Таємниці «Спортивного Оскара»

У Київському театрі оперети панни у вишуканих сукнях і галантні пани дефілювали на сцену червоною доріжкою — озвучити ладно скроєну промову і отримати позолочену статуетку. За десять років “Герої спортивного року” у народі отримали назву “Спортивного Оскара”. Не в останню чергу тому, що і самі лауреати, та й гості церемонії намагаються у всьому відповідати найяскравішій тусовці світу кіно. Тільки на такій вечірці можна помітити, якими ж красунями є дівчата, які віртуозно володіють шпагою чи шаблею: на фехтувальній доріжці маска ретельно приховує усю красу. На великій сцені, як ніде, видно, якими ж стрункими насправді є наші біатлоністки. І як личить стильна зачіска у комплекті з краваткою гімнастам і плавцям.

Селфі — тепер у новій квартирі

Подвійний привід для радості був у Жана Беленюка. Борець греко-римського стилю не лише став володарем статуетки у найпрестижнішій номінації “Спортсмен року”, а й з рук мера Києва Віталія Кличка отримав ключі від квартири. Кличкові про давню обіцянку надати чемпіонові світу і Європи помешкання Жан нагадував за кожної нагоди — і при зустрічі, і у соціальних мережах. “Віталій Кличко обіцяв квартиру. Та наразі запропонував лише селфі разом зробити”, - підтрунював над мером-боксером Беленюк. І ось цей день настав. Разом з Жаном ключі, а також спонсорські гроші на ремонт квартири отримали гімнасти Олег Верняєв та Ігор Радівілов, які через конфлікт на сході України змушені були переселитися з Донецька до Києва.

“Сподівався, що спортсменом року оберуть саме мене, - поділився враженнями Жан Беленюк. - Практично на кожному турнірі, в якому брав участь, я ставав переможцем чи призером. У мене немає власного олімпійського досвіду. Але поспілкувавшись з іншими спортсменами, я зробив висновок: Олімпіада — це звичайні змагання, особливість яких полягає у тому, що вони проходять раз на чотири роки. А значить, є подвійно відповідальними і тому напруженими. До Ігор потрібно підійти з холодною головою, боротися до кінця і перемагати. До Олімпіади залишається не так багато часу. Планую повністю сконцентруватися на підготовці, стати більш закритим для оточення: не даватиму інтерв’ю, не буду таким активним у соціальних мережах, не вестиму блоги. Не в останню чергу завдяки моїй активності в Інтернеті я таки отримав довгоочікувану квартиру. Вже навіть їздив дивитися на майбутнє помешкання. Це звичайна однокімнатна квартира у Києві. У мене тепер буде власний куточок, який з часом зможу обставити за власним смаком”.

“Спортсменкою року” журі обрало чемпіонку світу з біатлону Валю Семеренко. А її молодша колега у збірній Юлія Журавок — переможниця юніорської першості світу — здобула приз у номінації “Олімпійська надія України”. “Сенсацією року” став лицар п’яти якостей Павло Тимо­щенко. У номінації “Сильні духом” приз дістався чотириразовому чемпіону світу з плавання серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату Дмитру Виноградцю. “Разом з олімпійцями” вітання приймала 15-та чемпіонка світу з шахів Марія Музичук. А нагорода у номінації “Спортивна слава України” знайшла відразу двох героїв — чемпіонку Олімпіади-1976 гандболістку Наталію Тимошкіну та триразового чемпіона тих же Ігор у Монреалі веслувальника Сергія Чухрая.

«Команда усього життя»

Звання “Команда року” виборювали три фехтувальні збірні — шпажистки на чолі з Яною Шемякіною, які уперше за багато років піднялися на третю сходинку п’єдесталу пошани чемпіонату світу, шабельна збірна Ольги Харлан — срібні призерки планетарної першості, а також шпажисти-чоловіки, які святкували вікторію того ж московського світового форуму. Уперше за багато років нагорода дісталася чоловікам — Богдану Нікішину, Анатолію Герею, Дмитру Карюченку та Максиму Хворосту. “Усі три наші фехтувальні команди сиділи поруч. І хвилювалися — усі хотіли перемогти, - усміхається Яна Шемякіна. - Та ми чудово розуміли: цього разу шанси дівочих команд примарні, обійти чинних чемпіонів світу нереально. Як не крути, наші хлопці — найкращі. На чемпіонаті світу ми змагалися в один день. Ми з дівчатами вибороли “бронзу” і залишилися на трибунах підтримати хлопців, які готувалися до фіналу. Всю зустріч наші шпажисти фехтували “в пасив”, і лише у заключному поєдинку Богдан Нікішин зробив цю перемогу. Бодя — боєць, він завжди фехтує до останнього. Як би в нього не складалися особисті змагання, він не шкодує зусиль для командних поєдинків. Саме таким повинен бути лідер. А ще мені подобається його вдача. Богдан веселий, щоразу при зустрічі усміхнеться. Він хороший тато: на відновлювальному зборі завжди знаходив час пововтузитися з дітьми. Я усім серцем уболіватиму за цю команду у Ріо. Нехай Ігри стануть зірковим часом і для їхнього тренера, Володимира Васильовича (Станкевича. — О. С.). Він уже 16 років працює з цими хлопцями. Станкевич очолив чоловічу шпажну збірну у 36 років — у тому віці, як сьогодні фехтує Нікішин. Його донька написала: “Для країни це команда року. А для однієї людини, мого тата, - це команда усього життя”.

Олімпіада — камінь на шиї спортсмена

“Герої спортивного року” - це, мабуть, єдині “змагання”, де спортсмени хвилюються не так за себе, як за своїх тренерів. Торік Олег Верняєв, якого визнали найкращим спортсменом, засмутився, що тренером року обрали не його наставника. Тепер же ледь не підстрибував від радості: сам залишився без головного призу, зате Геннадій Людвігович нарешті отримав заслужену статуетку.

- Якось усе вийшло доволі несподівано: я навіть і не думав, що журі обере саме мене, - зізнався гімнастичний наставник Геннадій Сартинський. - Минулого року я також був у тренерській номінації “Героїв року”, та не пройшов. Тому цього разу намагався ставитися до святкової метушні спокійно. Тим паче, конкуренти у мене були, наче на підбір. І тренер фехтувальників Володимир Станкевич, і наставник з греко-римської боротьби Артур Дзігасов були гідні стати переможцями. Якому з цих видів спорту особисто я віддав би перевагу? Мені найбільше імпонує гімнастика (сміється). А вболівати люблю за біатлоністів. Мене біатлонні перегони тримають у страшенній напрузі. Фехтування і боротьба також є надзвичайно видовищними.

- Що є вашим найбільшим досягненням у 2015 році?

- Готуючись до старту, ніколи не забігаємо наперед. Щоразу ставимо з Олегом перед собою одну мету: перемогти. Думати, на який результат ти можеш вийти на наступний рік, - марна річ. Потрібно жити і змагатися тут і тепер. Ось так Олег Верняєв уже більш ніж два роки зі змагань без медалей не повертається. Недавно з Кубка виклику привезли першу нагороду у вільних вправах: Олег Верняєв став бронзовим призером. У наших хлопців завжди були сильні вільні, та через відсутність килима вони не могли відпрацьовувати їх належним чином. У жовтні минулого року завдяки НОК України на нашій базі у Кончі-Заспі з’явився новенький килим, і усі гімнасти відразу кинулися посилено відпрацьовувати вільні. І команда миттєво додала в усіх аспектах — і в складності, і в чистоті виконання. Ще одним слабким видом у Олега була перекладина. Ми і над нею ретельно попрацювали. Як наслідок — ще одна перемога.

- На брусах Олег Верняєв з кожним роком ускладнює свою програму. Чи плануєте ви до Ігор у Ріо-де-Жанейро вийти на найвищий у світі рівень?

- Ще на чемпіонаті світу ми випробували програму з коефіцієнтом складності 7,2 — у кваліфікації. Чи варто йти на цю програму на кожному старті — стратегічне питання. Якщо гімнаст виконує таку складність з віртуозною точністю, медаль йому гарантовано. Але найменша похибка може відкинути його далеко за межі призової трійки. Наше завдання перед Олімпійськими іграми — вичищати комбінацію і доводити її виконання до автоматизму. На тому ж чемпіонаті у Глазго китаєць Ю Хао переміг із програмою, базова оцінка якої 7,3. Так далеко ще ніхто не заходив. У нас у запасі ще є елементи, ми також можемо вийти на 7,3. Але це буде невиправданим ризиком, уже надто пізно змінювати програми. Наша мета — досягнути стабільності. Олімпійська підготовка не є чимось особливим. “Бери більше — кидай далі” - це принцип підготовки до кожного старту. Усе інше — тонкощі, які зазнають змін з кожним наступним тренуванням. Та ось на Іграх буде ще один фактор, на який ми не можемо вплинути у залі — психологія. Ми працюватимемо над тим, щоб програми Олега були досконалими. А на олімпійському помості він змагатиметься один на один із хвилюванням. Це олімпійське хвилювання — камінь, що висить на шиї спортсмена. Одних він придушує, а іншим допомагає відштовхнутися і високо злетіти. Я сподіваюся, що наш камінчик буде легким і допоможе дістатися п’єдесталу пошани.