«Макрон захищає Україну, бо росія шантажує Європу»

Усі, хто цікавиться міжнародною політикою, в останні кілька тижнів особливо часто згадують прізвище президента Франції. Еммануель Макрон наробив багато шуму, а декого зі своїх колег приголомшив резонансною заявою про те, що не виключає у майбутньому залучення військ західних країн до захисту України. Господар Єлисейського палацу заявив: «…Щоби був сьогодні мир в Україні, ми не повинні бути слабкими. Ми повинні свідомо дивитися на ситуацію, з рішучістю, з волею, сміливістю сказати, що готові використовувати засоби для досягнення нашої мети, яка полягає у тому, щоб росія не виграла…» Спочатку не вірилося, що ці категоричні слова належать людині, яка упродовж багатьох років намагалася делікатно вгамувати російського самодержця, вмовляла його до стриманості. Макрон був таким собі «голубом миру». Зараз же він виглядає на войовничого «яструба справедливості». Що спричинило такі переміни у риториці і діях одного з провідних політиків світу, який до певної пори немовби перебував у тіні? Розмовляємо про це з очевидцем французьких реалій, народним депутатом України у Верховній Раді IV-V-VI скликань Андрієм Шкілем. Ось уже 11 років він живе у Парижі. До столиці Франції перебрався через політичні переслідування в Україні, до яких вдався режим Януковича. Але навіть на відстані пан Андрій нерозривно пов’язаний з Україною. І цілковито підтримує проукраїнські дії лідера країни свого перебування.

Прозрів після візиту у москву

— Метаморфози, про які ви кажете, я назвав би прогресом, — розпочинає свій коментар Андрій Шкіль. — Ще коли Макрон був тільки кандидатом у президенти, під час першого ж свого публічного виступу, на передвиборчому мітингу, він поміж іншого сказав: «Нині в Європі точиться війна. І безпека Франції залежатиме від того, яким чином Франція здатна буде протистояти воєнному викликові, який кинула росія Європі».

У нас ці військові дії на сході України характеризували м’якше — антитерористична операція, а Макрон чітко називав речі своїми іменами. Це його стиль, позиція.

Макрон такий, яким є. Але він був ще й дитиною французької політики, французької дипломатичної школи. Принцип тут такий: якщо ситуацію можна зупинити, з нею не треба боротися. Втім, коли стало зрозуміло, що росія становить небезпеку для Європи і для Франції, Макрон взявся захищати Європу і Францію. Це сталося і через те, що цього вимагав політичний істеблішмент Франції. Цього вимагали виборці, а не тільки влада.

Зміна позицій відбулася також у результаті переосмислення геополітичних подій після падіння берлінської стіни, після багатьох непростих розмов Макрона з путіним. Як наслідок — безпековий порядок денний Франції було переорієнтовано.

Перший же візит Макрона до москви завершився заявою президента Франції про те, що він… помилився у своїй виборчій кампанії, обіцяючи громадянам своєї країни до 2025 року звести до нуля використання ядерної енергетики. «Я помилився! — казав Макрон. — Я визнаю свою помилку. Цього не станеться! Франція нарощуватиме виробництво електроенергії через ядерний синтез, нарощуватиме виробництво ядерних двигунів, ядерних електростанцій і ядерного потенціалу. Ядерну енергетику буде визнано частиною „зелених“ технологій, бо вона завдає найменше шкоди довкіллю…»

Макрон модернізував свою обіцянку щодо ліквідації ядерного синтезу у Франції як явища, бо росія почала загрожувати, шантажувати Європу. Франції це торкалося меншою частиною, ніж інших країн, які залежали від російських енергоносіїв, але все-таки вона внесла 150 мільярдів євро до фонду розвитку ядерної енергетики. До 2027 року буде внесено ще стільки ж. Робиться все для того, щоб Франція стала енергетично автономною державою. Це також наслідки візиту Макрона до москви.

І надалі всі успіхи Франції у сфері оборони — спуск підводних човнів з атомними двигунами, зведення другого авіаносця — почали розгортатися на тлі російських загроз. У процесі боротьби за свій другий президентський термін Макрон заявив, що Франція не має і ніколи не мала червоних ліній щодо допомоги Україні. Україна хоче літаки «Міраж-2000»? Будь ласка! Тільки про це Україна має заявити, повідомити, що їй потрібно — і тоді зможе брати ці літаки. Франція без жодних застережень передала б їх, бо має повністю замкнутий цикл їх виробництва. От тільки Україна не захотіла ці літаки брати. Є багато причин цього. А «Міражі» (аналоги F-16) зараз списують, ріжуть на металобрухт. Франція зараз повністю перейшла на «Рафалі», аналоги F-35…

Слова французького президента про західні війська в Україні прозвучали не тільки через складну ситуацію у нас на фронті, а й, значною мірою, внаслідок того, що закоркувалися стосунки між Україною і Сполученими Штатами. Через те, що внаслідок передвиборчої міжпартійної боротьби у США зупинилося фінансування українських Збройних сил. На цьому тлі світ, політичні еліти Європи чекали на голос Франції, найпотужнішої військової держави континенту, найпотужнішого після США виробника і експортера зброї - відповідно, одного з гарантів безпеки Європи у рамках НАТО. Мовчання було б сприйнято французьким політикумом як щось незрозуміле. І цей голос прозвучав. У кінці лютого Макрон скликав у Парижі зустріч лідерів 20 країн Європи і Північної Америки. На ній було тільки одне питання: яким чином допомогти Україні без жодних обмежень. Тепер знято всі червоні лінії. І Макрон сказав про ймовірність розташування на теренах України іноземного військового контингенту. Франція уже готова була забезпечити логістику і підтримку розташування такого контингенту. Властиво, інших питань на конференції не порушували. Всі решта було проговорено давно, вони були зрозумілі.

— Що мав на увазі Макрон під західними військами в Україні? Це повинен був бути повноцінний військовий контингент зі зброєю чи інструктори, радники?

— Якщо вслухатися у слова Макрона, то мова йшла про європейське об'єднане військове формування. Він не сказав про прикордонників. Далі вже коментували в його урядовому Кабінеті…

— Навіть Зеленський коментував…

— Зеленський уже коментував коментарі. Я теж можу коментувати: якщо Франція у своїй ініціативі буде сама, а всі решта країни її не підтримають, тоді в Україну може приїхати хіба що технічний персонал без зброї… Прикордонники, які охороняють кордон між Україною і Польщею, Європейським Союзом, це — технічний персонал? Як на мене — так. Чи мають вони зброю? Так.

Якщо Україна переступить бар'єр і погодиться прийняти французькі літаки, то технічний персонал, який обслуговуватиме ці літаки, буде військовим? Так. Це не будуть інженери із цивільної авіації, це будуть військові інженери, військові механіки, у них, звичайно, буде зі собою табельна зброя…

Макрон поставив питання: чи готова Європа перестати боятися переступити червоні лінії, які малює путін? Якщо Європа на це здатна, тоді він здатен на все. У тому числі - на надсилання в Україну, у випадку необхідності, військового контингенту.

Так говорить Макрон. А Зеленський каже: нам нічого, крім грошей, літаків і оснащення, не потрібно. Він це ствердив в інтерв'ю для французького телеканалу. Я дивився його — не найкраще інтерв'ю, скажу вам відверто. Значно краще було би без нього… Зеленський трошки зіграв на полі французької опозиції, яка, як і кожна опозиція, не підтримує свого президента, особливо — з такими повноваженнями. Багато питань президент Франції може вирішити сам, він володіє всіма важелями. Якщо ухвалить рішення, щоб 40 тисяч французьких військових були в Україні - вони будуть там за якихось два тижні. Питання до України…

Привернув до України навіть радикалку Лє Пен

— Ми бачимо, як змінився Макрон, а як за два роки російсько-української війни змінилися суспільні настрої у Франції? Чи вплинув на позицію своїх громадян французький президент?

— У Франції суспільні настрої завжди були на боці атакованого. росія безпідставно атакувала Україну. Коли спочатку путін напав на Крим і схід України, у Франції це сприйняли лише як сенсацію. А коли відбулася повномасштабна інтервенція, це стало для французів голосною трагедією. Люди, які мають перспективні плани, інвестиції, дітей-внуків, чудово розуміють: якщо ця війна завершиться перемогою агресора, то Європа буде у значно більшій небезпеці і соціальні проблеми будуть значно гострішими, ніж зараз. Тому відчуття небезпеки посилило прихильність французького суспільства до України. Вона і так була достатньо високою. Коливання було незначним, великих хитань нема — а є стабільна і постійна підтримка України.

Якщо ж говорити про розмір фінансування, постачання зброї, то тут картина більш строката. Але насправді це не істотно, бо йдеться тільки про суспільну думку — а всі питання безпеки держави делеговано владі.

Для розуміння, що відбувається. Політикум — це найактивніша частина суспільства. Відбувся діалог між прем'єр-міністром Франції Габріелем Атталем і лідеркою опозиції Марін Лє Пен. Лє Пен критично заявила на адресу Макрона: «Як він може говорити про скерування військ в Україну? Ви хочете, щоб сюди, у Францію, прийшли російські війська?» На це Атталь відповів: «Не треба, щоб сюди йшли російські війська, пані Лє Пен. російські війська вже стоять тут! Ви, пані Лє Пен, керуєте одним із російських батальйонів, які воюють за росію і проти того, щоб Франція підтримувала Україну. Ви завжди підтримували росію більше, ніж Україну. Підтримували у всьому!»

Як на мене, дуже сильна відповідь французького прем'єра! Його рівень підтримки у Франції сягає 70 відсотків.

До слова, тепер позиція Лє Пен щодо України кардинально змінилася. Недавно вона заявила: «Вдершись в Україну 24 лютого 2022 року, росія спровокувала війну на порозі ЄС і геополітичну кризу, безсумнівно, найдраматичнішу за останні 20 років. Українській нації наша повага і підтримка!»

Ось що позиція Макрона у Франції робить! — змусила «перевзутися» навіть Лє Пен.

— Кажуть, що Макрон в особі Атталя готує собі політичного спадкоємця…

— Це трохи так не працює у Франції. Все залежить від подальших кроків цього функціонера. Атталю треба трохи побути главою уряду, а потім вчасно піти, не забравши із собою вантаж прем'єрських проблем, які завжди існують. Традиційно французькі прем'єри рідко ставали президентами. Але Атталь — молода, перспективна людина, він може претендувати на найвищу посаду у країні.

Президент Франції не хоче повторення Мюнхена

— Як оцінює військові ініціативи Макрона французька преса? Кажуть, журналісти пишаються президентом через те, що він такий рішучий у питанні України. І водночас начебто висміюють безвольного німецького канцлера Шольца…

— У країнах старої демократії, у французькій пресі старої школи реагують завжди специфічно: спочатку — іронія, а потім — інформація. Французькі журналісти прихильно поставилися до позиції Макрона. Першою чергою, підтримують його тезу: не має права демократична Європа зважати на червоні лінії, які накреслив диктатор, узурпатор, які накреслила країна, яка вбиває свою політичну опозицію (мають на увазі смерть Олексія Навального). Три головні видання країни — ліва «Ліберасьон», центристська «Ле Монд», права «Фігаро» — всі в унісон підтримали цю думку. З різними акцентами, з різним ступенем іронії, але підтримали.

Щодо Шольца. Він сам дав привід, щоб його дії так коментували. Макрон сказав: Франція не мала червоних ліній у підтримці України тоді, коли дехто забезпечував її тільки шоломами і спальними мішками. Всі зрозуміли, кого мав на увазі Макрон. Він дав зрозуміти, що між союзниками немає згоди, що головним гальмом у знятті червоних ліній для допомоги Україні є Берлін. І це правда. Німецький канцлер у кожному своєму виступі підкреслює: ми не можемо дати Україні Taurus, бо це сприятиме ескалації…

Протистояння між Берліном і Парижем зараз стало особливо відчутним на тлі їхнього різного ставлення до ролі США. Якщо Німеччина вважає, що всю безпеку в Європі мають гарантувати Сполучені Штати і європейські країни, то Франція, у тому числі всі попередники Макрона (впевнений — і всі його наступники) вважає, що безпеку на континенті, першою чергою, має забезпечувати Європа з допомогою Сполучених Штатів. Є відмінність і у ставленні двох країн до України. Німеччина далека до українських справ, вважає, що Київ зі своїми проблемами має апелювати найперше до Вашингтона, хоча Німеччина географічно знаходиться ближче до нас. Париж стоїть на інших позиціях: Європа має бути продуцентом власної безпеки у рамках НАТО, Європейського Союзу. І рівень небезпеки на європейському континенті має бути визначено якщо не у Парижі, то бодай у Брюсселі. Але точно не у Вашингтоні.

У Франції розуміють: якщо, не дай Боже, у нинішній війні переможе росія, то першими, хто від цього страждатиме, будуть французькі військові, які стоять у Латвії, Литві, Естонії і у Румунії. І першою реагувати на російське просування повинна була б Франція, яка має ядерний потенціал, повний цикл авіаракетного виробництва. У будь-якому випадку ця важка ноша ляже на плечі Франції, незалежно від того, буде чи ні активно включатися до захисту від росії Америка. Ось у цьому і полягає протистояння. Воно зрозуміле для французької преси, французького читача-глядача-слухача.

Німецькі опозиціонери канцлера Шольца займають ту ж позицію: не може бути червоних ліній, які накреслює диктатор, і не може демократія дотримуватися саме цих червоних ліній. Німецькі опозиціонери нагадують, що французи мали рацію щодо Сирії, коли закликали закрити небо над цією країною. Але тоді відмовив Вашингтон, і ми маємо завершення всіх конфліктів «Арабської весни», крім Сирії. Бо на поступки москві пішов колишній президент США Барак Обама.

Французи наводять іншу історичну паралель — про Мюнхен (Мюнхенська угода — підписаний на Мюнхенській конференції 29−30 вересня 1938 року міжнародний документ про приєднання частини Чехословаччини до Німеччини. Угоду було укладено між гітлерівською Німеччиною, Італією, Великою Британією та Францією — за відсутності представників Чехословаччини (попри те, що предметом конференції були її державна територія та суверенітет над нею — Ред.) Це стало фактично лейтмотивом виступів Макрона: Європа не має права допустити наступного Мюнхена. Франція, яка проспала формування цього Мюнхена у 1938 році, щоб пожертвувати Чехословаччиною і нагодувати диктатора гітлера, цього разу з нами, з політичною силою Макрона, не проспить.

Макрон приїде до Києва, коли знайде Україні більше союзників

— Чому уже тричі відкладають візит Макрона в Україну? Кажуть, щоразу це робили за ініціативою Парижа. І що може привезти до Києва у своєму портфелі французький президент?

— Тут все легко аналізувати. Згадайте: спочатку був візит Макрона до Чехії, потім міністр закордонних справ Франції поїхав до балтійських країн. Були телефонні розмови французького керівництва із лідерами Хорватії, Словенії та інших «молодих» країн в ЄС і НАТО. Це пов’язано з тим, що Макрон хоче привезти у Київ перелік держав, які здатні передовсім не зважати на червоні лінії, які провела москва та її диктатор. Інакше кажучи, Макрон хоче переконатися у здатності цих країн забезпечити формування наземної присутності обмеженого військового континенту із західної Європи — щоб це не значило. Ось цей пакет-домовленостей між державами і збирається привезти до Києва Макрон. Франко-чесько-литовський союз вже існує. Але цього мало. Макрон був розчарований ситуацією із Польщею. Недаремно на згаданій вище конференції у Парижі польський президент Дуда сидів біля нього, але реакція його країни, якій загрожує найбільша небезпека після України, була млявою…

Думаю, поїздку Макрона в Україну затримує саме цей пакет. Коли його буде сформовано, коли у ньому буде не менше п’яти країн, тоді цей візит відбудеться. А далі вже працюватиме Єлісейський палац, особисто Макрон, над тим, щоб розширити список активних союзників України.