшою.