«Попри тертя, коаліціанти приречені співпрацювати. Інакше програють усі...»

Ті виборці, які сподівалися, що після утворення нової, більш переконливої (за чисельністю) демократичної коаліції, всі непорозуміння у стані демократів зникнуть, помилялися. До злагодженості в діях членів більшості, а загалом до парламентського “життя по-новому” нардепам далеко. Це показав перший неповний місяць їхньої роботи.

«Дружні» партії час від часу публічно висловлюють одна одній претензії, хоча мали б утриматися від “винесення сміття з хати”. Трапляється, коаліціанти шантажують партнерів у кадрових питаннях, хоча обіцяли забути про портфельну війну. Дехто із союзників кнопкодавить, замість державних вирішує у сесійній залі приватні питання. Деякі фракції пробують виставити себе у ролі золотника, який “малий, але дорогий”. Найгірше, коли виходять на люди з неузгодженою позицією. Одні представники більшості з одного і того ж питання кажуть одне, інші — прямо протилежне, чим вносять сум’яття у голови тих, хто прикипів до телевізора чи радіо­приймача.

Найсвіжіший приклад — затвердження програми уряду. Прем’єр і його “народнофронтова” команда кажуть, що документ підготовлено серйозний, реформаторський, оптимальний для країни. А координатор коаліції, він же голова фракції “Блок Петра Порошенка” Юрій Луценко, називає програму Яценюка “чимось середнім між студентською халтурою і журналом “Мурзилка”. Така неузгодженість, зокрема “епітети”, дає підстави потішатися опонентам. Вони кепкують, що нинішні переможці виборів нагадують їм “помаранчеву” команду зразка 2005 року, яка через кілька місяців спільної праці почала чубитися. В “Опозиційному блоці” віщують, що життя теперішньої більшості — короткочасне...

Про силу і хиби коаліції — наша розмова з політичними експертами.

— Наскільки живучою є нинішня парламентська більшість? Від чого залежить її єдність?

Олександр ПАЛІЙ, політолог. Кадровий запас у коаліції великий. Більше трьохсот депутатів у парламентській більшості у нас ніколи не було. Це великий резерв. Якщо зберігатиметься порозуміння між президентом і прем’єром, жодні підводні камені їй не загрожують. Дрібні конфлікти, персональні тертя погоди не робитимуть.

Свою ефективність коаліція зможе довести (або спростувати) у найближчі дні, коли у парламенті розглядатимуть складні реформаторські законопроекти. Це буде основним критерієм її живучості. Якщо реформи піду­ть, люди побачать результати, відчують, що життя змінюватиметься у кращий бік, то коаліція користуватиметься підтримкою електорату.

Олексій ГАРАНЬ, професор кафедри політології Києво-Могилянської академії. Я викладаю порівняльну політологію, тому знаю досвід європейських країн і тамтешніх коаліційних урядів: вони створюються, змінюються, розпадаються, переформатовуються — і в цьому немає трагедії. У нас ситуація інша. Зараз в Україні конче необхідно зберегти коаліційну єдність — у зв’язку із серйозними викликами, які стоять перед країною. Найголовніший чинник — війна. Друге — нам треба отримати фінансову допомогу від міжнародних інституцій. Тому потрібна стійка більшість, уряд, який проводитиме реформи. Скажу так: коаліціанти приречені спів­працювати. Це логічно, продиктовано часом. Сподіваюся, що, попри всі внутрішні проблеми, певні іміджеві речі, взаємну конкуренцію, вони працюватимуть разом. Принаймні — на найближчу перспективу. Інакше програють усі.

— Про що може свідчити “наїзд” Луценка на Яценюка, коли він назвав програму уряду “Мурзилкою”? Про спробу Банкової “приструнити” прем’єра? Це випадковий нервовий зрив чи якісь особисті порахунки політиків?

Олександр ПАЛІЙ. Очевидно, випад Луценка — наслідок міжкомандного напруження. Але треба визнати: програма Яценюка була справді схожа на “Мурзилку”. Вона підготовлена у гірших традиціях презентацій — без фактів, часових рамок та іншої конкретики.

Олексій ГАРАНЬ. Тут є дві речі. Маємо емоційність самого Луценка, образність його висловлювань. Всі знають, що за гострим словом він у кишеню не полізе. Іноді навіть перебирає, хоча до партнерів по коаліції треба було би ставитися толерантніше. Поза тим, критика Луценка була обґрунтованою — Яценюку треба було підготуватися краще. Але компроміс знайшли. У результаті критики дійшли згоди, що коаліційна угода стане частиною програми уряду, конфлікт вичерпано...

— Чи можливий демарш окремих фракцій, їх відхід у вільне плавання, переформатування більшості за рахунок позафракційних?

Олександр ПАЛІЙ. Хтось з дрібних коаліційників може спробувати пограти у свою гру, але це не матиме ключового значення. Немає сенсу і у нарощуванні більшості за рахунок “вчорашніх”. Потрібні рішення може прийняти і теперішній склад коаліції.

Олексій ГАРАНЬ. Найбільш критично я ставлюся до Радикальної партії Ляшка — через популізм, епатажність її лідера. Всі розуміють, які, м’яко кажучи, неоднозначні сили стоять за цією партією. Тому не виключаю, що в якийсь момент радикали можуть гримнути дверми. Але не бачу у цьому трагедії. Принциповою зараз є взаємодія “Блоку Петра Порошенка” і “Народного фронту”.

Під час парафування коаліційної угоди руки потиснули. Але час від часу між коаліціантами іскрить...