Анна Топчій – янгол-охоронець «Гвардії»

Розмова з виконавицею ролі жінки-снайпера у військово-патріотичному серіалі.

Після того, як військово-патріотичний серіал «Гвардія» телеканалу «2+2» отримав море схвальних відгуків, творці фільму вирішили зняти другу частину фільму. 14 жовтня «Гвардію-2» побачать українські глядачі. Головну роль у двох частинах зіграла відома українська актриса, 28-річна Анна Топчій. За сюжетом, вона – жінка-снайпер, яка після втрати коханого на Майдані вирішила змінити мирне життя на фронт. Про труднощі роботи у чоловічому колективі, секрети акторської роботи та професійні мрії Анна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналістові «ВЗ».

— Аню, якою побачать глядачі снайпера Нату у другій частині «Гвардії»?

— Грати роль снайпера в акторській кар’єрі –  це як витягнути лотерейний білет. Насправді, таких дівчат, які покинули все і пішли на війну, багато. Я люблю свою героїню Нату, але у другій «Гвардії» вона змінилась. По-перше, іншою стала я і моє світосприйняття. По-друге, за пережиті півроку на війні Ната також сприймає світ по-іншому. Той, хто зустрічався віч-на-віч зі смертю і вбивав сам, уже ніколи не буде колишнім. Іншими стають його очі. Відчуття помсти після втрати коханого у душі Нати згасло. На зміну йому прийшла надія. У герої­ні зароджується почуття до товариша по службі… Але не буду розкривати усіх таємниць.

— Удруге зустрілися з акторами «Гвардії» вже як старі добрі друзі?

— Під час другої зустрічі з акторами на майданчику, здавалось, ніби ми служили разом, просто розлучались ненадовго і знову зустрілись. Я сумувала за ними. Мої чудові колеги між сценами допомагали носити, тягати, тримати зброю, з якою я постійно була у кадрі. Цього разу вона важила понад 10 кілограмів. Спершу було непросто зріднитися з нею, але до кінця проекту я вже звикла до такої ваги.

— Як єдиній дівчині на знімальному майданчику працює­ться серед чоловічого ко­лективу?

— Бути на майданчику єдиною жінкою – це увага, турбота, захист. Безумовно, це приємно. Іноді почуваюся королевою…

— Ви граєте у театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, зараз знімає­тесь у «Гвардії», берете участь в інших проектах… Як усе встигаєте?

— Одержимість професією надихає на  нові справи і творчість. Зараз створила одну з найулюбленіших ролей у кіно – роль Агати Ускової у фільмі Олександра Денисенка за його ж сценарієм «Тарас. Прощання з пустелею». Цього року картина вийде на екрани. Ще одна моя улюблена роль – «Біси» Достоєвського, де я зіграла божевільну Кривоніжку.

— Майже всі ваші героїні – жінки з трагічними долями…

— За своє життя я зіграла багато трагічних і драматичних ролей. У створенні образу багато деталей – час, у якому живе герой, його вік. Завжди намагаюсь зрозуміти людину, її дитинство, мотиви, потреби і призначення. Важливо усвідомити найбільше бажання персонажа, шлях, яким він його досягає. І, звісно, пізнати себе через персонаж. Коли я граю, намагаюсь пережити чужу долю, переймаю чужий досвід, вчусь на болю іншої людини. Але перевтілення не завжди дається легко. Потрібно полюбити того, кого ти граєш. Для цього існує театр, де можна відточувати майстерність. Колись у театрі грала навіть хлопців!

— У вашому житті не так давно відбулися зміни…

— Так. 31 січня я вийшла заміж! Тепер зустрічайте мене у кіно під новим прізвищем – Анна О?гій. З чоловіком познайомилася 13 років тому. Це сталось у маленькому містечку Апостолове, де я народилася. Тоді я ще не була відомою, і навіть не думала про акторство. З майбутнім чоловіком ми пройшли чимало випробувань, труднощів. Але це була перевірка на міцність нашої сім’ї. І от ми разом!

— На момент зйомок другої «Гвардії» ви вже були заміжньою жінкою. Як чоловік сприймав сцени кохання?

— Це моя професія. Нелегко жити з актрисою. Але чоловік мене розуміє і довіряє. Часто приїжджає на зйомки, аби підтримати мене. Одного разу режисер навіть ніяковів, коли у присутності чоловіка ставив завдання, котрі стосувались поцілунків у кадрі.

— Як і де любите відпочивати?

— Мій відпочинок і головна пристрасть – подорожі. Подорожуючи, пізнаю себе. Об’їздила, мабуть, вже всю Європу. Ніколи не забуду поїздку до Італії. Мені пощастило побачити цю країну у всій красі: від Мілана до Неаполя. Рим – місто кохання, там хочеться залишитися назавжди. Це місто захоплює. Окрема історія – італійська кухня, справжня смакота. Також була в Іспанії, не можу забути прекрасну Барселону. В Україні також є надзвичайно гарні міста. З моїх улюблених – Львів. Він особливий. Недарма це українське місто називають «маленьким Парижем». Тут живуть мої друзі. Я сюди приїжджаю, як додому. Якщо мені необхідно «перезавантажитись», одразу беру квиток Київ-Львів і їду. Маленькі вулички, колорит вечорів. Все таке знайоме та рідне. Тут я набираюсь сил. У цього міста є душа, і воно прекрасне.

— Фільми, в яких зіграли, любите дивитись?

— Свої картини проглядаю, але дається це мені дуже важко. Спостерігаючи за собою на екрані, бачу усі помилки. У такі моменти починаю себе критикувати, займаюсь «самоїдством». Як справжній перфекціо­ніст, прагну до ідеалу. Кожна стрічка – це певний етап мого життя. Тому важливо бачити, якою я була, якою стала, і розуміти, якою стану. Мені цікаво відстежувати свій розвиток і сприймати себе такою, якою я є.

— У вас є досвід у театрі і в кіно. На якій сцені вам комфортніше?

— Моя акторська біографія – це 12 років залежності від театру і кіно. І ця залежність росте з кожним днем. Моя гра – найщиріше вираження любові до світу. Я лише зараз починаю насолоджуватися «смаколиками» акторської кухні. Можу сказати, що актор має однакові принципи роботи як у театрі, так і в кіно. А от способи прояву у них різні. У будь-якому випадку, мені комфортно і на сцені, і в кадрі. Це моє життя!

Фото телеканалу «2+2».