«Занурююсь на дно моря і… малюю підводні пейзажі»

Останнє інтерв’ю унікального українського художника Олександра Бєлозора, ім’я якого внесено до Книги рекордів України та Книги рекордів Гіннесса.

Художник на
Художник на "робочому місці"

Олександр Бєлозор – перший художник в Україні (другий у світі після француза українського походження, кінооператора з команди Жака-Іва Кусто Андре Лабана), який почав писати картини у морських глибинах. У 2009-му, на 12-метровій глибині Чорного моря, на полотні 70×100 см намалював затонулу баржу. А в грудні 2010-го, на 26-метровій глибині Червоного моря, на полотні 80×100 см – затонулий військовий корабель.

Одна з картин Олександра Бєлозора

За 13 років художник 250 разів занурювався на дно Чорного, Червоного, Адріатичного, Карибського, Південно-Китайського морів, Сінгапурської протоки (з’єднує Південно-Китайське море та Малаккську протоку). Намалював 126 підводних картин з натури. Його роботи – в музеях та приватних колекціях різних країн світу – на Карибських островах, в Ізраїлі, Сінгапурі, Японії, Росії, Англії, Франції, Німеччині. Лише у Європі – 50 його картин. Кілька днів тому кореспондент «ВЗ» спілкувалася з художником…

— Морські глибини – дивовижний живий світ з примхливими підводними ландшафтами, довгими гірськими хребтами, глибокими жолобами, неозорими рівнинами, – розповідає пан Олександр. – Косяки різнобарвних рибок гасають серед морських водоростей та коралів фантастичних форм і кольорів. Найбільші коралові рифи – на дні Червоного моря (назвою завдячує фітопланктону червоного забарвлення, що плаває на поверхні води). У ньому най­мальовничіше дно серед морів, в яких я працював як митець. Карибське – найчистіше, тут – понад 70 видів коралів, летючі риби, кілька видів морських черепах. Найбільш збіднене на рослинність – Адріатичне, а найбрудніше – Чорне. Знали б ви, як багато на морському дні затонулих кораблів! У Червоному морі кілометра за півтора від узбережжя я намалював єгипетський військовий корабель, який понад 30 років тому розбомбили ізраїльські льотчики. На судні досі зберігаються снаряди, навіть взуття. На дні цього ж моря з 1940 року лежить розколений посередині англійський корабель завдовжки, мабуть, метрів зі сто, який перевозив у Єгипет військову допомогу. На ньому дотепер з одного боку шеренга танків, з іншого – мотоциклів. Завдяки цій картині я потрапив до Книги рекордів Гіннесса.

На морське дно Олександр Бєлозор занурюється у спорядженні для дайвінгу з аквалангом, полотном, що заґрунтоване спеціальним водовідштовхувальним розчином, також палітрою, олійними фарбами, мастихіном (вузенькою лопаточкою, якою розмішує і накладає фарби). Каже: малює фарбами найнижчої якості, бо в солоній воді не окислюються. Картини пише близько години або більше.

— Які небезпеки можуть чатувати на дні морському?

— Бувало, пливу – а назустріч зграя хижих риб – мурен. Схожі на потвор із розкритими зубастими щелепами. Та якщо їх не чіпати, то лише оскалюються. Часто малюю вночі. Спостерігаю, як сплять рибки. Знаходять “нірку” і перекидаються на бік. Підпливаєш близько – їхні очі на світло не реагують.

Окрім риб-хижаків, у морі чимало інших небезпек. Насамперед – підводні течії. Іноді прив’язується до буйка і викидає його на поверхню, але і буйок хвилі відносять у відкрите море. Що глибше занурюється – то сильніший тиск води. Враження, що вуха і голову стискає. Спочатку опускається в море на п’ять-сім метрів – зупиняється, знову на кілька метрів – знову зупиняється, аби тиск в організмі звик до підводного тиску. Різко підніматися на поверхню чи спускатися на дно – ризикувати власним життям. Втім, підводне мистецтво – це постійний ризик.

Художник каже: випливав, бувало, з написаною картиною на поверхню, а півтораметрові хвилі шалено несли його у відкрите море. Важко боротися з хвилями, якщо у руках – величезна картина.

— Невже вас ніхто не підстраховує?

— Іноді запрошую дайверів, іноді їжджу з фотографом, та найчастіше – наодинці. Щоб не загубитися у морському царстві і знати, куди пливти, беру з собою спеціальний підводний компас.

Вперше художник спустився на морське дно у 2004 році. У документальному фільмі «Портрет, написаний водою» (про відомого каскадера-підводника Володимира Карпичева) пана Олександра запросили зіграти роль художника, який у морських глибинах малює портрет. Як це зробити, поняття не мали ні художник, ні сценарист. У дайвінговому центрі я пройшов інструктаж. Але одна річ – зануритися на дно невеликого басейну, інша – безмежного відкритого моря. Знімали фільм у вересні неподалік міста Сімеїза (Південний берег Криму). Море штормило, і це заважало роботі. У важкому спорядженні разом зі знімальною групою занурився на восьмиметрову глибину. Зізнається: серце аж заходилося. За три години підводних зйомок на дні Чорного моря написав дві картини.

За них у 2009-му на Міжнародному фестивалі підводного образотворчого мистецтва за кращу художню роботу Андре Лабан вручив Бєлозору Гран-прі «Срібна акула», а «Портрет…» став призером міжнародного фестивалю документальних фільмів у Франції. Олександр Бєлозор з тих митців, яких за кордоном цінують більше, аніж у власній державі. Українського художника запрошують з виставками, на майстер-класи.  У світі підводне мистецтво цікавить і владу, і суспільство Адже картини «з морського дна» – безцінні шедеври.

— Україні, на жаль, до образотворчого мистецтва байдуже, – підсумовує митець. – Час прагматиків: політика і гроші… Яких художників спонсорують, ті чогось досягають, решта малюють не для власного задоволення, а щоб вижити.

Півроку тому в одному з районів Києва мій співрозмовник відкрив виставку підводних картин. Жоден представник влади нею не поцікавився. Виставляв свої роботи в іншому виставковому залі столиці – самотужки довелося афішу друкувати, виставку рекламувати. Йому не раз пропонували залишитися за кордоном. Відмовився. Наостанку каже, що мріє дочекатися часів, коли талановитих людей у власній державі шануватимуть, створять належні умови для творчості, а мистецькі шедеври оцінять.

P.S. Коли верстався номер, стало відомо, що у віці 54 років Олександр Бєлозор помер. Лікарі поставили діагноз – гіперглікемія. Під час розмови з журналістом «ВЗ» не зізнався, що важко хворий. Тож це – останнє інтерв’ю в житті художника-дайвера, занесеного до Книги рекордів Гіннесса.