Уперше встала з інвалідного візка у… 16 років!

Життя цієї молодої жінки сповнене болю та страждань. Але паралельно напоєне великою любов’ю. Від народження Галина Кліщук із села Синявка Турійського району не могла ходити, маленькою осиротіла... Та не опинилася в інтернаті, бо її під опіку взяла бабуся. А коли з’явився шанс на нормальне життя — залишилася сама з маленьким сином на руках, бо чоловік покинув. Але й тоді не впала у відчай, бо зустріла Богом даного чоловіка, який став надійною опорою у житті.

Свого тата Галинка ніколи не знала. Мама сама виховувала її від народження. Допомагала бабуся. Саме вона запідозрила, що зі здоров’ям маленької щось негаразд. Якось під час купелі помітила, що одна ніжка якась «не така». Відразу звернулися до медиків, однак ті заспокоїли: «Так може проявлятися рахіт, дайте вітаміни — все пройде». Але минали місяці, дитя уже б мало робити перші кроки, та зробити цього не могло, оскільки одна ніжка вже була значно коротшою за іншу. Тільки тоді крихітку поклали на операційний стіл. На жаль, тоді усі оперативні втручання результату не дали.

- Досі мене не залишає спогад: діти біжать до школи, а я сиджу біля вікна, чекаю, коли до мене вчителі прийдуть. Бо могла тільки повзати по хаті. А тут знову біда — коли мені виповнилося вісім, ще й мама померла. Всі клопоти лягли на бабусині плечі. Вона й господарство гляділа, і мене на руках надвір виносила, і по лікарнях їздила, безрезультатно шукаючи для мене порятунку, — згадує Галя.

Життя змінило випадкове знайомство з тодішнім головою Турійської районної організації інвалідів Йосипом Шкляруком (нині вже покійним. — Авт.). Вистраждана історія маленького життя сколихнула чоловіка. І одного разу, коли дівчинці вже було 12 років, він привіз їй у подарунок інвалідний візок.

Скільки ж то щастя було для Галі! Тепер її світ розширювався за межі сільського обійстя. Перше, що попросила, — повезти до ставочка, щоб хвору ніжку намочити…

Йосип Шклярук почав шукати фахівців, які б поставили дитину на ноги. Достукався аж до Людмили Кучми! І вона посприяла, щоб знедолену дівчинку з Полісся безкоштовно прооперували у клініці Київського інституту ортопедії і педіатрії імені Воровського.

Усе, що робили, дитина переносила мужньо й без сліз. А ніжку, яка на той момент вже була на 20 сантиметрів коротша від другої, ламали, тоді нарощували, перед цим випалюючи часточки зі стегна… Довго ходила в апараті Єлізарова. Все терпіла, бо вірила — тепер стане на ноги. І після повторної операції мрія здійснилася! Хоч і накульгувала, та могла ходити.

Відтоді життя кардинально змінилося. Дівчина здобула професію швачки, влаштувалася соціальним працівником у Турійську. Але... Біда за бідою наступала. Спершу від отруєння чадним димом померла бабуся. Невдовзі з малим сином на руках покинув перший чоловік. Але й тоді не опустила рук. І хоч морально важко було, впустила у своє серце промінчик любові іншого чоловіка. Тепер разом з ним виховує вже двох синів-соколят!

Нещодавно усі разом подолали ще одну біду — коли в Галі діагностували пухлину в хребті, яка зачепила нирку й могла спровокувати параліч. Галя сміливо пішла на операцію. Все пройшло успішно, гістологія показала, що злоякісних клітин немає.

Про усі ці митарства наша героїня розповідає з усмішкою. Наче не з нею це було. Зізнається, за останні роки дуже укріпилася у вірі в Бога. Не шкодує ніг — щонеділі добирається у церкву в інше село. Більше того, нині ще й ходить по людях — збирає пожертви на новий храм, який, мріє, таки постане колись у її рідній Синявці.

- Чого ще можна хотіти від життя? В мене все є. Головне, що дітки здорові. Здоров’я — це справді головне багатство. Хто його не має, це знає. Збираючи пожертвування на храм, цим дякую Богу за допомогу та силу, яку мені дав і дає, — каже жінка.

Фото автора

Волинська обл.