Що спільного між Венесуелою та росією?

Борис Джонсон, який на початку російської агресії обіймав посаду прем’єр-міністра Великої Британії, є наразі приватною особою. Але годувати родину треба і тоді, коли не отримуєш зарплату прем’єра. Тому пан Джонсон надає платні послуги приватним фірмам.

І славетний Вінстон Черчилль змушений був заробляти собі на життя, коли не обіймав урядові посади. Бо у Великій Британії чомусь немає звичаю використовувати державну службу для власного збагачення. От такі вони диваки, ці британці.

Коротше, фінансова компанія Мерлін Едвайзорс, в якій наш Джонсонюк наразі працює платним консультантом, організувала його подорож до Венесуели, де він провів таємну 45-хвилинну зустріч з президентом Мадуро. Президент Мадуро має, м’яко кажучи, не найкращі стосунки з більшістю західних країн, особливо, з Британією. Але у Венесуелі є таке собі озеро Маракайбо, де через примхи безсмертних богів знаходяться найбільші поклади нафти у світі. Експорт нафти з цього одного озера може впливати на ціни нафти у всьому світі. Щоправда, найкращі часи Венесуели вже давно минули. Колись Венесуела видобувала 3,4 мільйона барелів на день, а нині — у чотири рази менше. Бо невдало розпоряджалася своїм багатством, розтринькуючи його на піарні проєкти, замість розвитку венесуельської економіки. Таке зменшення видобутку спричинило економічну кризу, що перетворила одну з найбагатших країн Латинської Америки у невиправного боржника.

А нещодавно, у 2015 році, виявилося, що у сусідній невеличкій Гайані, яка межує з Венесуелою, також є великі поклади нафти, які американські компанії Ексон, Гесс та китайська CNOOC розробляють разом з великим успіхом.

Президент Мадуро не може спокійно дивитися, як уряд сусідньої Гайани заробляє гроші через надання ліцензій на видобування нафтовим компаніям.

Він хоче, щоби очолюваний ним уряд сам заробляв на наданні дозволів на видобування у Гайані. Для цього він оголосив референдум, на якому «приєднав» значну територію Гайани до Венесуели. Для цього «аншлюсу» він використовує поточні чвари між двома найбільшими нафтовими компаніями світу Ексон та Шеврон.

Уявіть собі таку ситуацію: ви щойно одружилися і бажаєте купити квартиру. Вам трохи бракує власних коштів. Брати кредит у банку дорого, і ви домовляєтеся з тещею, що вона дає 30 відсотків вартості квартири. Квартиру записують на двох власників — вас і тещу. У вас 70% квартири, а у тещі 30%.

Теща, звісно, має право продати свою частку, якщо їй знадобляться гроші. Тому ви з нею домовилися, що у разі, якщо вона вирішить продати ці 30% квартири, ви самі спробуєте відкупити в неї її частку. Вона вам обіцяла, що поставить вас до відома, як схоче продати. Все йде прекрасно. Але ви не врахували одну можливість. Теща раптом вас ставить до відома, що збирається вийти заміж. Ви усвідомлюєте, що її наречений товаришує з усіма хуліганами на вашій вулиці. Якщо отримає права на отих 30 відсотків квартири, він за допомогою хуліганів вижене вас з ваших 70%.

Тому ви звертаєтесь до тещі, щоби вона продала вам ті 30% ще до її вступу у шлюб, бо в іншому випадку вона створює для вас дуже небезпечну ситуацію. Проблема у тому, що продаж зовсім не входить до планів її нареченого.

Точнісінько така ситуація створилася між компанією Ексон та її тещею компанією Гесс, яку хоче купити (одружитися) компанія Шеврон. В Ексона є домовленість з компанією-тещею, що у разі продажу її частки на родовищі Стабрук у Гайяні, зять має право першої відмови. Але річ у тому, що теща не продає свою частку, а виходить заміж за Шеврона, і Шеврону дуже хочеться утримати оцю частку тещі. Власне, для цього він з нею і одружується.

Президент Венесуели Мадуро грає у цій п’єсі роль хулігана, який виганятиме зятя (Ексон) з його же квартири тому, що це відповідає інтересам його «дружбана" — компанії Шеврон. Тим більше, що у президента Мадуро свої рахунки з Ексон, з яким Венесуела судиться віддавна.

Тому стає зрозумілим, чому Мадуро виявляє таку сміливість, оголошуючи суверенну та незалежну Гайану своєю власністю, і погрожує Гайані війною.

Він розраховує, що його захистить гігант Шеврон, який лобіюватиме невтручання американського уряду у разі нападу Мадуро на сусідню країну, яку він оголосив своєю власністю.

І Ексон, і Шеврон є найбільшими у світі нафтогазовими компаніями з капіталізацією (поточною вартістю усіх акцій компанії) у 450 мільярдів доларів та 290 мільярдів відповідно.

Для таких бегемотів суверенітет Гайани, (а також і Венесуели) не є чимось недоторканим. Так, вони поважають міжнародне право, але хай цими незначущими для бегемотів питаннями переймаються уряди. Бегемотам потрібно дуже багато їжі, щоби не вмерти з голоду, і тільки цим питанням вони й переймаються.

Зять (Ексон) подав до суду на тещу (Гесс) та її майбутнього чоловіка (Шеврон). Але не для того, щоби виграти суд. Суд врешті-решт він програє. Але поки триває суд, Гесс та Шеврон не мають права одружитися. Тим часом Ексон сподівається домовитися по-хорошому або з тещею, або з її майбутнім чоловіком.

А при чому тут Борис Джонсонюк?

Гайана — це колишня британська колонія.

Більша частина Гайани має назви Есекібо та Гайанська Есекіба і була спірною з 1814 року, коли Британія отримала території нідерландської Гайани через угоду з Нідерландами.

США згідно з доктриною Монро опікувались справами усієї Америки, включно з Венесуелою. У 1895 році Конгрес США призначив арбітраж, який мав завершити спір між Венесуелою та Британією щодо спірних земель. У 1899 році арбітраж відбувся у Парижі у складі п’яти суддів. Фактично, це був по суті арбітраж між США, які представляли Венесуелу, та Британією. Тому двоє суддів були американцями, ще двоє британцями і один суддя, на вимогу Британії, був росіянином.

Через багато років з’ясувалося, що той суд був упередженим тому, що Британія домовилася з росією, і російський суддя Мартенс голосував разом з британцями. Тоді британці запропонували американським суддям 10% спірної території віддати Венесуелі, якщо рішення буде анонімним, а не 3:2. Так і вирішили: 90% спірної території залишилося за Британією, а 10% відійшло Венесуелі.

Коли ж у 1949 році стало відомо про змову британських суддів з російським, Венесуела відмовилася визнавати паризькі угоди 1899 року. А у 1962 році поновила свої претензії на Есекібо.

Втім, у 1966 році Гайана проголосила незалежність від Британії у межах територій, що успадкувала від неї. Венесуела визнала незалежність Гайани, але претензії на територію Есекібо залишилися.

І ось тепер, коли з’ясувалося, що у водах Гайани є багато нафти, пирезидент Мадуро натиснув на всі педалі з метою дістатися тої нафти. Точнісінько, як президент путін вирішив захопити Крим, коли стало зрозумілим у 2012 році, що там є величезні поклади газу.

З цього довгого опису видно, що Британія має обов’язки та інтереси щодо Гайани.

Ці британські інтереси не збігаються з американськими. Та й самі американські інтереси розподілені між двома конкуруючими нафтовими гігантами. Отже, Борису Джонсону є про що розмовляти з президентом Венесуели.

Втім, міжнародне право дозволяє Венесуелі виставляти претензії щодо Есекібо. І цим венесуельські претензії відрізняються від російських. Бо російські претензії на Крим — це у чистому вигляді порушення міжнародного права. Тому росія хоче замінити міжнародне право законом джунглів, де завжди правим є найсильніший звір.

Але закон джунглів має і зворотну сторону медалі. Коли найсильніший звір трохи слабшає, інші звірі починають його випробувати на силу.

Саме з такого погляду слід розглядати напад ісламської організації ІДІЛ на розважальний центр у москві. Ісламісти давно гострили зуб на москву за ту роль, яку вона відіграла у розгромі ІДІЛ на території Сирії. І от зараз, побачивши, що «цар звірів» не такий вже й непереможний і дійшовши висновку, що, завʼязнувши в українській авантюрі, росія не зможе відповісти ІДІЛу силою, ісламісти вирішили поновити терористичні напади.

Колись, коли сомалійські пірати напали на торговий російський корабель з метою отримати викуп, ВМС росії швидко знайшли, захопили цих піратів і їхні тіла доправили на маленьких човнах до піратського берега. Це видовище вплинуло на свідомість піратів, і вони більше не нападали на російські торгові кораблі.

Чи зможе росія відповісти терористам? Є підказка: слід визнати, що крадіжка українських покладів газу у 2014 році була помилкою кремля. Тоді увесь ланцюжок подій, що призвів до агресії 2022 року, теж був помилковим. Визнаючи помилку 2014 року, слід вивести окупаційні війська з України, щоби мати можливість дати гідну відсіч терористам ІДІЛ.

Якщо цього не зробити, то невдовзі і сомалійські пірати поновлять напади на російські торгові кораблі. І у наших силах допомогти кремлю усвідомити помилку 2014 року.