«У Європі нас кличуть футбольними порадниками»

Ці люди не зривають оплесків на стадіонах, не тренують гравців, не світяться на спортивних телеекранах, але без них неможливо уявити «гру мільйонів». Доля віртуозів м’яча значною мірою перебуває в їхніх руках. Мова — про тих, кого ми називаємо футбольними імпресаріо, чи то пак — агентами. Для спортсмена вони в одній особі є роботодавцями, юристами, психологами, бухгалтерами, “завгоспами”. Саме вони найперше причетні до гучних трансферів, купівлі-продажу футболістів. Не в останню чергу завдяки відмінній роботі футбольних агентів у зарубіжні клуби з вітчизняного чемпіонату за останній сезон перейшли Алекс Тейшейра, Луїс Адріано, Євген Коноплянка, Нікола Калінич, Денис Бойко, Артем Кравець, Євген Селезньов, Руслан Малиновський, Мар’ян Швед, інші спортсмени, чиї прізвища на слуху. Кореспондент «Високого Замку» розмовляв з одним із представників цієї професії — фахівцем з Німеччини Олегом Шелемеєм.

- В Європі людей моєї спеціалізації називають не футбольними агентами, а футбольними порадниками, - уточнює Олег. — Ми покликані вирішувати всі проблеми, пов’язані з укладенням спортивних контрактів. У полі нашого зору найменші нюанси життя футболіста, включаю­чи таке важливе питання, як заповнен­ня декларацій і сплата податків.

Один із напрямів нашої роботи — пошук молодих талантів, влаштування їхньої кар’єри. Юні футболісти мріють грати в іменитих клубах, але, як правило, серйозно не готуються до цього, роблять багато помилок. Тож ми, так би мовити, наставляємо їх на путь істини, оберігаємо від ризиків, необдуманих рішень. Виступаємо своєрідним щитом. Кожен клуб хоче мати яскравого виконавця, але водночас, і це ні для кого не секрет, хотів би придбати його з меншими затратами, платити менше. Тож стоїмо на сторожі прав свого клієнта.

Футболіст повинен максимально реалізувати себе. Його кар’єра - відносно коротка, часу на експерименти немає. Однак деякі українські гравці не думають про це, обмежуються мінімумом. Підписавши солідний контракт, перестають працювати над собою, вдовольняються сидінням на лаві запасних — мовляв, зарплата і так іде. Гра для них відходить на задній план. У таких випадках доводиться проводити виховну роботу. Кажу зазнайкам, що через рік-два про них забудуть. І навод­жу приклад Мілевського, який розтринькав свій талант…

- Що порадили б молодим спортсменам, які хочуть зій­ти на високі вершини?

- Найперше - не ставати на хиткий шлях, не піддаватися на різного роду спокуси: алкоголь, цигарки, вечірки до пізньої ночі. Треба зосередитися на навчанні. Дуже важливо отримати «запасну» професію, вона ніколи не завадить. Вчіть мови! Розширюйте свій світогляд, набирайтеся знань з різних сфер життя, не тільки зі спорту. Набирайтесь інтелекту! Хороші футболісти вміють образно мислити, спілкуватися, у тому числі з пресою.

У Німеччині ти можеш забити за один матч чотири голи, але ніхто не каже: ти — суперфутболіст! Поплескали по плечу, молодець! — і цього достатньо. Давай завтра працюй на тренуванні і доводь, що заслужено виходиш на поле.

- Кілька слів про особливості роботи вашої фірми, про себе...

- Під моїм керівництвом працюють восьмеро підлеглих. Серед них є скаути, які роз’їжджають по різних турнірах і відстежують появу неординарних гравців. Працює­мо на бундеслігу, англійський, іспанський чемпіонати. До італійського футболу інтерес у мене трохи пропав, оскільки останнім часом він втрачає свою якість, зокрема менш амбітними клубами стали «Ювентус», «Інтер», «Мілан».

Сам я народився у Сокалі на Львівщині. У професійний футбол розпочинав грати у «Карпатах», виступав у «Чорноморці». Отримав травму коліна, тож два роки довелося провести без футболу. З часом з’явився варіант працевлаштування у другій бундеслізі, трохи пограв там. В аматорському футболі Німеччини виступаю досі. Хоча за моїми плечима п’ятдесятка, міг би непогано проявити себе у командах рівня нашого чемпіо­нату області. Мій 17-річний син — теж футболіст. Живемо у містечку Кобленц неподалік Франкфурта-на-Майні.

- Яких людей ви вивели у великий футбольний світ? З ким працювали, якій команді порекомендували добрих гравців?

- Один із моїх клієнтів — Ярослав Ракицький, провідний гравець «Шахтаря» і збірної Украї­ни. На європейському ринку співпрацюю із півзахисником збірної Франції Сіссоко (“Ньюкасл”), іншими відомими гравцями.

- Ракицький не хоче спробувати свої сили за кордоном?

- Ми з Ярославом не форсує­мо подій. У нього контракт з «Шахтарем». У цій команді він усім задоволений. Показує досить добрі результати. Як на мене, у «Шахтарі» Ракицький ще не сказав свого остаточного слова. Команда ставить перед собою великі завдання, тож покидати її немає сенсу.

- Ракицький - гравець висококласний. Однак ставлення до нього в українських уболівальників неоднозначне. Інколи занадто багато розмовляє на полі. А коли Ярослав виступає за збірну Украї­ни, то, на відміну від інших хлопців, ніколи не співає державного гімну, опускає голову. Трибуни сприймають це як неповагу до наших символів. Ви не радите своєму клієнтові підкоригувати поведінку?

- Щодо “надмірної балакучості” Ракицького. Ярослав — лідер і у “Шахтарі”, і у національній збірній. У нього є авторитет, певна вага у колективі, тож цілком має право висловити свою думку партнерам щодо подій на полі, порадити, зробити зауваження...

А щодо мовчанки Ярослава, коли звучить гімн… Можливо, він так по-особливому налаштовується на поєдинок. Може, не має таланту до співання, тому не хоче фальшивими нотами ганьбити себе. За натурою Ракицький — людина-перфекціоніст, все, що він робить, мусить бути зразковим, із 100-відсот­ковою якістю. Якщо вміє грати у футбол — грає у нього. Якщо не вміє співати — то не співає. Не треба у його поведінці шукати політики. Якби Ракицький мав якісь «не такі» погляди, то не грав би за збірну України, не викладався би у матчах за неї. Упевнений, він зробить все, щоб наша головна команда гідно виступила на чемпіонаті Європи у Франції.