У «Школі Свободи» пароль до вай-фаю — «Слава Україні»

Пришвартований біля Таллінна круїзний лайнер «Ізабель» став прихистком для українських біженців.

Приватний бізнес надав судно, а влада забезпечує умови: проживання, триразове харчування, медичну та фінансову допомогу.

Заходимо через охоронний пункт на лайнер. Вказівники й узагалі усі вивіски та оголошення тут продубльовано українською.

Представник Департаменту соціального захисту веде нас на найвищий, 11-й поверх судна, звідки відкривається панорама на Фінську затоку з одного боку, та «скляний» Таллінн із іншого.

На «Ізабелі» зустрічаємо дітей, які бігають чи бавляться іграшками, батьків, які наглядають за малечею, і поважних панянок, які вдивляються у далечінь… На цьому «морському готелі» — 1600 українців, які вимушено виїхали з дому, з них 444 дитини. Загалом на кораблі може поміститись у 600 каютах понад 2 тисячі осіб. Каюти нагадують скромний готельний номер: велике двоспальне ліжко, телевізор, ванна кімнатка.

Місць для сушіння одягу не вистачає, тому дитячі речі розвішані по всіх поручнях у коридорі.

По цілій Естонії є 50 місць для проживання українських біженців. Маленька країна з населенням 1 мільйон 400 тисяч осіб прийняла 110 тисяч біженців (у тому числі «транзитних»). 60 тисяч з них залишились у країні, а 20 тисяч скористалися послугами соціальних служб.

«Учора приїхали — треба шукати роботу»

Пліч-о-пліч сидять Наталя та Сергій. Вони з Нової Каховки на Херсонщині.

До останнього не хотіли покидати рідний дім, але коли ракета прилетіла просто в город і утворила величезну вирву, прийняли рішення — виїхати у безпеку. Чи вцілив будинок, не знають, зв’язку з батьками нема. Коли говоримо, у пані Наталі з’являються сльози на очах, а її чоловік, зажурившись, схиляє голову… Приїхали в Естонію кілька днів тому, чекають на оформлені документи й уже шукають роботу. Крізь сльози жартують, що це їх медовий місяць.

Утім, вони мають час для адаптації. На лайнері можна жити впродовж чотирьох місяців, далі - варто знайти роботу. Звісно, зі знанням естонської працевлаштуватись легше, тому для біженців організовані курси вивчення мови. Для українців ця фіно-угорська мова непроста, тим не менше, є позитивні приклади працевлаштування: навіть на кухню лайнера найняли українок для приготування їжі. Представники влади кажуть, що знайти роботу не проблема, головне — бажання.

Психологічна реабілітація — у пріоритеті

Поруч у місті під патронатом місцевої влади облаштували «Центр для біженців».

Тут українці можуть отримати всю необхідну допомогу: оформити ID-документи, виплати, карту на безплатний проїзд транспортом, переглянути вакансії на ринку праці та пропозиції з оренди й одержати юридичну консультацію. Прожиткова допомога для родини з трьох осіб — 200 євро на першого дорослого, 160 — на другого й 240 євро — на дитину. Це такі самі цифри, як і для естонців.

Попри те, що в Україні візити до психолога ще не стали елементом масової культури, в Естонії такій допомозі приділяють особливу увагу. Для цього у Центрі є два спеціалісти, українці, які допомагають адаптуватися до життя далеко від дому.

29 учителів-біженців

Поки дорослі займаються паперовими чи іншими справами, діти обов’язково мають відвідувати школу.

«Школу Свободи» облаштували за рекордні чотири місяці: навесні прийняли рішення про відкриття, а 1 вересня вже залунав перший дзвоник. Приміщення не було пристосоване до навчального процесу, тому деякі офісні кабінети довелось перебудовувати. До речі, ремонт й зараз триває, його роблять українці.

Для навчального закладу таку назву обрали не просто так: по-перше, неподалік розташована площа Свободи, а по-друге — у цій війні українці борються саме за Свободу. Пароль до Інтернету тут теж промовистий — «Слава Україні».

Зараз тут навчаються 573 українські учні (7−11 клас). Навчальний процес облаштований таким чином, аби підлітки могли адаптуватися до естонського суспільства, соціалізуватися (60% - навчання естонською) і при цьому не забути рідну мову. Тому деякі гуманітарні предмети: музика, малювання тощо — вивчаються естонською, для, так би мовити, мовного занурення; інші ж предмети, наприклад, математика — викладаються українською. Але за естонською програмою. Український вчитель отримав два підручники: естонською і російською, тому, підгледівши у посібник, може викладати українською. До слова, навчання в Естонії зараховується в Україні.

Прогулюючись школою, помітила в кабінеті біології рух. Це Світлана Дудник наводила лад після уроку і ставила на місце пробірки. Вона — кандидат наук, лише на сервісі з публікації наукових матеріалів Google Scholar у неї в авторстві та співавторстві понад 20 пошукових сторінок праць.

Зараз же вчителює, викладає біологію. Жінка родом із Бучі, проживала на паралельній до знаменитої вулиці Яблуневої (вулиця, по якій наступали рашисти, і де купа знищеної російської техніки). Наразі пані Світлана облаштувалась з родиною в Таллінні. Молодший син пішов до іншої школи, а донька тут вже давно освоїлась, бо здобувала в Естонії вищу освіту.

Із 84 шкільних працівників — 29 українських педагогів, що, як і пані Світлана, навчають дітей українською.

Синьо-жовта Естонія

Підтримка України відчувається в столиці Естонії, без перебільшення, на кожному кроці. І це стосується не лише прийому біженців, а й символічних речей. Поруч з естонським, на будь-якій офіційній установі - прапор України, будинки підсвічені синьо-жовтими кольорами. А при знайомстві естонець обов’язково запитає, чим може допомогти. До речі, третину свого оборонного бюджету Естонія скерувала на допомогу Україні.

Естонці так само, як і ми, щиро радіють українським перемогам, зокрема, звільненню Херсону. І сумують через українські втрати. Загалом, естонці чітко усвідомлюють, що українці ведуть моральну війну з аморальним ворогом. Зрештою, «обличчя» совєцького режиму вони бачили й відчули так само, як і ми…

Публікація підготовлена в межах навчального візиту у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії.