«За свій перший гонорар я зняв кліп»

Італійський співак Альфонсо Олівер – про перемогу на конкурсі, смаколики української кухні й особисте життя.

Нещодавно у Полтаві відбувся Другий міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Богдана Весоловського. Найвищу нагороду – Гран-прі фестивалю – журі вручило молодому італійському виконавцю Альфонсо Оліверу. Альфонсо не лише приїхав взяти участь у престижному конкурсі. Він – частий гість в Україні, зокрема у Львові. Співак каже, що закохався у наше місто. І тепер не уявляє свого життя без України. Про любов до музики, перемогу у конкурсі й особисте життя Альфонсо розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «ВЗ».

— Вітаю з перемогою на Другому міжнародному конкурсі молодих виконавців української ретро-музики імені Богдана Весоловського. Що, окрім такого високого визнання, вам принесла ця перемога?

— Насамперед, радість від зустрічі з українською публікою. Неймовірно теплий прийом організували полтавці. Отримати Гран-прі на такому поважному заході – великий здобуток. Вдячний організатору конкурсу та фестивалю української ретро-музики Оресту Цимбалі за можливість взяти участь у цій події. Сподіваю­ся, моя перемога – це зелене світло на наступні мої концерти в Україні. І, звісно, фінансова винагорода – 9 тисяч гривень.

— На що планує­те витратити ці гроші?

— Маю намір придбати нову гітару в Україні, щоб не возити свій інструмент з Італії. Розумію, що доведеться чимало докласти, бо, скажімо, моя гітара коштує тисячу євро. Але я завжди пам’ятатиму, коли братиму до рук новий інструмент, що я його придбав на гроші, які отримав за перемогу у міжнародному конкурсі в Україні.

— Це вже ваш четвертий візит до Львова. Яка причина таких частих приїздів до нашого міста за останні два роки?

— Мій друг, музикант і композитор Андреа Пінто не­одноразово розповідав мені із захопленням не лише про Львів, а, насамперед, про те, що тут цінують італійську музику. Я вірив йому, але чомусь вагався. Та після першого мого візиту зрозумів: це місто і люди, які живуть у ньому, навіть кращі, ніж мені описував Андреа. Львів’яни вміють насолоджуватися музикою. Я працюю в Італії промоутером. Мрію популяризувати українську музику у своїй країні. Не секрет, що в Італії живе понад п’ятсот тисяч українців. І це, в основному, заробітчани. Хочу, щоб вони не лише працювали, а й мали змогу насолоджуватися своєю музикою на чужині.

— Ви не лише співаєте, а й акомпануєте собі на гітарі. Коли вперше взяли до рук гітару?

— 20 років тому. У шестирічному віці я почав співати. Виступав на різних імпрезах, навіть на весіллях! Я вихований на неаполітанських піснях. Але потім, окрім того, що грав на фортепіано, навчився грати на гітарі.

— Батьки не заперечували? Не відмовляли? Бо, як відомо, не кожен музикант може заробити собі на життя.

— Я працював на фірмі у батька багато років, пізніше – музичним промоутером і непогано заробляв. Потім вирішив сам серйозно займатися музикою. Батько завжди мені давав право вибору і рахувався з моєю думкою. Можливо, через те, що бачив, що я завжди прагну чогось досягти. І мені, як правило, це вдається.

— Музика, як і спорт, вимагає багато часу присвячувати репетиціям. Грати на гітарі чи співати треба щодня не менше, як по 6−8 годин. Чи не хотілося в якийсь момент усе кинути, щоб з однолітками посидіти у комп’ютерному клубі чи поганяти м’яча?

— Ніколи! Для мене музика – сенс життя. І я ніколи її не зраджу!

— Ви не лише співак і гітарист, а й автор власних пісень. Коли написали свою першу пісню?

— У 20-річному віці. Почав грати на гітарі і тоді з’явилася моя музика. Свою першу гітару придбав за власні гроші, бо на той час уже працював.

— Яким був ваш перший музичний гонорар як співака-гітариста?

— Мій перший концерт відбувся в Італії. На той час мені виповнилося 26 років. За виступ отримав у гривневому еквіваленті 9 тисяч гривень. Це були немалі гроші, на які мені вдалося зняти свій перший кліп Romantica melodia («Романтична мелодія»). До своєї мрії я йшов шість років. Спочатку треба було знайти студію звукозапису, яка би мені допомогла у цьому.

— Ви створили групу «Олівери», але через рік гурт розпався. Що стало причиною?

— Я вирішив зайнятися сольною кар’єрою. Деякі члени гурту «Олівери» не дуже серйозно ставилися до музики. Я ж хотів іти далі.

— Багато пісень написали?

— Багато, але записаних на диску є 26.

— За час вашої творчої кар’єри траплялися конфузи?

— На сцені не завжди усе гладко. І це нормальні речі. От навіть на фестивалі після конкурсу я вийшов на сцену і серед неймовірної кількості шнурів не міг знайти свого, щоб під’єднати до гітари. Попросив публіку зачекати, пояснив ситуацію. Мене підтримали оплесками. Довго підтримували (сміється. – Г. Я.). Головне – не панікувати…

— Ви часто гастролюєте різними країнами світу. Хто на вас чекає вдома?

— Мої батьки і багато племінників, а також мої брати і сест­ра. А в Україні – моя кохана.

— Заберете її до Італії?

— Тільки в гості. Хочу жити в Україні, у Львові. Вивчаю українську мову. Багато чого вже розумію, і навіть намагаюся говорити окремі слова. Поки що співаю українською дві пісні українського композитора Степана Гумініловича – «Останнє танго» і «Я тут, ти там». Настільки полюбив цей край, що працюю над цікавим проектом про мрії українців, під назвою Vinceremo – «Ми переможемо». Трихвилинне відео, в якому розповім про своє турне з концертами Україною, вийде у листопаді-грудні цього року. Я відвідав Львів, Луцьк, Тернопіль, Полтаву, Одесу, був у Карпатах і вперше у житті підкорив Говерлу. На відео я співаю італійською, але плануємо записати титри українською. Хочу показати людям, наскільки ваша країна гарна. Це відео буде показано і в Італії.

— Кажете, підкорили Говерлу. Які враження у вас залишилися?

— О… Підйом був нелегким. Та коли я вибрався, відчув таку неймовірно сильну енергетику, що присутня там, у хмарах.

— Ваші батьки вже приїжджали до Львова?

— Я їм багато розповідав про це красиве місто і неодноразово запрошував. Але наразі вони не мали змоги сюди приїхати, хоча дуже хочуть.

— Які страви української кухні вам найбільше сподобалися?

— О… Тут усе смачне. Але борщ, вареники, голубці і сирник на десерт – це ті страви, з якими жодна світова кухня не може позмагатися.

— Як випадає вільна година, якому виду відпочинку віддаєте перевагу?

— Усе залежить від настрою. Люблю і полежати з книжкою на дивані, і піти у зал позайматися спортом. Якщо випадає кілька вихідних, їду на природу. Віддаю перевагу тій місцевості, у якій ще жодного разу не був. Мені подобається пізнавати усе нове.

Фото з особистого архіву Альфонсо Олівера.