«Ці вибори показали, що народ здатен протистояти маніпуляціям…»

У політичну історію України вибори 2012 року увійдуть як одні з найбільш драматичних. Попри те, що процес голосування пройшов більш-менш спокійно і міжнародні спостерігачі оцінювали його позитивно, на стадії підрахунку голосів про чесність довелося забути — у хід пішли маніпуляції, які значною мірою спотворили народне волевиявлення. Про особливості нинішньої виборчої кампанії у Центрі політичного прогнозування газети «Високий Замок» з журналістами дебатували політологи Анатолій Романюк і Юрій Шведа, директор Соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович, директор Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, редактор культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк, виконавчий директор львівської громадської організації «Комітет виборців України» Оксана Дащаківська.

Наталія Балюк, головний редактор «Високого Замку». Попри якісь арифметичні речі, тяжко визначити, хто виграв на цих виборах, а хто програв. Але, як на мене, моральну, політичну перемогу здобула опозиція і, очевидно, люди, які за неї голосували. Країна отримала новий імпульс, новий поштовх до розбудови. Протестні події, які нині відбуваються у Києві, свідчать, що виборці стрепенулися. Що колишня апатія, збайдужіння — вже у минулому.

А. Романюк. Однією з характеристик авторитарного суспільства є те, що його влада за формальними ознаками прагне бути демократичною. Перевіркою справжності цих намірів завжди є вибори. Жодна авторитарна влада не погоджується на вільні, чесні, прозорі вибори — тому що ніколи їх не виграє. Оцінюючи недавні вибори в Україні, можу сказати: влада робила все, щоб вони не були чесними, прозорими. Аби гарантувати прийнятний для себе результат, вона пішла на зміну виборчого законодавства, запровадження вигідної для себе мажоритарної складової. І на кінцевому етапі виборчої кампанії — під час підрахунку голосів — відбулося багато речей, які жодним чином не можна трактувати як демократичні.

Демократичність виборів серйозно підірвало необмежене фінансування, партії і мажоритарники могли витрачати стільки грошей, скільки хотіли. Вибори в Україні були дорожчими, ніж у Польщі, Німеччині, Франції разом узяті. Всупереч закону про вибори, кампанія у нас розпочалася не у кінці липня, а вже у квітні…

Інша особливість кампанії: попри те, що експерти прогнозували підконтрольність владі провідних ЗМІ, використання їх для маніпуляцій громадською думкою, цього не сталося. Ми побачили, що народ здатний протистояти маніпуляційним технологіям, які колись використовував у Києві екс-мер Черновецький. Позиція українського громадянина виявилася адекватною. І це для влади було несподіванкою.

У перший-другий день після виборів можна було почути, що влада, мовляв, кількісно їх виграла, зуміє сформувати більшість. Але останній розвиток подій при підрахунку голосів і визначенні переможців у мажоритарних округах показав, що влада не здатна «тримати нейтралітет», не може не порушувати закон. І від цих своїх незаконних дій вона дуже програла. Ситуацію, яка склалася нині, можна почасти порівнювати з подіями 2004 року. Тотальне підтасування результатів викликало спротив, люди не захотіли з цим миритися. Події у Первомайську, коли виборці вийшли захищати свої голоси, незважаючи на кийки «Беркута», показують, що суспільство прокинулося. Влада не розраховувала, що до маніпуляцій, які відбувалися в окружних комісіях, буде привернута така увага, що опозиція так наполегливо захищатиме свої голоси. Коли це сталося, влада не змогла знайти адекватного способу поведінки. Навіть якщо вона і проведе через проблемні округи певну кількість своїх кандидатів, поразка, якої вона зазнала за останній тиждень, надзвичайно велика.

О. Антипович. В останні кілька тижнів перед днем голосування відбулися значні зміни у настроях виборців. Зокрема, ми спостерігали падіння рейтингу «УДАРу», який в опитуваннях займав другу позицію. Падіння це відбувалося через те, що лідери цієї політичної сили зробили кілька дурниць. Одна з них — непідписання угоди про майбутню коаліцію з «Батьківщиною» та «Свободою». Виборця, який був налаштований голосувати за Кличка, це насторожило, деякою мірою відштовхнуло від нього. Негативно вплинула на настрої електорату, особливо у Західній Україні, і заява Кличка за день до виборів про те, чому він, мовляв, має вести переговори зі «Свободою», якщо вона не проходить до парламенту, а ми претендуємо якщо не на перше, то на друге місце. Почувши це, виборець у Галичині вирішив допомогти «Свободі». Загалом такі непродумані заяви Кличка підтягли рейтинги і партії Тягнибока, і «Батьківщини».

Результат «Свободи» має кілька складових. Перш за все — кістяк націоналістичного, праворадикального виборця, у структурі отриманих голосів він складав 4%. Розширення бази підтримки «Свободи» відбувалося і не на ідеологічній основі, за рахунок протестного електорату, тих, кого влада і традиційні політичні сили уже «дістали». Це додало «Свободі» десь 4%. Ще частина виборців захотіла чогось нового, це нове вона бачила саме у політичній силі Тягнибока. У «Свободи» є шанс зберегти свої нинішні 10,44% підтримки у протестного виборця. Якщо ж ця партія піде на якісь кулуарні домовленості, не буде настільки радикальною, як декларувала раніше, від неї її нинішній електорат відвернеться.

Зверну увагу ще на таке. «Свобода» набирає 10,44%, а всі екзит-поли, за винятком одного, давали їй 12,5-13%. Чому так сталося — треба аналізувати. Знову ж таки — тільки два екзит-поли із шести, зокрема і наш, показували рівень підтримки Партії регіонів на рівні до 30%, а чотири — 32-33%. Це вперше у нас така ситуація, коли екзит-пол дав партії влади більше, аніж вона набрала. Як соціолог не готовий це коментувати. Зате влада тепер має підстави говорити: дивіться, ми набрали менше, ніж давали нам соціологи, значить, вибори були суперчесними!

Мажоритарну кампанію я розділив би на три частини. На весняну, березень-червень, до офіційного висунення, коли потенційні кандидати починали працювати на округах. Найвищі рейтинги тоді отримували найбільш відомі особи. Коли відбулося висунення і «Батьківщина» зі «Свободою» погодили кандидатів, це трохи спростило вибір виборцям. На той час самовисуванці теж лідирували у соціологічних замірах. «Свіжі» кандидати тільки-но починали свою кампанію, за ними стояв лише величезний опозиційний бренд. Зростання їхньої підтримки було поступовим. У кінці вересня — на початку жовтня, коли вже всі виборці були поінформовані про опозиційних кандидатів, відбувся значний ріст їхньої підтримки. У підсумку ми бачимо те, чого ніхто не очікував: опозиція взяла всі мандати у Києві, кілька перемог здобула на півдні. Люди робили опозиційний вибір. Понад 50% виборців в Україні голосували проти курсу Януковича. Як наслідок, кандидати, які працювали «методом Черновецького», програли. І все ж кожен третій виборець за них проголосував. Це дуже багато.

Порівняно невисокий показник Кличка на виборах можна пояснити браком у нього політичного досвіду, відсутністю політичних радників. Технологи у Віталія були прекрасні, але особисті прорахунки обвалили і його особистий рейтинг, і рейтинги «ударівців» у мажоритарних округах, які на початках подекуди сягали 20%. Таке падіння автоматично піднімало рейтинг кандидатів від Об’єднаної опозиції.

А от на самовисуванцях історія з Кличком не позначилася. Вони сягнули своєї «стелі», але її було недостатньо. Політична складова для виборця виявилася важливішою, ніж подарована самовисуванцями «гречка». У ситуації, коли люди голосували проти курсу президента, самовисуванцеві (у Західній Україні) потрібно було доводити, що він — теж опозиційний, що не буде «тушкою». Хто зумів це довести, той виграв. Зокрема Ярослав Дубневич, Олесь Доній, Юрій Дерев’янко. Але в основному на вибір людей впливала політична складова.

Багато розмов про те, що виборці піднімаються на протести. Вони піднімаються тільки там, де місцева влада надто сильно впливає на результати голосування. Я б не називав це «підйомом людей» — йдеться про те, що конкретні виборці захищають конкретних кандидатів. Оці «помаранчеві згадки» носять локальний характер. Ніхто не оспорює загальноукраїнський показник Партії регіонів. Але маніпуляції з протоколами десь там у Миколаївській чи Вінницькій області, викреслення 17-20 тисяч голосів люди сприйняли як плювок у своє обличчя. Це їх ображає, тому вони вийшли на вулиці. Але у масштабах України цей протест не носитиме масового характеру. На місці президента я оголосив би перевибори у проблемних округах, «ще більше підтвердивши» декларовану ним чесність, прозорість.

Ю. Шведа. Вибори завжди є певним зрізом громадської думки, політичних настроїв, відповідно до яких формується влада. Якщо вона формується на основі народного волевиявлення, то її вважають легітимною. Якщо говорити про минулі вибори в Україні, то, попри всі зловживання, які мали місце в ході виборчої кампанії і почалися задовго до її розгортання (зміна виборчої системи, ув’язнення опозиційних лідерів, встановлення контролю над ЗМІ, фінансовими потоками), влада отримала повне фіаско. Її програш є не тільки моральним. Якби не мажоритарники, яких вважають прихильниками Партії регіонів, парламентську більшість мали би сформувати опозиційні сили, а ПР повинна була би перейти в опозицію. Якщо цього не відбувається (а так воно виглядає), то постає питання: а для чого проводили ці вибори, якщо процедурно не відображають того стану речей, які існують у суспільстві?

Вибори мали визначити, чи підтримуємо ми нинішню «стабільність і добробут», чи хочемо змін, які робила б інша команда? Люди висловили недовіру цій владі. І це основний політичний підсумок цих виборів. Те, що відбувається з підрахунком голосів, є спробами влади зберегти за собою контроль — всупереч тому, що люди чітко і конкретно висловилися: ми не хочемо вас і тієї політики, яку ви нав’язуєте.

Цілий ряд міжнародних експертів говорили про серйозні порушення демократичних принципів на виборах в Україні. Як на мене, вони були сфальшовані. Визнати їх демократичними означає визнати той стан речей, який існував, а відтак — і ту владу, яка прийшла на нелегітимній основі. Неправомірно говорити про те, що вибори відбулися «з незначними порушеннями в окремих округах». Події в цих округах стали виявом недолугої спроби залишити за собою владу. Щоб зберегти контроль над мажоритарниками, були задіяні і фальшування, і «Беркут». Тому я не говорив би про «окремі явища» — ми бачимо елементи однієї великої гри, яка відбувається у суспільстві. Якщо ці вибори визнати демократичними «з певними частковими порушеннями», і цю владу, сформовану у брутальний спосіб, визнати легітимною, тоді на наступні роки ми закладаємо сумнівний вектор політичного розвитку. Ми програмуємо те, що до влади приходять люди і політичні сили, які не мають суспільної довіри, за які населення не голосувало, більше того — голосувало проти них.

О. Антипович. Не зовсім погоджуюся з колегою. Партія регіонів отримала велику підтримку. Її 187 мандатів — це дуже високий показник. Щоб добрати до парламентської більшості, їй треба не так уже багато. Говорити про змінений курс не доводиться. Україна як була розділеною, так нею і залишається. Опозиція виграла номінально, а фактично більшість — за владою.

Ю. Шведа. Я погодився би з цим результатом, з цією оцінкою громадської думки, якби були дотримані певні пропорції під час голосування за партійний і мажоритарний компонент. Не може у виборчому окрузі бути такого роздвоєння: у партійному списку голосую за опозицію, а у мажоритарному окрузі — за кандидата від Партії регіонів. Допускаю, що окремих особистостей за таким принципом можуть підтримати, але йдеться лише про винятки. Тому, як на мене, склад мажоритарників за партійною приналежністю повинен би бути більш адекватним. У нас же виходить наступне: у 225 мажоритарних округах понад 50% мандатів здобула ПР. Для мене це нонсенс. Це свідчить, що на мажоритарних округах відбувалося серйозне фальшування, спотворене волевиявлення. Очевидно, мало би, як і за партійними списками, йтися про 30%. Але маємо диспропорцію.

Т. Возняк. Чому влада пішла на маніпуляції? По-перше, є чіткий, навіть емоційний вплив Віктора Януковича, який зрозумів, що з його обранням на другий президентський термін виникають певні складнощі. Тому і знялася вся оця істерика. Не думаю, що за подіями у Миколаївській, Херсонській, Черкаській областях, через які сотні людей вийшли на вулиці, стоять голови місцевих держадміністрацій. «Беркут», який трощить людей, без Києва такий наказ не виконає. Йдеться про страх першої особи країни. Так само є страх виконавців — починаючи від керівника виборчого штабу Партії регіонів Андрія Клюєва, який контролював усі ці речі. Можна сказати, що Клюєв (на якому висить відповідальність за успішний для ПР результат виборів) перемагає главу Адміністрації президента Сергія Льовочкіна, завдання якого — зобразити для Заходу красиву картину демократичних виборів. Може бути й інша ситуація — коли Льовочкін де-факто підставляє Клюєва. Він може показати: ці вибори вже майже визнавали демократичними, а тут через тиждень після голосування «Клюєв і сотоваріщі» влаштували масакру. Йде боротьба між київським і донецьким кланом у команді Януковича. Через якусь там Засуху чи Губського підставляють під удар імідж всієї країни.

Ю. Шведа. А може, ці 12 проблемних мандатів і вирішують питання більшості?

Т. Возняк. Більшість у «регіоналів» є з комуністами. Останні прийдуть до них за посадами. До тих, що мали, вони вирвуть додаткові… Погоджуюся з думкою, що фальшування на півдні і на сході було дике. Водночас погано спрацювали там опозиційні спостерігачі. Я знаю, що представники від «УДАРу» на Харківщині працювали на «Регіони», тому туди перекинули «ударівців» зі Львова...

Спрацював і розрахунок на «свій» склад окружних комісій. Після голосування, у понеділок-вівторок, вони почули заяви західних спостерігачів, що вибори відбулися демократично. І після того взялися за «справу» — почали тишком-нишком переписувати протоколи дільничних комісій.

Найбільша трагедія для «регіоналів» у тому, що вони не отримали конституційної більшості у 300 голосів. З огляду на динаміку падіння рейтингу президента, все йде до того, що він незабаром отримає стільки ж, скільки і Ющенко, — 5%...

Що ще «цікавого» ми побачили на цих виборах? Що, незважаючи на голосування людей, окремі партії і кандидати часто вигравали за рахунок осіб спортивно-кримінальної зовнішності. Боюся, що у новому парламенті нас чекає не ідеологічне протистояння, а боксерська форма радикалізації, мордобій. А це означає, що країну розриватимуть, боротьба переходитиме у гострі, гарячі форми.

Як це пов’язано з долею Януковича чи інших претендентів на президентство? Треба подивитися, хто у цій ситуації здобув, а хто програв. Програв, безсумнівно, Янукович. Боротьба Льовочкіна з Клюєвим буде певною підказкою для політичних спонсорів, олігархів. На наших очах відбувається евакуація їхніх інтересів із проекту «Партія регіонів» в інші політичні проекти. Вони переливаються у комуністів, в опозиційні фракції — бо в них є інтереси. А любов до Віктора Федоровича — це не їхня «мрія життя». У політиці активно почалися перебіжки. Тому олігархам потрібно скинути баласт. Ним стане ПР — як політична структура, і Янукович — як президент. Можливо, їх скинуть не так швидко, але процес починається.

Н. Балюк. Чи не зарано ми списуємо «Регіони»?

Т. Возняк. Це ті інтенції, які можуть мати «товаріщі спонсори». А Віктор Федорович і кілька найвищих функціонерів ПР, звичайно, списувати себе не будуть. Але є протиріччя інтересів між Партією регіонів як політичною структурою і людьми, які конкретно з нею зв’язані. Таких небагато. Вони розклали свої яйця всюди — від «УДАРу» до бозна-куди...

В Януковича є вихід із нинішньої ситуації — зробити переголосування у скандальних округах, і тим самим відрізати можливість заганяти самого себе у глухий кут. Але на це потрібні певні інтелектуальні ресурси. Вони делеговані товаришу Льовочкіну. А він «работает, куда надо». Ось і все — замкнуте коло…

Ці вибори є не тільки підготовкою, а й навчанням, як організовувати наступні президентські вибори. Такий собі тренаж. Колись відомий російський журналіст Сергій Доренко сказав: «Глотнете — так и будет!».

О. Дащаківська. Із самого початку виборчої кампанії ми попереджали, що у виборчих комісіях є «смотрящі». На жаль, нікого, у тому числі опозицію, це не схвилювало — аж поки не розпочалося затягування з підрахунком голосів. Ми говорили, що багато людей у дільничних комісіях не підготовлені до цієї відповідальної роботи — не знають закону, їх ніхто навіть не намагався вчити. Представники ПР та їхні сателіти з технічних партій мали цілком конкретне (далеке від благого) завдання — але ніхто не збирався цьому завадити. На дільниці заходило по п’ять спостерігачів від Партії регіонів — хоча згідно із законом їх має бути по одному, або від газети «Львівський регіон» (має бути по два від одного ЗМІ). Ніхто з опозиції не звертав уваги на це порушення (зауважте — на Львівщині!). Водночас, коли на дільницю з офіційними посвідками з’являлися спостерігачі від Комітету виборців, до них підходили по п’ятеро «регіоналів» і заявляли: а хто ти, що ти тут робиш, для чого ти тут? Нашим представникам заважали робити анкетування членів ДВК. Ось про ці недоліки у роботі опозиції варто говорити.

На Львівщині Партія регіонів боролася не за мажоритарних депутатів, а за 5% у партійних списках. І затримка з протоколами виникла через те, що у ПР зрозуміли, що 5% у них не буде і треба «поправляти» ситуацію. Знаю, одна член окружної комісії від ПР сиділа і ледь не рвала на собі волосся, бо їй бракувало 300 голосів. А «намалювати» вже з допомогою ДВК не було як — бо пакети з бюлетенями запаковані.

Згідно із законом, протокол можна уточнювати один раз, а їх «уточнювали» значно більше разів. І на це теж не звертала уваги опозиція. Складалося враження, що вона все це спокійно сприймала, дозволяла дописувати по 5-10 голосів на користь Партії регіонів — тільки заради того, щоб «зберегти» свого кандидата у мажоритарці…

Демократія — це процедура. Якщо опозиція дає згоду на її порушення тут, на Львівщині, то виникає багато запитань щодо демократичності цієї опозиції. Мені цікаво, чи зробить вона якісь висновки щодо свого менеджменту?

Багато говорять про майбутнього суперника Януковича. Раніше у пару до нього ставили Яценюка. Недавно почали говорити про Кличка. Але я думаю, що повториться ситуація 1998 року, коли у фіналі президентських виборів дует склали Кучма — Симоненко. Не виключаю, що у 2015 році ми побачимо протистояння Янукович — Тягнибок…

Т. Возняк. Цей момент дуже істотний. Януковичу для перемоги потрібен супротивник у вигляді Тягнибока чи Симоненка…

О. Дащаківська. Зараз багато розмов про «обнулення» опозиційних списків. Як на мене, це питання — у позаправовій площині. Бо згідно із законом про вибори, «обнулити» списки можна було до 15 жовтня. На етапі встановлення результатів це неможливо.

Пропонується ще один варіант: прийти у сесійну залу, скласти присягу і покласти мандати. Таке вже було у 2007 році. Зараз виникає питання, чи погодяться на це депутати-мажоритарники, які вклали у виборчу кампанію величезні власні кошти. Зрештою, не впевнена, що виборці, які обирали опозицію, відреагують на це схвально.

Ю. Шведа. Так, немає правового механізму для «обнулення» виборчих списків. Але багато речей у політиці відбувається як результат політичної доцільності, компромісу. Що ми маємо? Якщо йти за буквою закону, то ті «цирки», що відбувалися на проблемних округах, на думку влади, є «у правовій площині». А от відреагувати на це неподобство належним чином — це «позаправова площина». Виглядає так, що все це ми повинні «з’їсти», прийняти як даність, тобто погодитися з цим. Не думаю, що люди, які голосували проти цієї влади, підтримають таку позицію. Це було би зрадою. Якщо піти на це, то відбудеться «базарний» компроміс з владою і «кидалово» людей. Треба іти до кінця, вимагати справедливості і в такий спосіб вирулювати ситуацію. Бо те, що відбулося, — недопустимо. У суспільстві є запит на такий протест. Всі, хто йшов на вибори, сподівалися, що вони можуть прибрати цю владу законним шляхом — через опускання бюлетенів. Але, виявляється, те, що люди сказали своїми голосами, — коту під хвіст. Якщо ми «з’їмо» те, що відбулося, то навіщо тоді вибори?

Якщо ми говоримо, що є політичні сили, які відображають певні настрої, то вони повинні реагувати на ці настрої. В іншому випадку, втратять підтримку. Більше того — суспільство радикалізуватиметься. Взамін партій, які підуть на зговір з владою, з’являться нові політичні сили, які закликатимуть вже не до «круглого столу», а до вил, «коктейлів Молотова». І ця влада піде — але з таким тріском, що мало не здасться.

Друга річ. Ми кажемо, що вибори — сфальсифіковані. Водночас заявляємо, що їх результати з певними поправками можемо прийняти. Ну що це буде за легітимна влада?

Люди пам’ятають про незаконну зміну Конституції, зрадницькі харківські угоди, дискримінаційний закон про мови та багато інших злочинних рішень цієї влади — і люди чекали нагоди, щоб відреагувати на це своїм «булижником» — бюлетенем. Виявляється, все даремно…

О. Дащаківська. Не так вже багато людей брали в руки той «булижник» — явка виборців була низькою…

Ю. Шведа. Якщо і далі займати таку угодовську позицію, завтра на вибори не прийде не те що половина — взагалі ніхто! Або візьмуть вила і підуть за тими, хто кликатиме на барикади.

О. Антипович. А на мою думку, люди оцінюють вибори більш-менш нормально. З їх результатами вони згодні. Жодних протестних акцій щодо загальноукраїнського результату не буде. Звичайно, є проблемні моменти, але назагал — вибори на партійній основі відповідають дійсності. І це показує порівняння їх результатів з екзит-полами. Піднімати людей нема під що. І люди, як на мене, не підуть за політиками щось десь відстоювати. Про жодні нові «помаранчеві революції» не може йти мова. Після кожних виборів я чую у Галичині одні і ті ж страхи: «Все, армагеддон! Україна програла, бо «регіонали» прийшли до влади...».

Ю. Шведа. Якщо раніше Партія регіонів витягувала свій результат за рахунок Донбасу, то сьогодні там шалене падіння її підтримки. У Луганську — на 17%. Там втратила, а тут вона ніколи не мала підтримки. То звідки ця партія бере голоси?

О. Антипович. На сході від «регіоналів» кандидували не дурні люди. Там не виставляли «пацанів», як у нас — «УДАР». Купа наших людей, попри неодноразові роз’яснення, не знали, що отримають два бюлетені. То про які перевибори можна говорити?

Ю. Шведа. Суть виборів полягає у наступному: якщо ви заслуговуєте мати владу, якщо користуєтеся підтримкою людей, ви далі її отримуєте і продовжуєте примножувати наш добробут. Сам готовий завтра голосувати за Партію регіонів, якщо вона реалізує речі, які відповідатимуть національним інтересам й інтересам громадянина. У даному випадку йдеться про інше — про те, що в цілому і загалом шляхом волевиявлення з усіма його фальсифікаціями Партія регіонів отримала вотум недовіри. Але через всякі нечесні процедурні механізми намагається утримати цю владу. З цього починаються всі інші неблаговидні речі. Якщо влада у нас — нелегітимна, недемократична, розраховувати на те, що цей парламент буде чесним, що в ньому перестануть з’являтися «тушки», не доводиться…

А. Романюк. Багато в чому мій колега має рацію. Але, не забуваймо, закон по вибори, який заклав можливість такої ситуації, було прийнято за згодою опозиції. Це був компроміс. Треба виходити з того, що формування нової Ради відбувається за правилами, які написали обидві сторони.

Я не цілком згодний, що результат виборів у «мажоритарці» пов’язаний з виборами за партійними списками. Соціологічні дослідження свідчили: 50% виборців готові були голосувати за мажоритарників залежно від їхньої партійної приналежності. Отож були й інші чинники, які впливали на вибір того чи іншого кандидата. Погоджуюся, що диспропорція між підтримкою партійного списку і підтримкою кандидатів від Партії регіонів є серйозною. І вона дає серйозні підстави для оцінки легітимності результатів, для вдосконалення законодавства.

Щодо невизнання виборів і проведення нової кампанії. Цей сценарій у нашій країні нереальний. Для більшості виборців буде незрозумілим, чому мають бути перевибори у межах усієї країни. Така постановка питання має право на існування, вона може бути використана як політична технологія, яка дозволить опозиції суттєво змінити ситуацію в країні. Але це не виключає проведення круглого столу для вирішення цілого ряду принципових питань. Зокрема — звільнення політв’язнів, перевиборів у тих округах, де є відмінні результати від тих, що зафіксовані у протоколах з мокрими печатками. Варто ставити ще цілий ряд політичних питань, які сьогодні є гострими. При всьому тому треба оцінити: чи маємо ми лідерів, які здатні порушувати ці питання?

Якщо опозиція не використає нинішній момент, щоб змусити владу піти на цілий ряд поступок, то це призведе до того, що ситуація буде радикалізуватися. А ті лідери, які нині уособлюють опозицію, сходитимуть на маргінес.