Уламки повністю зрізали ніс: львівські медики допомагають військовому відновитися після поранення

37-річний Сергій Міхович зустрів початок повномасштабного вторгнення у рідному Кривому Розі. Тоді він взяв дружину і дочку та виїхав із ними у більш безпечне місце. Та вже у 2023 році Сергій отримав повістку і пішов служити у 13-ту бригаду оперативного призначення НГУ «Хартія», де здобув посаду зенітника.

Воював разом із побратимами на Харківщині та під Серебрянським лісом, де восени 2024 року отримав важке поранення.

«Пам'ятаю, нас накрили градами. Я тоді стояв біля автівки, а всередині машини був водій, який, на жаль, загинув. Я отримав сильні осколкові поранення, впав одразу на коліна, навіть не розуміючи що сталось. Мені одразу зрізало половину обличчя», — пригадує він.

Важкопораненого чоловіка терміново евакуювали до стабілізаційного пункту, а згодом у харківську лікарню. Там стан Сергія стабілізували та відправили на подальше лікування до Львова — у центр UNBROKEN.

Уже майже рік львівські спеціалісти роблять усе можливе, аби відновити обличчя захисника. Це багатоетапне і складне лікування. Розпочалося воно з видалення інфікованих та забруднених тканин. Згодом хірурги встановили пацієнтові у голову експандер — це гумова силіконова груша, що протягом трьох місяців розтягувала м’які тканини на обличчі Сергія, аби підготувати його до наступного етапу.

«Побачивши, що є вже достатній об'єм тканин, ми почали виконувати реконструктивну операцію носа. Для цього ми використали наявну шкіру та реконструювали спинку носа за допомогою аутотрансплантату — власної кістки лобної ділянки з перикраніумом. А для створення опори носа та формування його „крил“ ми використали ребро з хрящем», — розповів щелепно-лицевий хірург і керівник центру голови та шиї Олег Ковтуняк.

Попереду на пацієнта чекає ще один етап лікування. Лікарі мають пересікти клапоть на лобі - видалити судинну ніжку, яка живила кров’ю пересаджену шкіру, та зробити ще декілька корекційних операцій, аби досягти найкращого естетичного та функціонального результату.

Понад усе захисник, який вже майже рік живе у лікарняних стінах, мріє бути поруч із дружиною та дочкою. Каже: «Я дуже скучаю за ними. Звісно, вони щотижня приїздять на вихідних до мене і ми проводимо разом час, але я хочу бачити, як зростає моя вже 16-річна донька».