«Низький уклін вам, дорогі батьки, за те, що виховали добрих синів»
У Львівському музичному ліцеї імені Соломії Крушельницької відкрили Меморіальні дошки пам’яті колишнім випускникам ліцею, які віддали життя за волю і незалежність України
Філіп Вербовський та Роман Козар давно закінчили музичний ліцей, але тепер навічно повернулися у свою рідну Альму матер. 21 березня 2024-го було відкрито пам’ятні дошки цим двом хлопцям, які у час повномасштабного вторгнення пішли боронити рідну землю від рашистських окупантів.
Заступник директора ліцею з виховної роботи Ярослав Джурик на відкритті зізнався, що не раз організовував і проводив за 50 років своєї роботи у навчальному закладі цікаві заходи. Але такий сумний, як сьогодні, на його педагогічно-виховній ниві - вперше. «Важко говорити, — каже Ярослав Андрійович, — коли дивишся на ці портрети молодих хлопців, які загинули у боях за нашу незалежність і волю. Гинуть невинні люди, яким би жити і творити, навчатися і створювати сім'ї, яким би будувати гарне українське життя. До таких належать двоє наших випускників — Філіп Вербовський та Роман Козар».
Зворушливим на відкритті пам’ятних таблиць був виступ директора ліцею — Левка Мироновича Закопця. «Герої не вмирають», — саме так написано на цих меморіальних таблицях. — Низький уклін вам, дорогі батьки, за те, що виховали таких добрих синів. Дякую вам…". Більше Левко Миронович не міг говорити — дорослий чоловік плакав, бо для нього кожна дитина, яка вчиться у ліцеї, чи вже завершила навчання — як рідна. За всіх вболіває однаково…
— Директор пам’ятає і багато вчителів, які зараз тут присутні, що мій Філіп був знаменитістю, — сказала мама Філіпа Ольга Вербовська. — Філіп багато робив у школі і доброго, і… різного. Він був хорошим музикантом, але з 2015-го пішов воювати, оскільки був надзвичайно патріотичним. Попри те, що був життєрадісний, світлий і веселий, дуже хотів жити. Мій син загинув у 2022 році, захищаючи нас і свою Україну.
На відкриття Меморіальної таблиці Роману Козару приїхала його мама — Ольга Козар.
— У мого Романа було дуже багато друзів, бо він був надзвичайно приязний, — сказала пані Ольга. — У музичному ліцеї імені Соломії Крушельницької він провів найкращі роки свого життя. Любив однокласників, шанував вчителів. Тут формувався його світогляд. Коли почалася повномасштабна війна, мій Роман пішов добровольцем. Прийшов у військкомат — спочатку його не брали. Лише через місяць. Якось син прийшов з роботи і каже: «Мамо, мені прийшла повістка». Я дуже переживала. Роман воював на херсонському напрямку, часто телефонував, як тільки випадала нагорода. Розповідав, як радо їх зустрічало там населення. Сумна звістка про те, що мого сина забрала ця війна, прийшла несподівано. Загинув Роман миттєво від ворожого дрона у районі населеного пункту Вербове. Я дякую керівництву школи, що увічнили пам’ять про мого сина. Бо, справді, Герої не вмирають, і вічна їм пам’ять…
Після урочистого відкриття Пам’ятних таблиць у ліцеї учні запросили присутніх на концерт.
