Фестиваль партійної «солянки»
Кому і яку виручку обіцяють нові і реанімовані політичні проекти?
Cкільки б президент Порошенко не повторював мантру про те, що дострокових парламентських виборів не допустить, правило «ніколи не кажи «ніколи» ніхто не скасовував. Весняної «позачерговки», яку прогнозували чимало експертів, Банковій вдалося уникнути. Але не факт, що дострокові вибори до Верховної Ради не відбудуться вже восени. Судячи з активності бувалих політичних керманичів, розкрутки призабутих проектів і появи нових партій, до заупокійної для нинішнього парламенту про всяк пожежний готуються навіть затяті противники його передчасної кончини.
Шостий палець до правиці
Після тріумфальних 10,4% голосів на парламентських виборах 2012-го печальний результат кампанії 2014-го був для «Свободи» як сіль на рану. Ще й конкуренти один за одним почали на радикальну нішу зазіхати. То «Правий сектор», то «УкрОП». З їхньою появою «свободівці» фішку радикалізму втратили. А після кривавих подій під Верховною Радою 31 серпня 2015 року, у причетності до яких звинуватили партію Тягнибока, та і взагалі у політичну тінь відійшла.
Поки «Свобода» принишкла, вичікуючи кращих часів, «Правий сектор» й «УкрОП» встигли розчарувати тих, хто сподівався, що у своєму радикалізмі «новобранці» переплюнуть «свободівців». Таке розчарування не в останню чергу посприяло тому, що радикальний виборець знову почав на «Свободу» оглядатися. Чи зможе партія Тягнибока у разі дострокових виборів скористатися шансом на подолання прохідного бар’єра, який їй прогнозують результати соцопитувань, - питання на засипку. Тим паче, що охочих пощипати її електорат додалося. Після розлучення з «Правим сектором» його тепер вже колишній лідер Дмитро Ярош презентував новий рух - «ДІЯ». Наразі це не партійний формат, але до виборів ситуація може змінитися.
Екс-комбат «Азова», нардеп Андрій Білецький з оформленням партії вирішив не баритися. І хоча «Національний корпус» з’явився на карті ще восени минулого року, однозначної думки, кому і для чого знадобився цей проект, досі немає. Одні пов’язують його з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Готують, мовляв, новий причал для аваковських «довірених» з «Народного фронту», рейтинг якого хіба що на політичних трупів приміряти можна. Інші подейкують, що посвідчення головного партійця — лише спосіб для Білецького задовольнити свої вождистські замашки.
Щоправда, судячи зі соціологічних замірів, «Національний корпус» ні для «фронтовиків», ні для екс-комбата «Азова» багатообіцяючим наразі важко назвати. 0,2 відсотка — з таким результатом партія Білецького фігурувала у грудневому рейтингу Центру Разумкова і Фонду «Демініціативи». Хоча для «Свободи» і цей відкушений мізер голосів може стати вирішальним. Не кажучи вже про сумарний кусень, який можуть відхопити «УкрОП», «Правий сектор» і «ДІЯ».
«Наступ» Савченко
Розпрощавшись з «Батьківщиною», любителька «босоногого» епатажу Надія Савченко надовго без партійних черевиків не залишилася. Та тільки однією приміркою не обійшлося. Куратори усе фасон підбирали. Спершу спробували натягнути на Савченко колись славетний, а нині списаний у політичні небіжчики Народний рух України. Ідея з самого початку маразматичною виглядала. Навіть попри дива, які здатні творити політтехнологи, і вкладені у виборчу кампанію мішки грошей, експерти називали такий союз безнадійним. Мовляв, що Рух для Савченко, що Савченко для Руху — як мертвому припарка.
НРУ відпав — з’явилася «РУНА» (абревіатура від «Революція українського народу»). Але і на цій громадянській платформі Савченко не затрималася. На початку лютого «РУНА» оприлюднила заяву про припинення співпраці з новоявленою «рунисткою». Мовляв, поглядами не зійшлися на ідеологічні й організаційні моменти.
З «Революцією» не склалося, то Савченко у «НАСТУП» пішла. Тепер у неї — погони «генсека» диванної партії, яка була зареєстрована ще 17 років тому. Був «НАСТУП» - після з’їзду став «Громадською платформою Надії Савченко». Це вже третя назва партії, яку до 2013 року очолювала така собі Людмила Янковська. У колишньої викладачки музичної школи з Донбасу — бурхлива політична біографія. Від кого тільки ця дамочка до Верховної Ради не балотувалася — і від партії Вітренко, й у складі «Райдуги» (проекту, фінансування якого пов’язували з Вадимом Рабіновичем), і у «Блоці Юрія Кармазіна», і від «Всеукраїнської громади». Не менш багатий послужний список і в наступника Янковської — Руслана Секели, який став співголовою перейменованої у «НАСТУП» Всеукраїнської партії миру і єдності. Замазавшись активністю у сумнозвісному «НРУ за єдність», Секела не гребував і співпрацею зі скандальним персонажем Романом Козаком (пригадуєте його мантру з телеекранів під час виборчої кампанії 2004 року: «Пане Ющенко, ваша дружина — американка!»?). Та й у компанії із «замріяною» екс-«регіоналкою» Королевською встиг засвітитися.
Спадок у Савченко — з душком. Залишається дочекатися, куди і як його прилаштують та наскільки стирчатимуть з нього вуха політичних «опікунів».
Навіщо Безсмертний у партійні «агрономи» подався?
Коли наприкінці квітня минулого року Роман Безсмертний заявив про свій вихід з політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи щодо врегулювання ситуації на Донбасі, пішов шумок про те, що між ним і президентом чорна кішка пробігла. Сам Безсмертний був у висловлюваннях на адресу Порошенка обережним. Говорив про розбіжності у баченні Мінського процесу, і не більше. Коли ж через місяць виринув у кріслі керівника центрального апарату Аграрної партії, ті, хто повірив у його конфлікт з президентом, розгубилися. Не стільки через дивну перекваліфікацію Безсмертного в «аграрники», скільки через прив’язку Аграрної партії саме до інтересів Банкової.
Починаючи з кампанії на місцевих виборах-2015, АПУ нажила бірку «Проект Банкової». Мовляв, «Наш край» запустили, аби попасся на електоральному полі «Опоблоку», «аграріїв» - щоб пощипали голоси у «преводирки» сільського електорату «Батьківщини» і «вилоносців» Ляшка.
Аграрна партія не підкачала: у загальноукраїнському заліку посіла п’яте місце. Репетиція з прицілом на вибори до Верховної Ради? Свою участь у майбутній парламентській кампанії «верхи» АПУ бравадно анонсували ще на торішньому грудневому з’їзді. А на який результат замахнулися — 30 відсотків голосів! Це при тому, що соціологи їй ледь півтора давали.
Безсмертного, який свого часу на «будові» і «Нашої України», і «Третьої Української республіки» трудився, запросили в АПУ, щоб допоміг «зваяти» партію, яка об поріг наступної Верховної Ради не зашпортається? Чи виправдає Безсмертний покладену на нього місію? Питання на засипку. Як і те, у чиїх інтересах гратиме Аграрна партія на цих виборах.
Може, прізвища спонсорів АПУ (на запитання про яких керівництво партії воліє говорити обтічно, без називання імен) прояснять картинку? Серед найщедріших «благодійників» засвітилася, зокрема, група аграрних компаній, ниточки від яких тягнуться до братів Буряків (колишніх спонсорів «біло-сердечної» політгвардії Тимошенко). Є версія, що Аграрна партія на наступних виборах потрібна не Банковій, а потужному агробізнесу, який сподівається отримати не лише додатковий інструмент впливу, а й висадити свій лобі-десант у парламенті.
«Основа» для Тарути чи Ахметова?
Губернатором був, депутатський значок отримав, партії не мав. Це про завсідника рейтингу українських товстосумів, співзасновника корпорації «Індустріальний союз Донбасу» Сергія Таруту, якого у березні 2014-го указом тодішнього в.о. президента Олександра Турчинова призначили головою Донецької облдержадміністрації. Через сім місяців після призначення Тарута залишив губернаторське крісло і на позачергових парламентських виборах-2014 пройшов як мажоритарник до парламенту.
Ставки на те, що «довірений» Ахметова (губернатора Таруту вважали саме ахметовською креатурою, погодженою з Банковою) примкне до фракції «Опоблоку», не спрацювали. Тарута залишився позафракційним. А вже через рік після отримання ним депутатства поповзли чутки про те, що екс-губернатор збирається власною партією обзавестися. Саме це питання, мовляв, обговорювали на неафішованій «готельній» зустрічі 3 серпня 2015 року, яку буцімто Ахметов ініціював. За поширеною у ЗМІ інформацією, серед учасників зборів були, зокрема, Віктор Пінчук і «хлібний» радник президента (мільярдер, власник «Миронівського хлібопродукту») Юрій Косюк.
Минуло два з половиною роки, і партія Тарути таки з’явилася на світ. Тільки офіційно очолювати її Тарута не став: головою «Основи» значиться його перший заступник у часи губернаторства Андрій Ніколаєнко.
«У побудові партії будемо спиратися на середній клас. Хочемо об’єднати цих людей і виступити серйозною політичною силою для позитивних змін в країні», - заявив Ніколаєнко, оголошуючи про партійний тур регіонами.
Електорат для «Основи» є - від «Регіонів» залишився. Але скільки «новобранці» вдасться підібрати тих, хто розчарувався у перефарбованих «постригівських» проектах (насамперед — в «Опоблоці»), не в останню чергу залежатиме від підтримки і ставки на тарутівську партію Ахметова.
Фото tabloid.pravda.com.ua
