«Біле борошно, цукор і маргарин — вбивці нашого організму»

Лікар-аюрведист Тарас Зінько – про те, як віднайти шлях до здоров’я.

Зі санскриту «аюрведа» перекладається як «наука про життя», або ж «знання довжиною у життя», оскільки в Індії, на батьківщині цього вчення, вважають, що й цілого життя мало, аби опанувати усі премудрості аюрведи. Найголовніше, вчить аюрведа, навчитися бути здоровим… Про те, як довгі роки шукав свій шлях до здоров’я, експериментуючи й випробовуючи на собі різні дієти; про те, як доглядати за величезною «фабрикою клітин» – організмом людини; а також про містику в сучасних традиціях найдавнішої у світі медичної науки в інтерв’ю «ВЗ» розповів український лікар аюрведи, консультант із здорового способу життя Тарас Зінько (на фото).

— Я став вегетаріанцем, коли мені виповнилося двадцять. А до того протягом багатьох років шукав свій шлях до здорового життя – усілякі дієти, оздоровчі методики, очисні процедури, траволікування, – розповів Тарас Зінько. – Це були роки занепаду Радянського Союзу, і з підпілля почали вилазити й активно розвиватися нетрадиційні, зокрема східні методики, кожна з яких пропонувала свою альтернативу традиційній медицині. Мені це було цікаво, оскільки я ріс слабким і хворобливим. Усі лікарі сходилися на тому, що у мене знижений імунітет. Та офіційна медицина не могла допомогти здобути здоров’я. Лікарі лікували вже набуті хвороби. Прописували антибіотики і ще цілі списки медикаментів, які лишень знімали симптоми, і від яких я почувався так само погано, як і під час хвороби. Це тривало з року в рік, і одного дня я дійшов висновку, що допомогти собі зможу лише сам. Почав з того, що став вивчати традиційну медицину: пройшов курси профорієнтації і отримав посвідчення молодшого медбрата. Занурюючись у медицину все глибше, зрозумів, що ця наука на тому етапі розвитку, на якому вона існує на Заході, не дасть мені відповіді на мої питання і не допоможе вирішити проблеми. Тож я став експериментувати.

— У чому полягали ваші експерименти?

— На той час захопився атлетичною гімнастикою, тож вивчив усе про спортивне харчування, яке передбачало у раціоні великий вміст білка і часті прийоми їжі. Ззовні це виглядало привабливо, та на імунітет не мало відчутного впливу. І за якийсь час зупинився на модній у той період методиці роздільного харчування: згідно з нею білкову та вуглеводну їжу слід було приймати окремо, через певні проміжки часу. Роздільне харчування було покликане полегшити роботу травної системи. Близько двох років я намагався слідувати цим принципам. На якийсь час відчув покращення, згодом стан здоров’я стабілізувався. Та панацеєю від усіх хвороб ця методика не виявилася.

У двадцять років почав цікавитися духовними практиками і зрозумів, що цивілізованій людині краще не вживати м’яса, особливо, коли знаєш, яким шляхом воно потрапляє до столу. І я повністю відмовився від м’яса, риби, яєць і перейшов на лакто-вегетаріанську діє­ту (із продуктів тваринного походження вживав лише молочні). Не тільки мораль і етика свідчили на користь вегетаріанства. Сьогодні інтенсивні технології вигодовування тварин ні для кого не є таємницею. На фермах тварин «пакують» штучною їжею, насиченою барвниками, консервантами, підсилювачами смаку, різноманітними гормонами (зокрема, анаболічними стероїдами, аби тварина швидше росла) та антибіотиками, аби тварина не хворіла. Весь цей «коктейль» зберігається у м’ясі. А під час забою тварин у кров викидається величезна кількість кортизолу та норадреналіну, гормонів стресу. У людей та у вищих ссавців, зокрема у тварин, які становлять основу м’ясного раціону харчування, доволі схожа «біохімія» організму. Тваринний гормон, який потрапив до людини з м’ясом, її організм не відрізняє від власного, тож дозволяє впливати на обмінні процеси. Ці гормони стресу здатні «засиджуватися» в організмі до трьох років. Чужорідні гормони не працюють на благо. Акселерація у підлітків (ріст і розвиток одних систем організму не встигають за іншими, раннє статеве дозрівання, активізація статевих гормонів при тому, що психіка розвивається пізніше), яку спостерігаємо в останні десятиліття, є одним із результатів дії цих «м’ясних» гормонів.

Наші пращури ніколи не їли стільки м’яса, як ми нині. Страви східнослов’янської кухні були радше пісними. Народи, які населяли наші землі, були зерново-молочними. Фруктів ми їли менше, аніж південні народи. І менше вживали м’яса, аніж кочівники. Половина днів у році, згідно з релігійним календарем, були пісними. Пісна їжа так сильно не навантажує організм, як м’ясна. Тож одного дня я вирішив сам відмовитися від м’яса, а тепер рекомендую це багатьом своїм пацієнтам. Якщо ж вони не в стані замінити м’ясну їжу бодай морепродуктами, раджу не вживати хоча би важке червоне м’ясо. Та це свідомий вибір кожної людини. Для мене ж особисто початок мого вегетаріанства дав натхнення: першу зиму в своєму житті я прожив без вірусів та застуд. І зрозумів, що рухаюсь у правильному напрямку. Кожен наступний рік мого життя лишень підтверджував усі переваги цієї дієти.

— Де ви брали інформацію про раціональне вегетаріанське харчування? Адже на той час не було Інтернету, а дієтологія говорила про незамінні амінокислоти, вкрай потрібні людині, які можна спожити лише з продуктами тваринного походження…

— На початках основним джерелом інформації були книжки, автори яких, правду кажучи, суперечили одне одному. Тож я зробив усі можливі помилки, до яких вдається кожен вегетаріанець-початківець… Першою помилкою було те, що в один день я відмовився відразу від м’яса, морепродуктів та яєць. Цього не потрібно було робити так різко. Викреслювати зайве зі списку продуктів слід було поступово. І не можна, забираючи якусь одну важку їжу, не дати організму нічого навзаєм. Багатьох вегетаріанців на початках голод просто-таки переслідує: вони постійно хочуть їсти і часто переїдають. Це свідчить про те, що перехід відбувається неправильно. Наш організм є найбільшим консерватором. Відмова від звичної їжі, під яку налаштована ферментна система, є для нього метаболічним стресом. І перебудова під іншу їжу дається не так легко і швидко. У нашому організмі 3−4 трильйони (!) клітин. І кожна з них – невеличка біохімічна фабрика. І всі вони повинні пасувати одна до одної просто ідеально. Перелаштування організму на інший тип харчування чи інші фізичні навантаження завжди супроводжується дискомфортом. Тому тепер рекомендую людям на початках вживати навіть штучні замінники м’яса, певні білки спортивного харчування. Ці білки є також у соєвих продуктах, до яких у нас чомусь ставляться зневажливо. До того ж слід збільшити кількість інших білкових продуктів, особливо тих, які у майбутньому людина збирається зробити основою свого харчування. Для прикладу, бобові. Я рекомендую легкі бобові, не горох і квасолю, а радше сочевицю чи маш (а взимку ще й паростки на основі бобових). А також кисломолочні продукти і білі сири (фету, сулугуні, бринзу тощо), зокрема універсальний продукт – адигейський сир, білок якого легко засвоюється. Такий перехід до вегетаріанства буде для організму найбільш комфортним.

— Яких ще помилок зазвичай припускаються вегетаріанці-початківці?

— Є три продукти, які в жодному разі не слід вживати. Незалежно від того, якого типу харчування, вегетаріанського чи м’ясоїдного, ви дотримуєтеся (або ж треба зробити, принаймні, їх вживання епізодичним). Це шкідливе тріо – біле борошно, рафінований цукор і маргарин. Тепер навіть поповнив би цей список – рафінованими оліями. При рафінуванні використовують доволі агресивні хімічні сполуки, вживання яких у чистому вигляді може призвести навіть до летальних наслідків. До того ж рафіновані продукти є надто складними для засвоєння. В овочах та фруктах полісахариди ідуть у комплексі з клітковиною, вітамінами та мікроелементами, які допомагають їхньому розщепленню і швидкому засвоєнню. Якщо ж вичленити якийсь із елементів хімічним шляхом, як, наприклад, цукор, організмові потрібно звідкись взяти ось ті вітаміни і мікроелементи, у першу чергу кальцій та вітамін С. А де їх взяти? Лишень з власних резервів – кісток та печінки. Вживаючи рафіновані продукти, ми самі себе обкрадаємо.

Чим шкідливе біле борошно найвищого ґатунку? Це борошно є нічим іншим як крохмаль у чистому вигляді, який погано засвоюється організмом. Крохмальний клейстер розтікається тонким кишківником, склеюючи ворсинки, що вкривають його поверхню і всмоктують поживні речовини. Тож усе корисне з їжі не може всмоктатися. Натомість у кишківнику утворюється багато слизу, що негативно впливає на активність харчових ферментів. Таке середовище сприяє розмноженню патогенних організмів та паразитів. А маргарин – це трансізомери жирних кислот, тобто такі сполуки, для розщеплення яких у нашого організму немає власних ферментів. Та разом з тим він використовує ці сполуки у своєму метаболізмі, в основному при побудові мембран клітин. Через мембрану відбувається харчування клітини. Та ось у неї вбудовуються чужорідні молекулярні сполуки, які за будовою дуже схожі на «правильну» жирну кислоту та які не виконують необхідних функцій (не пропускають поживні речовини до клітини)… Клітина не може нормально функціонувати.

— А як ви познайомилися з аюрведою?

— Мені подобається ділитися знаннями. Тож разом з дружиною організував курси вегетаріанської кулінарії. Ми навчали усіх охочих, з чого починати перехід на цей тип харчування і яких принципів слід дотримуватися у подальшому. Та якось зрозумів, що вегетаріанство – це також не зовсім те, чого шукав. Усе було начебто добре, та чогось бракувало.

 Вісім років тому, я тоді жив у Києві, вирішив піти з фірми, на якій працював. У мене залишався невеличкий бізнес, перший у Києві магазинчик вегетаріанської продукції, який не вимагав багато часу. І в мене з’явилася можливість познайомитися з аюрведичним вченням ближче. Мені поталанило з учителями. Спочатку познайомився з омським лікарем аюрведи, який займався зі мною дистанційно. Далі працював з нашими фахівцями. В Україні лікарів-аюрведистів, які володіють пульсовою діагностикою (можуть за пульсом визначити хвороби, які ще не проявилися на фізичному рівні), можна на пальцях перелічити. І всі вони ревно зберігають свої професійні секрети (сміється). Та мені і тут поталанило. Я почав спілкуватися з хорошим аюрведистом-практиком Геннадієм Кіріцею, який не шкодував знань, здобутих не лише у книжках, а й на власному досвіді. Ми здружилися, і досі підтримуємо теплі стосунки.

На початках я займався аюрведичною дієтологією, яка вивчає комбінації продуктів та смаків, – які дієти використовувати при певних дисбалансах і розладах тощо. Згодом я почав навчати цього інших. Спілкуючись з пацієнтами й відвідувачами моїх аюрведичних майстер-класів, зрозумів, що оптимізація режиму дня і харчування не вирішує усіх проблем. З пацієнтами ми за тестами визначили тип конституції, по-аюрведичному, домінантні доші, і почали складати індивідуа­льну програму. З часом я освоїв і пульсову діагностику.

Фото з архіву Тараса Зінька.