Таємниця загибелі Тараса Чупринки

5 березня 1950 року поліг Головний командир Української Повстанської Армії (УПА) генерал-хорунжий Роман Шухевич, він  же Тарас Чупринка.

Псевдо Шухевича, як голови проводу Організації українських націоналістів (ОУН) на рідних землях — Тур, як голови Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР) — Роман Лозовський.   Чим далі, тим факт його загибелі  стає заплутанішим і загадковішим.

П’ятого дня весни у двері будинку, де перебував Роман Шухевич, голосно загримали. Відчинила  зв’язкова Галина Дидик (псевдо Молочарка). Близько восьмої години ранку  співробітник 2–Н управління міністерства державної безпеки УРСР–СРСР влетів у приміщення. Він вимагав, аби жінка здала Шухевича і цим, мовляв, зберегла власне життя. Галина Дидик не злякалася і вдала, що не розуміє, про що і про кого йдеться.

Та раптом Роман Шухевич покинув криївку, відвернувши цим увагу на себе. Ворог розгубився, а Головний командир УПА наступав…

Ось як  описувала  цю подію тодішня преса.  «Під час обшуку з-за дерев’яної перегородки на сходовому майданчику пролунали постріли. У цей час по східцях піднімалися начальник відділення управління 2–Н МДБ УРСР майор Ревенко і заступник начальника УМДБ Львівської області полковник Фокін. У стрілянині, що виникла, тов. Ревенка на сходах було вбито.

 Під час стрілянини з укриття вискочив бандит з пістолетом і гранатою в руці і кинувся вниз по східцях, де наскочив на полковника Фокіна, який сходив вниз.

У цей час сержант П-к, який стояв у дворі, вбив чергою бандита».

Викрили місцеперебування Романа Шухевича начебто через  підступну “розробку” Дарії Гусяк (зв’язкової Нусі), писали в газетах.

Однак у збірнику «Шляхами чекістської долі…» (– К., 1988. – С. 195) згадується англійська розвідка. Емдебіст Шовкуненко (полковник Шорубалко) пропонує генералу Дрозду (Дроздову) під їхнім контролем прийняти агентів з-за кордону і через них проникнути в  “лігво бандитів”.

Виявляється, спецпідрозділи СРСР зуміли завербувати шефа англійської протирадянської розвідки Кіма Філбі. Це розкрилося, коли у квітні 1955 року, в Австралії, співробітник каральних органів Владімір Петров перейшов до союзників і гучно заявив, що в англійській розвідці є люди Кремля. Незабаром два найближчі помічники Кіма Філбі – Барґес і Меклін — втекли до Москви.

Згодом сам Кім Філбі у книзі «Моя таємна війна» підтвердить, що був на службі [червоних] довгі роки і йому вдалося домовитися з американською розвідкою про узгоджену видачу представників оунівського підпілля в Україні.

Англійські джерела змушені будуть визнати, що Кім Філбі відправив у руки [червоних] понад 60 зв’язкових українського підпілля (За виданням: Мірчук Петро, Революційний змаг за УССД… – 1987.). Отже, винуватця загибелі Головного командира УПА потрібно шукати у Лондоні, а не з-поміж українців.

А от версія КДБ СРСР. 2 березня 1950 року у Львові на вулиці затримано Дарію Гусяк, зв’язкову Шухевича, у якої відібрано зброю й отруту. Її негайно доставлено у відповідні органи для здійснення оперативної розробки. Дарія вперто відмовлялася давати свідчення. Катування, побиття на її очах матері не дали бажаних результатів. Вона  не повідомила про місцезнаходження Шухевича.

Наступна частина оперативної розробки. Дарію Гусяк переведено в «лікарняну камеру», де нарешті 3 березня отримано,  начебто,  бажане. Білогорща…

 За добу було розроблено операцію та визначено час – 5 березня. З Москви прилетів генерал-лейтенант МДБ Павел Судоплатов, з Києва — генерал-майор внутрішніх військ МВС Українського округу Фадаєв. Стягнуто – напередодні насильницьких радянських виборів – оперативні резерви: 62 стрілецьку дивізію, 88 частину ВВ МДБ, резерви штабу Українського прикордонного округу та управління міліції міста Львова.

Наступна недомовка ворога. Після відповідної зустрічі Дарія Гусяк мала прибути до Провідника та повідомити про виконане завдання. Однак Нуся  не з’явилася. Неважко  було здогадатися, де вона…  Провідник відправив на завдання  охоронця Зенка (Михайло Заяць). Виникає питання, чому Галина Дидик не розкрила причини нічлігу Романа Шухевича на 5 березня 1950 року у Білогорщі? Адже ворог отримував підставу фальсифікувати історію, звалюючи це на невинну Дарію Гусяк.

Вороги розповідали, начебто їхній доблесний сержант П-к (Мухітдінов) вбив Романа Шухевича.  Його відзначено згідно з наказом і премійовано 1000 рублів. Свідчення ж сина Юрія Богдана Шухевича дають змогу відтворити правду. За процедурою, ворогу потрібно було доказово впізнати особу. Мертвого Романа Шухевича показували багатьом. Навіть із Тернополя привозили колишнього охоронця Григорія Каню (Бистрий), затриманого ще 1945-го, коли Головний командир УПА з Бишок (Козівський район) керував боротьбою.

Слідчий Гузєєв привів Юрка в гараж Львівського обласного управління МДБ для впізнання. Ось що Юрій про  це розповів: «Батько лежав на соломі у вишитій сорочці, на правому боці обличчя було видно сліди кулі, а під грудьми — три рани. На голові поруч із кульовим отвором обпалене волосся. Значить, застрелився, подумав я». Тобто Провідник вчинив так, як підлеглі, згідно з відомим кредо “Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за Неї”.

Україна незадовго дізналася, що генерала-хорунжого Тараса Чупринки немає. Повідомив це Зенко (Михайло Заяць). А Роман Бурбела згадував (2000 рік), що вони отримали завдання розклеїти листівку «Хай живе Тарас Чупринка, генерал УПА!», надруковану в с. Берлині (Хмільове), рідному селі Заяця.

16 березня 1950 року затримано зв’язкову Роксоляну (Ольгу Ільків), яка написала “Повстанське танґо”. Вона готувалася переїхати на Донеччину. Її катували, застосовували психотропну наркотичну отруту,  вибиваючи зізнання про  Марту Пашківську, що поклала на музику “Повстанське танґо”.

Джерело: Видання «Маловідома історія»