Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Чому назвав мера «істотою»? Господь казав: «Я є істота…»

Як підприємці з Нового Роздолу, які називають себе журналістами, тероризують місцеву владу

Після законної відмови надати закриту інформацію Ярослав Путас грубо образив голову новороздільської громади Ярину Яценко... Скріншот із відеосюжету ГО «ІА «Інфоскоп» в Youtube
Після законної відмови надати закриту інформацію Ярослав Путас грубо образив голову новороздільської громади Ярину Яценко... Скріншот із відеосюжету ГО «ІА «Інфоскоп» в Youtube

Боюсь помилитися, але головною темою розмов жителів 38-тисячного міста Нового Роздолу нині є не ціни, не погода і навіть не події на фронті. А «війна» місцева. Ледь не на кож­ному кроці тут чуєш про те, що «голова міської ради Яценко вдарила журналіста». Люди переглядають в Інтернеті відео, на якому жінка нервово кидає ручку, телефон, зривається з-за столу і намагається дати ляпаса інтелігентному з ви­гляду (в окулярах і з «професорською» борідкою) чоловікові у червоній куртці. Та й «вестерний» заголовок цього сюжету інтригує: «Яценко перша кров». То що такого коїться у Новому Роздолі? Із резонансним конфліктом розбирався кореспон­дент «Високого Замку».

«Нас попереджали: беріть із собою таблетки…»

Ми вислухали всі сторони ін­циденту, поговорили з очевид­цями, дали слово експертам.

Ось що пояснила голова Но­вороздільської територіаль­ної громади Ярина Яценко:

— 17 жовтня відбулося черго­ве засідання виконкому міської ради. Про його проведення, по­рядок денний на сайті ради було повідомлено за тиждень.

Традиційно розпочинаємо роботу з публічної частини, де обговорюємо, для прикладу, пи­тання бюджету, реалізації про­грам, початку опалювального сезону, приватизації квартир… У порядку денному бувають і «чутливі» питання: про опіку над дітьми, неповносправними, про надання одноразової допомо­ги тим, хто її потребує, пере­важно — хворим, про позбав­лення батьківських прав. На жовтневому засіданні розгляда­ли питання усиновлювача, щодо якого відкрито кримінальне про­вадження (його звинувачували у домаганні до своїх неповно­літніх дітей). Тобто йдеться про персональні дані, які не можна розголошувати третім особам. Коли беремо відповідні заяви у людей, вони дають згоду на збір, обробку, але не на поши­рення персональних даних. Про це повідомляємо всіх присут­ніх на виконкомі, перед розгля­дом делікатних питань сторон­ніх просимо покинути зал.

Того разу перед початком засідання до нас, назвавшись журналістом, вкотре прийшов зі своїм оператором і кількома камерами керівник громадської організації «Інформаційна аген­ція «Інфоскоп» Ярослав Путас. Вимагав надати порядок ден­ний і всі проєкти рішень. Я ска­зала йому про певні обмеження. Зрештою, доручила керуючому справами підготувати для цьо­го прохача документи зі знеосо­бленими даними…

Почалася перепалка. Пан Пу­тас вимагав повний документ. Я цитувала законодавство, на під­ставі чого він не може проси­ти про це. Путас розмахував ру­ками, дуже близько підходив до мене. Потім почав мене обража­ти, принижувати. Однією з його фраз була: «Подивіться всі: ця істота не дає мені документів!». І я не стрималася… Зреагувала не на конкретне слово, а на за­гальну ситуацію. Такі сцени, як того дня, тривають багато міся­ців. Це була спланована акція. Нас намагалися спровокувати. За кілька днів до засідання опе­ратор «Інфоскопу» попереджав двох членів виконкому: беріть із собою таблетки…

Журналісти мають з повагою, а не зверхньо ставитися до ін­ших, бути неупередженими, до­тримуватися професійних стан­дартів і етики. Нічого цього у роботі пана Путаса і його ко­лег немає. Якщо подивитися на ролики «Інфоскопу» в Ютубі, ін­формацію там подають одно­боко, маніпулюють нею. Людей обзивають, дають їм клички. От приклад. У місті висаджували дерева. Замість того, щоб на­лежно представити керівника комунального підприємства, на­звали його Миколою Пипкою…

Можна говорити про інфор­маційний булінг, тиск представ­ників «Інфоскопу» на працівників міської ради. Торік від цих жур­налістів надійшло понад 300 за­питів на публічну інформацію, цього року — понад 500. Запити надсилають, швидше за все, не з метою отримання інформації. Бо коли у міськраді призначали час для ознайомлення з доку­ментами, у половині випадків ці журналісти не з’являлися. Всу­переч закону вони не оплачують за підготовлену інформацію, об­сяг якої перевищує 10 сторінок. У 2022 році Ярославу Путасу було виставлено 16 таких рахун­ків, члену його організації Ігорю Мацкулі - два. Жодного з них не оплачено. У цьому році із двох таких рахунків пан Путас опла­тив один, а очолювана ним ГО «Інфоскоп» — лише чотири із 17.

Спостерігається дубляж кло­потань. Скажімо, запит робить пан Путас, потім запит такого ж змісту надає представник «Ін­фоскопу» Мацкула, згодом — ще хтось із цієї організації. На кожен їхній запит, витрачаючи хмару часу, змушені відповіда­ти — бо так каже закон. Части­ну інформації їм надаємо, у де­яких випадках відмовляємо, бо йдеться про те, що не підлягає розголошенню. Наприклад, нас запитували про об'єкти критич­ної інфраструктури, про броню­вання військовозобов'язаних, програми, які у своїй роботі ви­користовують виконавчі органи та інше. Ми навіть зверталися в СБУ, щоб перевірити, для чого у час війни збирати таку інфор­мацію.

Люди, які називають себе журналістами, були депутата­ми, мають свій бізнес у місті, фермерське господарство, ве­дуть різні справи. Щоправда, не завжди сумлінно. Для прикла­ду, взяли в оренду комунальне приміщення, користуються ним — але жодного разу не заплати­ли за це у міський бюджет. На ін­шій території, якою вони корис­туються, до речі, було вилучено незаконну заправку. Водночас жодних перешкод у веденні їх­нього бізнесу міська рада не чи­нить. Вони хотіли викупити зе­мельну ділянку — ми затвердили їм ціну, чекаємо, коли куплять цю ділянку.

Із незаконними діями цих осіб боролися попередні голо­ви міста, вигравали у них судо­ві позови про захист честі і гід­ності, ці особи зобов’язані були дати спростування…

У нас кричуща ситуація із мобілізацією. Територіаль­ний центр комплектації і соці­альної підтримки серед інших вручав повістки і представни­кам «Інфоскопу», але вони не з’являлися у ТЦК. Відмовили­ся від проходження медогля­ду. У зв’язку з цим відкрито кри­мінальні провадження. Від них звучали заяви про «незаконну війну», «ми — громадяни світу». Мене вразило відео у Тік-Току, зняте представником «Інфоско­пу», який ігнорує повістки. Воно було підписано так: «Комнатные рембо ТЦК раздают повест­ки». А людина, яка законно роз­давала ці повістки, перебуває на контракті у ЗСУ із 2018 року. Вона стримувала ворога під Ма­лином, на Запоріжжі. Мала де­кілька контузій, була поране­на, а тепер через стан здоров’я працює у ТЦК. Не комісувалася з армії…

Представники «Інфоскопу» виводять людей на емоції, на­магаються спровокувати їх. Розповідають, що робили б, аби не йти в армію. Вважаю це під­ривом обороноздатності країни.

17 жовтня засідання нашо­го виконкому так і не відбулося, його було зірвано. Я пережила стрес. Сама не є гіпертоніком, у мене завжди понижений тиск. А після «спілкування» з Ярос­лавом Путасом він зашкалю­вав, показував понад 180. Мені стало зле, викликали «швидку», потрапила до лікарні. За моєю заявою у поліції відкрито кримі­нальне провадження про хулі­ганство.

У нас були випадки, коли представники «Інфоскопу» від­мовлялися покинути засідання, де розглядали закриті питання. Щоб не розвивати конфлікт, ви­ходили всі члени виконкому.

Чи мала я намір побити жур­наліста? Звичайно, ні. Але то був випадок, коли чаша терпіння пе­реповнилася, коли хамство пе­рейшло межі. Хотіла захисти­ти себе як жінку, перед очима якої розмахують руками. За­хиститися як посадова особа, якій не дають розпочати робо­ту державного органу. Якби таке сталося вперше — моя реакція, можливо, була б іншою. Але так триває постійно. Через зрив за­сідань від весни ми викликаємо поліцію.

«Де вони взяли ті журналістські посвідчення?»

Про «НП» на резонансному засіданні висловилися інші чле­ни виконкому.

Анатолій МЕЛЬНІКОВ, ке­руючий справами:

— Під час самого інциденту мене не було у залі: на прохан­ня голови пішов готувати до­кументи зі знеособленими да­ними — без прізвищ, імен, по батькові. Бо ми не уповноважені їх оприлюднювати. Навіть коли одна стороння людина отрима­ла б персональні дані без зго­ди їхнього власника, це вже по­рушення закону! Є відповідна стаття про недоторканність при­ватного життя. Тому, хто неза­конно розповсюдив персональ­ні дані про людину, загрожує кримінальна відповідальність.

Михайло ГУЛІЙ, перший заступник міського голови:

— Того дня Ярослав Путас по­стійно провокував. Весь час ка­зав: ми вас викриємо, то не так ви робите, то не те ви робите… Ярина Володимирівна сиділа на своєму місці, він над нею стояв. Це тривало хвилин 20, прини­жував її як людину — в Ютубі по­казано лише шматок інциденту. Потім сказав: ти — істота, ти від­повіси!

Цинізм представників «Ін­фоскопу» проявився і після того, як у Володимирівни стався нервовий зрив і до неї викликали «швидку». Медики піднялися у кабінет голови, щоб надати їй допомогу. Я виходжу з кабіне­ту — може, жінці будуть робити укол. У цей час з камерою туди вриваються представники «Ін­фоскопу». Кажу: «Що ви будете знімати? — як її оголюють, дають укол?». У відповідь: «Ви пере­шкоджаєте журналістській ді­яльності!». А потім написали за­яву, що я їх побив…

Наступного дня ми таки про­вели виконком. А потім — сесію. Представники «Інфоскопу» зно­ву прийшли з камерами. Запи­тують у секретаря міськради: чи готова очолити місто, якщо міський голова зляже?

Ці люди не вперше зрива­ють роботу виконкому. Теле­фонуємо у поліцію — і вони те­лефонують туди та кажуть про перешкоджання журналістській діяльності. А ми констатуємо факт, що вони зловживають сво­їм статусом.

Наскільки мені відомо, па­нам Путасу і Мацкулі вруча­ли повістки, але вони у ТЦК не з’являлися. Був конфлікт. Мац­кула наїхав машиною на ногу військовому. На адресу поліції ТЦК скерував прохання про си­ловий привід. Поліція викону­вала його. І тут знову — камери, зйомки, крики.

Ольга ШЕЛУДЬКО, заступ­ник головного лікаря Ново­роздільської міської лікарні:

— Коли на виконкомі доходить до блоку конфіденційних пи­тань, завжди з’являються пани Путас і Мацкула. Мовляв, чому розгляд закритий? Голова, за­ступник сотні разів їм поясню­ють, що це — не публічна інфор­мація, що її охороняє закон. Не хочуть чути. Вони хочуть скан­далу. Так було і того разу. Путас провокував голову. Ярина Воло­димирівна сидить у кріслі, а він ходить ззаду. Щоб щось відпові­сти, їй треба повертатися назад і голову піднімати.

Голова каже керуючому спра­вами роздрукувати проєкт рі­шень без закритих даних. А Пу­тас далі чіпляється. Голова до нього: «Вийдіть з приміщення!». А Путас тоді до свого операто­ра: «Славік, знімай, бо ця істо­та…» — і пальцем прямо в лице, ледь не в око… Після цих слів Ярина Володимирівна штовхну­ла його у плече, намагалася різ­ко випровадити. А Путас: «О, тут б’ють журналістів!».

Як лікар-терапевт помітила, що у міського голови руки трем­тіли, лице змінилося, зеленіє - ознаки нервового зриву. Пі­дійшла: «Може, дати води?». А вона: «Вийдіть зі мною, бо мені щось зле». Піднялися в кабі­нет. Я взяла її руку, щоб помі­ряти пульс — 120 за норми до 76. Ніхто не мав заспокійливих крапель, таблеток. Я викликала «швидку»…

Не знаю, чи знайдеться хто у місті, хто скаже про цих людей позитивне слово. Де вони взя­ли ті журналістські посвідчення? Хто їм їх видав?

Лідія ГОВДУН, завідувачка дитсадка у с. Березині:

— Так тиснути на голову — і ма­шина не витримала б…

«Я маю подивитися, з ким ця влада спить…»

Кореспондент «Високого Замку» хотів вислухати і керів­ника ГО «ІА «Інфоскоп» Яросла­ва Путаса, на Ютуб-каналі якої розміщено сюжети про «крива­ві» події у міськраді. Судячи із заяв пана Путаса, він — постраж­далий. Його «били», йому «пере­шкоджали». У таких випадках жертва має бути зацікавлена у широкому роз­голосі. Тому здивувало, що пропози­цію почути з його уст деталі інциденту Ярослав Любомирович сприйняв без ентузіазму. Висловив застереження. Зокрема попросив, щоб перед розмо­вою я скинув якісь свої публікації, аби він міг переконатися у моєму «світо­глядному баченні». Для чогось натякав на наших спільних знайомих у Новому Роздолі…

Після моїх зауважень про відхилен­ня від теми таки домовилися про зу­стріч. Та коли приїхав і зателефонував пану Ярославу, він сказав, що у Новому Роздолі його… немає. Мовляв, я з ним не домовлявся. І додав: «Бігме Боже, я би з радістю з вами перетнувся…»

Тоді запропонував пану Путасу по­спілкуватися у телефонному режимі. Він погодився. Ось дещо занотованого із цієї розмови…

«Я за освітою — історик, юрист і дер­жавний управлінець. Мені 50 „з копій­ками“ років. У тому житті знаю все, що треба знати і що не треба. Інформа­ційна агенція „Інфоскоп“ створена для того, щоб боротися з корупцією. Вона не для того, щоб владу причісувати за шерстю, а навпаки — щоб робити це проти шерсті. За життя цієї агенції зро­блено десь тисячу „з копійками“ запи­тів. А все через те, що Новороздільська міська рада не має відображення своєї діяльності ні через засоби масової ін­формації, ні через свій інформаційний ресурс. Його немає взагалі у принци­пі. Маючи певні знання в юриспруден­ції, завжди звертаюся по документ. Не прошу пояснень. Цей документ я сам проаналізую і віддам людям, щоб вони подивилися. Це основне завдання ме­діа…».

Запитав пана Путаса, чому він пока­зав урізане відео конфлікту, через що у глядача може скластися хибне уявлен­ня. На це почули, що «Інфоскоп» пока­зав поки що тизер (на зразок анонсу):

— Ми покажемо і повне відео. Там ні­чого не було крамольного…

Далі між нами відбувся такий діалог:

— Члени виконкому кажуть, що ви образили міського голову словом «істота».

— А ви знаєте, що таке «істота»? Істо­та — це класний термін. Істотність важ­лива. Я коли в суді виступаю, то кажу: істотні факти.

— А коли ви жінку називаєте «істо­тою»…

— Так-так, вона — істота. Звернімося до стовпа української літератури — Лесі Українки. Істота — людина!

— Якби у вас чи у ваших близьких тицьнули пальцем і сказали: «Ти — істота!». Як би на це зреагували?

— Класно! Тому що Творець, Господь казав: «Я — є Істота…»

— Не відчуваєте, що виявили за­багато емоцій? Журналісти мають бути стриманими…

— …Я маю зайти подивитися, що їсть ця влада. Як вона спить? Як вона вдяга­ється? З ким вона спить?

— Журналісти повинні з повагою ставитися до приватного життя…

— Влада — це пес, який має мене й інших обслуговувати, пильнувати. Якщо вона цього не робить, то не вико­нує своєї функції. Журналіст — четверта влада, яка має висвітлювати ті речі, які утаює та сама влада про себе…

Ярослав Путас заперечив закон­ність закритих засідань, на яких роз­глядають чутливі питання.

— Заїдьте у місто Миколаїв і запитай­те, чи існує закрите засідання? Звер­ніться до пана Садового і запитайте, чи існують у нього закриті засідання? Він вам ніколи не скаже цього. Бо це му­дрий чоловік. Він не конфліктує з жур­налістами. Він не б'є журналістів…

— Я дивився ваш сюжет із міськради. Стукаєте у зачинені двері і ка­жете у камеру: «Оце така у нас вла­да, таку владу треба посилати вслід за російським кораблем…»

— Абсолютно правильно!.. Чому я сказав ці речі? Тому, що бачу відповідну марку, написи на автомобілях…

«Почувалися такими собі князьками…»

Це були погляди на конфлікт «по обидва боки барикад». А тепер мої за­уваги. Дозволю собі багато в чому не погодитися з паном Путасом. Жур­наліст має подавати інформацію все­бічно, збалансовано, неупередже­но, представляти різні точки зору, і обов’язково — думку того, кого крити­кує. Минає місяць з часу конфлікту у Новороздільській міськраді, а «Інфос­коп», попри обіцянки, так і не виклав повного запису, вирізав зі свого сюже­ту епізод, де пан Путас обзиває мера «істотою». Якщо б це було, люди зро­зуміли б, чому пані Яценко штовхнула свого кривдника.

Поліція витребувала у Ярослава Пу­таса повний запис подій на виконкомі, щоб провести психолого-лінгвістичну експертизу матеріалу. А Путас сказав, що цього відео у нього… немає.

Щодо претензій до гласності. Сайт міськради, можливо, і не досконалий, але доволі інформативний, там мож­на знайти найширші новини про робо­ту ради і життя громади. З цього сайту пан Путас міг заздалегідь взяти і поря­док денний. А от згодом вимагати про­єкт рішення із закритого питання, аби віддати людям, «щоб вони подивили­ся» — права він не мав.

Раніше в інших виданнях пан Путас писав статті, через які програвав суди про захист честі і гідності. Цікаво: під час одного із судових засідань Путас заперечував, що є автором оскаржу­ваного матеріалу. Але редактор газети підтвердив, що цей депутат особисто приносив допис у редакцію, і його було зареєстровано…

Кілька років тому за сигналом гро­мадян до Нового Роздолу приїхали тележурналісти програми «ПРАВО­кація», які зафіксували незаконну біз­несову діяльність фірми, до якої мали відношення Ярослав Путас та Ігор Мацкула. Коли журналіст розпитував, на яких підставах здійснюється ця ді­яльність, пан Мацкула лихословив, провокував, обливав репортера пи­вом. Негарно поводився і пан Путас, А нині обидва називають себе журналіс­тами, заявляють про «перешкоджан­ня»…

Колишня ведуча «ПРАВОкації» Га­лина Роспопа згадує кореспонденту «ВЗ»: «Це були, напевно, найбільш зух­валі герої наших програм. Почувалися в районі такими собі князьками, відчу­вали безкарність за свої дії…».

Ярослав Путас — людина не з вулиці. Працював першим заступником голови Старосамбірської райдержадміністра­ції, був депутатом міськради, помічни­ком депутата облради. Тісно співпра­цював з відомим нардепом, очолював спільні комерційні фірми. Тож із набу­тим досвідом мав би діяти виключно у рамках закону…

До слова, про закриті виконкоми, яких не визнає пан Путас. Такі засі­дання проводять у раді міста Дніпра з його прогресивним мером Борисом Філатовим. Такі засідання, розгляда­ючи питання із конфіденційною інфор­мацією, проводять у Луцьку, у сусід­ньому з Новим Роздолом Миколаєві. І у Львівській міськраді. Ми знаємо, що на час розгляду делікатних питань, які стосуються прав людини, такі засідан­ня просять покинути навіть пресслуж­бу ради…

Ну, і про заяву пана Ярослава про те, що журналісти мають знати, «з ким спить влада». Прикро, що ці слова ми почули з уст «історика, юриста, дер­жавного управлінця». Хто-хто, а такі високоосвічені люди мали би знати про захист приватного життя. Журналісти не повинні заглядати під чужу ковдру…

Багато новороздільців, з якими ми розмовляли про діяльність «Інфоско­пу», називають його діяльність про­вокаційною, такою, що безпричинно створює напругу у місті. Виникає логіч­не запитання: кому вигідно у такий не­легкий час створювати хаос у місті?

P. S. 17 листопада відбудеться чер­гове засідання виконкому Новороз­дільської міськради. Сподіваємося, що його не зірвуть, що там не буде чути образ, що на виклик туди не виїжджа­тимуть поліція та «швидка». Що наре­шті гору візьме здоровий глузд.

Коментарі для «ВЗ»

Олександра СЕРБЕНСЬКА, мовознавець, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка, академік АН Вищої школи України

— Слово «істота» має у цій ситуації явно негативне зна­чення. Воно не лише негативне, а й образливе для люди­ни — якщо ще й тицяли пальцем, якщо була відповідна ін­тонація. Людина є чутливою, вразливою, як казав Франко — субтельною… Образа позначилася навіть на фізично­му здоров'ї людини. Такий факт свідчить про невихова­ність, про низьку етичну культуру тих, хто відповідно по­водиться. У таких випадках варто звернутися по допомогу до правника. Бо йдеться про моральну шкоду для люди­ни. Бідна жінка…

Андрій МАГЕРА, фахівець у галузі конституційного права, експерт з питань державного управління і місцевого самовря­дування, заслужений юрист України

— Засідання не може бути відкритим, коли там розгля­дають чутливі теми. Наприклад, законом гарантується та­ємниця усиновлення. І за розголошення цієї таємниці будуть відповідати посадові особи, зокрема органи місце­вого самоврядування. Тому виконкоми мають повне право проводити закрите засідання.

Ніде у законах не траплялось такого, шоб представни­кам ЗМІ на їхню вимогу мали надавати проєкти рішень ор­ганів місцевого самоврядування, взагалі будь-які проєкти. Такого права не існує. І не тільки з чутливих питань — будь-який проєкт рішення. Це не є інформація, яка може нада­ватися ЗМІ для ознайомлення. А от саме рішення — так. Вони оприлюднюються у належний спосіб — на сайті від­повідного органу. Або можна просити, щоб у паперовому вигляді його надали. А от проєкти — ні…

Свобода журналістської діяльності теж має певні межі. Це не свавілля, не анархія. Є порядок. Згідно з ним і нада­ється інформація.

Порадив би замість одного засідання виконкому про­водити два. На одному розглядати питання для відкри­того розгляду. А питання для закритого розгляду винести на окреме засідання, зробити його закритим — керуючись тим, що там є питання, які, згідно із Сімейним кодексом, іншими законами України не можуть бути розголошені.

Якщо мова про закрите засідання, то само собою не тільки журналісти — будь-які громадяни, навіть члени те­риторіальної громади — не мають права бути присутніми на ньому, якщо це не стосується безпосередньо їх самих, якщо, скажімо, не виступають усиновителями дитини. Від­мова журналістам у такому випадку не є перешкоджанням їхній професійній діяльності.

— Особа, яка вимагає доступу до закритої інфор­мації, посилається на ч. 2 ст. 25 Закону «Про захист персональних даних», де згадується про права жур­наліста…

— У тому пункті йдеться і про баланс «між правом на по­вагу до особистого життя та правом на свободу виражен­ня поглядів»… Права журналіста закінчуються там, де по­чинаються інтереси інших суб'єктів. Не можна посягати на приватне життя інших осіб. Треба подивитися, чи не­має складу кримінального правопорушення у діях особи, яка такими активними діями намагається з’ясувати оці ас­пекти, зокрема з усиновленням. Це точно не функція жур­наліста — вв’язуватися у ці питання. Це зловживання його статусом. Таємниця особистого життя, у тому числі - чи­новника, теж захищається законом.

Схожі новини