У Львові медики допомагають відновитися воїну, який отримав повне ураження спинного мозку

Валентин Олексієнко — із Київщини. До великої війни він працював у торгівлі. Розповідає, що мав усе: сім'ю, добрі заробітки, країну, в якій хочеться жити.

«Я мав класне життя. Аби воно продовжувалось, а діти росли в безпеці - треба було щось робити. Тому я пішов захищати нашу країну», — наголосив він.

Уже на 20-й день повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до ЗСУ. Служив у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. Спершу був водієм-механіком, а згодом обійняв посаду заступника командира роти.

Травму Валентин отримав всередині минулого літа. Тоді була неймовірна спека, а він з побратимами саме рив капоніри — фортифікаційні споруди для танків. Аби змити бруд та освіжитися, військові вирішили скупатися в озері. Валентин пірнув і вдарився головою об дно. Він зламав шию та втратив свідомість.

«На березі, коли мене дістали з води, я прийшов до тями. Тіла вже не відчував. Перше про що подумав це про дружину. Попросив побратимів нічого їй не казати, бо думав, що скоренько відійде. Але, коли цього не сталося, зрозумів, що це вже щось недобре», — пригадує він.

Травмованого бійця привезли до харківської лікарні. Там медики діагностували Валентину повне ураження спинного мозку. Дружину готували до найгіршого. Казали, що чоловік може померти в будь-який день. Та він боровся. Боролися і лікарі - прооперували майже безнадійного пацієнта, встановили в перебитий хребет пластину та продовжували реанімаційні заходи.

Час від часу чоловік впадав у кому. За півтора місяці, коли Валентин все ще перебував на апараті штучної вентиляції легенів, його скерували до Львова, у центр UNBROKEN.

У реанімації з важким пацієнтом одразу почали займатися львівські ерготерапевти. Працювали над дрібною моторикою, вчилися заново рухати пальцями та кистями. Коли ж стан Валентина поліпшився, загроза життю минула і його перевели до звичайної палати, він почав займатися ще й з фізичним терапевтом.

Через 9 місяців щоденної реабілітації вдалося досягти неймовірних результатів. Попри те, що Валентин геть не відчуває тіла нижче грудей, він навчився самостійно керувати звичайним кріслом колісним і обслуговувати себе в побуті. Він щодня займається в тренажерному залі, зміцнює руки, які досі погано відчуває, і робить усе, аби відновитися максимально — наскільки це можливо з його травмою.

«Якщо я не буду працювати на повну, то звичайно нічого не відновиться. Навіть якщо зараз я досяг свого максимуму — це не страшно, адже я буду знати, що я хоча б спробував усе», — додав Валентин.

Реабілітація ветерана триває. Нині він продовжує працювати над тим, аби сповна відчувати пальці на руках і повноцінно рухати кистями.

«Мені казали, що я не виживу. Але я з тим „вироком“ не був згоден. Я буду жити далі заради дружини та двох своїх дітей», — підсумовує воїн.