«Там ніхто нікого в біді не залишає!»

Старосамбірський район

Львівська область

До Ігоря Мисяка у його рідне село Биличі Старосамбірського району їхала минулої середи у складі делегації автомайданівців району. Перед очима ще телевізійні кадри, які облетіли увесь світ, коли «Беркут» ввечері 23 січня захоплює активістів київського Автомайдану. Не знала тоді, що серед затриманих був мій земляк... Ігор Мисяк — 20-річний студент історичного факультету Дрогобицького педуніверситету, який повернувся до рідної домівки відбувати термін покарання, визначений судом, — два місяці під домашнім арештом після 20 днів у СІЗО.

На порозі зустріла нас мати, пані Марія. …Ігор, ще трохи заспаний, спантеличений такою увагою, вийшов нам назустріч. Наша делегація зустрічала його обіймами — наче рідного сина чи брата.

Ігор лиш кілька годин тому переступив поріг рідної хати, з якої поїхав 21 січня. На Майдан їхав втретє, маючи за плечима добрий вишкіл у сотнях Самооборони під наглядом Андрія Парубія…

— А того кривавого вечора ми проходили Майданом, і до нас підбіг схвильований чоловік, сказав, що комусь потрібна допомога, — згадує події 22 січня Ігор. Ми, не задумуючись, поїхали в напрямку, який нам показав чоловік.

Бус, в якому їхали хлопці, опинився в автоколоні. Їх зупинив «Беркут», протаранивши автівку. Силовики витягували людей, били, кидали в сніг. Потім повезли у невідомому напрямку. За якийсь час авто зупинилося, людей знову вигнали надвір, змусили довго стояти на снігу на колінах… Забрали документи і телефони. «Беркутівці» били ще й морально: погрожували активістам, мовляв, не всі з них вийдуть із СІЗО, а ті, що вийдуть, будуть інвалідами…

Натомість у СІЗО, каже Ігор, його чекала несподіванка. — Однокамерники (незалежно від того, за які порушення потрапили за ґрати) всі як один підтримували майданівців, допомагали одягом, харчами, навіть юридичними консультаціями. А мама одного з затриманих, почувши, що до сина «підселили» майданівця, сказала: «Ти тільки погодуй його! Чуєш?!». На знак подяки студент Дрогобицького університету читав своїм однокамерникам лекції з історії…

До суду приходило чимало майданівців, вони ж і підтримували згорьовану Ігореву матір, якій юнак попервах взагалі не хотів нічого розповідати, але потім їй зателефонували адвокати… Хлопці з Майдану приносили йому передачі. «Там ніхто нікого в біді не залишає! — каже Ігор. — На кожне судове засідання приходило стільки народу! Вони співали Гімн і вигукували патріотичні гасла, і це додавало духу...».

Суди у справі Ігоря тривали до 11 лютого. За той час інкриміновані йому статті неодноразово мінялися: від хуліганства до активної участі в громадських заворушеннях, за що закони 16 січня передбачали кількарічне ув’язнення. «Повісили» на студента пед­університету й побиття трьох працівників спецпідрозділу «Беркут», яким, за версією слідства, Ігор Мисяк завдав тілесних ушкоджень різної важкості. Цікаво, правда, що в свідченнях жодного з «беркутівців» наш земляк взагалі не згадується… Та навіть за таких не вельми веселих подій правоохоронці змусили щиро реготати Ігоря, його адвоката та всіх затриманих: слідчий, оформляючи справу на Ігоря, зазначив номер статті, яка означала… жорстоке поводження з тваринами.

Врешті 11 лютого апеляція Ігоря Мисяка була частково задоволена: суд замінив покарання на два місяці домашнього арешту, хоч адвокат і просив про поруки. Під стінами суду юнака зустрічав Майдан — знайомі та незнайомі люди. З обіймами, піснями, підбадьоренням і… квитком додому. Хоч як би не хотів залишитися на столичних барикадах, та мусив повернутися в рідне село. Принаймні до 23 березня.

Думала побачити на Ігореві той сумнозвісний браслет із чіпом, який контро­лює кожен рух домашнього в’язня. Та, як з’ясувалося, хлопцеві такого «аксесуара» не вистачило. Контролювати його пересування має дільничний, з яким Ігор ще не встиг познайомитися… А ще радіє юнак, що екзаменаційну сесію встиг скласти у грудні, а ті два заліки, які мають бути в лютому, не вважає проблемою — складе. У виші до його «ув’язнення» поставилися з розумінням.